Розвернутися, але не змінитися: огляд на воєнну драму «Подвійний іммельман»

«Подвійний іммельманн» — це воєнна драма Віри Яковенко, яка розповідає історію початку російсько-української війни у 2014 році через призму людських історій. Сценарій для фільму написала українська письменниця Ірен Роздобудько.

Українська прем’єра фільму відбулась на фестивалі Миколайчук Open. LiRoom є інформаційним партнером події.

Кінокритик Ігор Кромф подивився стрічку і спеціально для LiRoom розповідає, чому це кращий український повний метр фестивалю.

Виконаний у чорно-білих тонах фільм розповідає про вигадану авіакатастрофу у 2014 році. Проросійські бойовики збивають український транспортний літак, що вів гуманітарну допомогу. Однак пілоти та волонтери, що були на борту вижили, і тепер повинні вибратися з макабричного світу «ДНР», водночас мама командира літака (Лариса Руснак) їде на окуповані території, що викупити сина з полону. 

«Подвійний іммельманн» — це фігура вищого пілотажу, коли літак двічі розвертається на 180 градусів. Вона ефективна, щоб уникнути ракетного удару. Саме подвійний іммельманн мав виконати командир літака, але не зміг, бо його цього не вчили в академії, де «ти ж бач у нас аси місяцями сидять, що вас молодняк учити». І такий самий, але вже метафоричний подвійний іммельман має зробити кожен з виживших для того, щоб вибратися з макабричних світів «молодої республіки». 

Тут варто зразу відзначити міцну сценарну роботу Роздобудько, яка чудово підкреслює потужний режисерський талант Яковенко. У фільмі існує чотири великі дуже різні сюжетні лінії кожного героя, які по-своєму вибираються з полону. І Яковенко не лише не губить жодної з них посеред сюжету, а й майстерно компонує їх таким чином, що в межах однієї воєнної драми насправді розгортається романтична трагедія про віднайдене та втрачене за лічені дні кохання, трилер про рідне місто, яке перестало бути рідним, поколіннєва драма про зв’язок матері та сина та навіть щось на кшталт драмеді про різницю світогляду та загальнолюдські цінності. 

Фільм переносить нас у 2014 рік, коли тільки розпочалася російсько-українська війна, і її правила та традиції були зовсім іншими, ніж у 2023 році. Режисерка показує те, що люди на окупованих територіях зовсім різні: хтось береться за зброю і йде убивати, хтось тішиться наживі й здає сусідів, хтось намагається нажитися на чужій біді, а хтось рятує чужинця, під загрозою власних тортур. Є й такі, які живуть в пелені пропаганди і одна просто чесна розмова, так би мовити, «по фактах», насправді докорінно змінює їх точку зору. Ця стрічка дуже гарне нагадування, що війни тривають не за територію та ресурси, а за людей, їх серця та уми. «Подвійний іммельманн» — це нагадування, що на окупованій території є не лише окупанти й колаборанти, а й наші люди, які чекають визволення.

У фільмі говорять, що під час виконання подвійного іммельманну важливо не лише дотягнутися до пікової точки, а повернутися звідти людиною. Цей фільм — дуже велике (хоча сам хронометраж всього півтори години) нагадування про те, що які б не чекали випробування, пройде їх не той, хто все витримає, а той, хто після того збереже людяність. Після фільму залишається тонкий післясмак його кольорової палітри, де чорний — це невимовна туга за загиблими та знищеним, а білий — світлий проблиск надії, що не все втрачено і перемога буде за нами. 

«Подвійний іммельманн» — це дуже важлива стрічка, яка може стати холодним душем для людей, які досі вважають, що війна почалась у 2022 році та людей, які звикли мастити все однією фарбою щодо окупованих територій. Для інших же, вона може бути картиною для рефлексій про нашу реальність та наше майбутнє. 

Оцінка кінокритика: 10/10

Читайте також: Батьки-сини й красиве Азовське море: огляд на режисерський дебют Олександра Кобзаря «Батько»