Обхід цензури, спроби домовитися з совістю, виправдовування музики ворога. Здається, що це маркери сьогоднішньої війни Росії проти України. Але ця проблема не нова. В історії були моменти, коли люди слухали музику агресора.
Релевантний для нас приклад — Друга світова війна. Тоді твори німецьких композиторів(-ок) не тільки не скасовували, а ще й грали на концертах, транслювали на радіо й також намагалися захистити. А самі німці використовували її як інструмент для катувань.
Журналіст Юрій Береза спеціально для LiRoom пропонує порівняти досвіди, щоби подивитися на сьогоднішню ситуацію з відстані років.
Усе починається з одного треку
Є пісня, що була популярною серед військових обох сторін. Це Лілі Марлен німецької естрадної співачки Лали Андерсен. Вона заснована на вірші Ганса Ляйпа, німецького солдата Першої світової, який був адресований двом його подругам — Лілі та Марлен.
Лілі Марлен могла залишитися непоміченою, поки її не знайшов один із солдатів корпуса генерала Вермахту Ервіна Роммеля. Він поставив її в ефір 18 серпня 1941 року. Пісня моментально стала хітом у країнах, що були окуповані Німеччиною.
Згодом Андерсен записала англійську версію пісні, що стала популярна серед британців(-ок). Але керівництву не сподобалося, що ворожа композиція впливає на солдатів. Тож було вирішено зробити власну версію, що також стала хітом.
Сьогодні в українців(-ок) все ще залишається бажання слухати російське. Попри вторгнення, Instasamka не зникає з топів стримінгових платформ. Як і Oxxxymiron, Анна Асті чи Ендшпіль. Вульгарний треш-поп, понти й бульварна романтика — якщо коротко говорити про зміст їхніх треків. Утім, позитив усе ж є: списки дедалі частіше очолюють українські виконав(-и)ці. А частка нашого контенту поступово збільшується і витісняє російський.
Катування музикою
У соцмережах регулярно виникає хейт стосовно людей, які досі толерують російський контент. У TikTok навіть побутував тренд, де висміювалася любов до музики ворога. Відео із фразами типу «єврей слухає німецьку музику дорогою до газової камери, бо музика поза політикою». Це фантасмагорична ситуація чи цілком реальна?
Чи слухали — сказати складно, а ось те, що виконували під страхом смерті — так. Оркестри у нацистських концтаборах були поширеним явищем. Для німців гра оркестру була розвагою. Наприклад, оркестр концтабору Освенцим, який грав у вихідні для коменданта Рудольфа Гесса та його оточення. Оркестр «Гетто-свінгери», який виконував джаз та свінг. Для ув’язнених ця музика була справжнім терором. Приблизно як катування музикою в американській тюрмі Гуантанамо.
Ось що згадує італійський поет Прімо Леві, який пережив Освенцим:
«Коли роздають хліб, то чутно як починає грати оркестр. Бій великих барабанів і тарілок доноситься до нас монотонно, без перерв. Мелодій небагато, десь дюжина. Грають щодня, вранці й увечері. Одні й ті самі: марші, популярні пісні, усе, що дороге кожному німцю. Це голос табору. Вираження його божевілля та рішучості вбити у нас усе людське, щоб потім ще повільніше знищувати фізично».
Трубач Герман Сахновіц, який знаходився у концтаборі Моновіц, розповідав, що їх оркестр використовували не тільки для урочистих подій чи приватних вечірок, а й для жахливих речей:
«Ми також грали під час страт, які відбувалися у неділю вдень або ввечері. Можливо, це був намір заглушити музикою крики та прокльони тих, хто помирав. І у цей час німці стояли навколо нас із зарядженою зброєю».
За словами полоненої Еріки Ротшильд, нацисти за допомогою оркестрів знущалися над новоприбувшими у концтабори:
«На залізничній платформі збирали найкращих музикантів. Вони грали польські, чеські чи угорські народні пісні — в залежності від того, звідки прибував потяг. Таким чином, вони хотіли переконати людей, що їх привезли у безпечне місце. А насправді когось заганяли у табір, а когось — одразу у піч».
Чи практикують катування музикою росіяни? Так, як і своєю, так і іноземною. Британця Шона Піннера, який пішов добровольцем захищати Україну, у полоні катували піснями ABBA та Шер. Центр стратегічних комунікацій заявляв, що полонених катували російськими піснями, які змушували вчити та співати кілька годин поспіль. А свідок злочинів російської армії в Оленівці розповідав, що побиття полонених щовечора проводилося під гучну музику. Ця практика доволі стандартна для росіян, оскільки серед поліціянтів катування музикою затриманих у відділку було одним з найпоширеніших засобів.
В обхід цензури радіо
Якщо ви думали, що у часи Другої світової увесь світ згуртувався проти німецької культури, це не так. BBC у цей період — прекрасний цьому приклад, судячи з роботи Керрі-Енн Едінбурґ про дослідження музики в Сполученому Королівстві у стані війни.
Корпорація крутила «серйозну музику», тобто класичну, а її базу складали твори німецьких та італійських композиторів(-ок). Коли почалася Друга світова, класична музика майже перестала звучати в ефірі. Це не задовільнило інтелектуалів, які відкрито скаржилися на BBC, та зверталися до ворожих радіостанцій, щоби послухати улюблені композиції.
Щоби якось збалансувати ситуацію, керівництво створило блеклист тих авторів(-ок), яких заборонено було ставити в ефір. Але був і список із винятками за походженням, тож технічно німецька музика далі грала на BBC.
Цей крок викликав справедливе обурення у людей, чиї близькі та родичі пішли воювати й загинули. У своїй роботі Едінбурґ цитує один із листів до BBC:
«Чому ми маємо слухати німецьких композиторів кожен день, як вмикаємо радіо? Ми не маємо іншої музики? Хто управляє BBC — британці чи все ж німецькі біженці? Чи ви таким чином готуєтеся їх по-дружньому привітати, коли вони прийдуть нас окуповувати?»
Водночас авторка пише й про тих, хто у воєнному Лондоні далі відвідували концертні програми з виконанням творів німецьких композиторів, не переймаючися докорами сумління. Зокрема відомою була Майра Гесс, британська піаністка, яка виконувала твори Баха, Моцарта й Бетховена.
А тепер уявіть, якби, приміром, Jerry Heil влаштувала кавер-концерт російської співачки Монєточкі у центрі Києва. Люди б стовідсотково обурилися, але тоді це не було великою проблемою. Звісно, можна заперечити: Бах і Бетховен давно померли і не вбивали нікого. Питання в ідеології. Якщо на території країни існує ворожий символ, то ворог ним може скористатися. Тому у консерваторії імені Петра Чайковського у центрі Києва сидять або колаборанти, або просто дуже наївні люди.
Сьогодні в Україні заборонена трансляція російського контенту на законодавчому рівні. Але як і BBC свого часу, Мінкульт розробив «білі списки» російських виконавців, яких дозволено транслювати на радіо.
Але навіть за повного бану на радіо ми маємо стримінги. Вони не регулюються законом. Музику російських виконавців можна слухати без перешкод. Над цим робота теж ведеться. На столі у президента лежить петиція, що має привернути увагу до цієї проблеми.
Використати ворога на свою користь
П’ята симфонія Бетховена стала не тільки символом кампанії спротиву проти нацистів під назвою V for Victory. А ще й прикладом, коли музику ворога можна використати для своїх цілей.
У січні 1941 року директор франкомовного мовлення BBC запропонував у прямому ефірі використовувати знак V. По-перше, перемога англійською, французькою та фламандською починалася з літери V. По-друге, на його думку, це простий і впізнаваний символ для згуртування проти Третього Рейху. Влітку його підхопив Вінстон Черчилль і зробив відомим.
Щоби дати знати людям на окупованих територіях, що про них не забули, та щоб залучити їх до руху спротиву, букву V вирішили передавати в радіоефір азбукою Морзе — три крапки та тире. Цей шифр дивним чином збігся із початковим ритмом П’ятої симфонії Бетховена.
Цей можна було простукати чи відіграти, що сильно дратувало загарбників. Ідеолог німецької пропаганди Йозеф Геббельс недолуго намагався перекрутити кампанію: якщо в ній є музика німецького композитора, то мова про перемогу Німеччини. Але це не сильно допомогло.
Росіяни зараз намагаються вчиняти із нашою музикою так само, але у збоченій формі. Це робиться у цілях пропаганди, щоби довести своїм, що між народами немає жодної різниці. Так з’явилася жахлива версія треку Океану Ельзи Не твоя війна, де «ветки калин поклонилися». А також перероблення хіта Skofka Чути гімн від Спарти — Выстоим.
Музика (не) поза політикою
Зараз усе російське справедливо підлягає скасуванню. Але в часи Другої світової до німецьких діячів культури ставилися з певним співчуттям.
Одним із таких був Ріхард Штраус. У 1930-ті роки, коли Адольф Гітлер уже був при владі, Штрауса назначили головою Музичної імперської палати. Трохи згодом він написав гімн Олімпійських Ігор 1936 року.
Це була своєрідна угода зі сумлінням. Штраус був аполітичним. Втім, йому не подобалася ідеологія партії. Натомість він сподівався, що Гітлер докладе максимум зусиль для збереження німецької культури. Спойлер – цього не сталося.
Наприкінці квітня 1945 року Штраус був у баварському курортному містечку Гарміш. Туди зайшли війська США, які перевіряли кожен будинок. Коли один із загонів зайшов у дім композитора, він представився. На велике щастя Штрауса, в загоні була людина із музичною освітою, яка знала про нього. І ця людина зробила все, щоби його не чіпали.
Після війни був трибунал, на якому композитора виправдали. З усім бекграундом Штраусу пощастило уникнути обструкції. Він зміг поїхати на гастролі до Європи, збирати повні зали та отримувати схвальні відгуки від преси.
Захист та співчуття культурним діячам РФ також мають місце під час вторгнення. Для частини українців достатньо, що людина проти війни та покинула Росію. Але це жодним чином не припиняє війну та не змінює ситуацію у її країні на краще. Бо виїхати не означає брати на себе відповідальність. Як і не означає, що ця людина намагається підтримати Україну. Істерики Земфіри на український прапор можна вважати показовим прикладом цього, хоч вона і проти війни. Тож чи варто довіряти людям, які не однозначні у своїй позиції?
Читайте також: Рік народження нової української музики. Музичні підсумки 2022 року
А тепер усе інакше?
Апропріація музики, перекручування, створення списків із винятками, навіть символ V. Якщо провести аналогії з російським вторгненням в Україну, виглядає так, ніби історія зайшла на нове коло та повторюється. Тільки в деяких моментах сторони помінялися місцями. Тут можна заперечити: «Але ж навіть представники альянсу слухали німців». Але це не дієвий аргумент.
Третій рейх існував 12 років. Натомість токсичний вплив, гноблення та нищення українців з боку росіян тривають століттями — за оцінками різних істориків(-инь) від декількох до десяти. Німці важко, але пройшли шлях перевиховання та визнали власну провину. Росіяни не зробили ані кроку у цьому і досі повчають українців, як їм треба ставитися до ворога та війни загалом.
Далеко не всі німці знали про концтабори, тому на початку вони заперечували цей жах. Бо не було такого розповсюдження інформації, а табори будувалися якомога далі від людських очей. Історики це підтверджують. Натомість у росіян є доступ до цієї інформації. Але вони ігнорують чисельні військові злочини співвітчизників і намагаються також виставити себе жертвами.
І власне, музика. Німці психологічно тиснули нею та катували. Це вже доводить, що до музики не можна ставитися так легковажно. Судячи зі свідчень, у росіян ця практика теж поширена, хоч і заборонена Женевською конвенцією.
У 2018 році у Львові хотіли заборонити російську музику на рівні міста. Творець ініціативи, депутат Львівської обласної ради Руслан Кошулинський розповідав як військових в АТО обстрілювали під «Казачьє радіо» (грає переважно патріотичний рускій рок) та під нього ж катували.
Подумайте, наскільки сильно затригерить людину на мирній території, якщо вона почує одну з таких пісень. А потім уявіть, що під умовну Інстасамку на повній гучності когось били струмом, відривали нігті або взагалі лишили життя. Як після цього буде сприйматися така музика?
На щастя, після 24 лютого ситуація почала змінюватися. Люди відмовляються від споживання російського контенту та надають перевагу українському. Хоч це і не відбувається миттєво.
Більшість людей, які слухають музику росіян, мають схожий аргумент: «Музика поза політикою. Конкретно ці люди нічого поганого Україні не зробили, живуть в інших країнах та не мають зв’язку з імперією». Її можна спростувати в першому ж реченні.
Теза про музику поза політикою є вигідною для ворога. По-перше, це ізолює виконавців(-иць) від усвідомлення реального стану справ у країні. По-друге, несвідомими людьми без позиції легко маніпулювати. По-третє, усвідомлювати себе як людину, що належить до певної нації, пишається цим та любить свою країну, ніколи не було політикою. Це самоідентифікація. І можливу думку про це росіяни вибивали з голови людей роками. Пересічні громадяни починають прокидатися від цього кошмару. Поп-зірки також. Наприклад, Надя Дорофєєва.
Відмовлятися від російської музики варто не тільки з ідеологічних причин, а ще й із економічних. Слухаючи росіян, ви спонсоруєте їхні роялті. Потім вони сплачують податки, що фінансують війну.
На противагу кажуть: «Вони від мене отримують краплю в морі, як це може нашкодити?» Так, податки артистів(-ок) у контексті прибутків держави сміховинні. Але вони є частиною формування бюджету, як і крапля є частиною океану.
ЗСУ працює за тактикою «тисячі порізів», щоб ворог стік кров’ю. Інші фронти спротиву працюють так само: змушують важливі компанії піти з ринку РФ, накладають санкції, привертають увагу до воєнних злочинів. А в наших силах перекрити джерело прибутку для російських музикантів та підтримувати український продукт – це ті «порізи», які ми спроможні нанести.
Читайте також: Досить говорити з росіянами. Відкритий лист до української творчої спільноти
Фото обкладинки: Winston Churchill flashes a “V” for victory sign, May 11, 1959. (Photo by Fred Morgan / Used by Creative Commons License.
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: