1 грудня Іван Гумореска випустив свій дебютний повноформатний альбом Ми маємо уявляти Сізіфа щасливим. Лонгплей складається з 14 композицій про життя, панічні атаки, війну й абсурдну реальність.
«Не в боротьбі з абсурдом, а у зневазі та прийнятті його ми прокидаємось щоранку. Десь такими пафосними думками я, наївна дитина часу, надихався, складаючи ці пісні» — каже артист про альбом.
Іван Гумореска почав випускати свою музику два роки тому та вже має у своїй дискографії два ЕР: Смерть однієї амбіції, який потрапив до нашого топу альбомів 2022-го року та Літо, а також сингли. Музикант каже, що намагається не обмежуватися одним стилем, адже щиро вірить, що в 2023 році жанрів більше не існує. Спеціально для рубрики «Пісня за піснею» Іван розповів про кожен трек першого альбому.
Весна, літо, осінь, зима, і весна
В японців є досить специфічне почуття насолоди красою, яка минає. Краса квітки, яка в’яне; сакури, що опадає; життя, яке минає. Ну а це проста пісенька, написана весною, про дерево, яке росте в кожного біля вікна (сподіваюсь). Ось про щось таке я й хотів розповісти.
Все сьогодні чого хотів
Якоїсь не найбільш вдалої днини я гуляв і намагався прийняти своє життя та свої досвіди. Намагався сказати собі: “ось це моє життя, і я прожив його усвідомлено”.
Ну що ж, так не вийшло.
Вирва
Пісня про нашу жахливу реальність, де такі прості речі як: дитячий садок, дорога до роботи чи город біля хати можуть надовго стати свідками та символами розрухи та смерті, аж поки їх не приведуть до ладу. Не перетворять чи то на артоб’єкт, чи то на бліндаж, або просто не засиплють землею. Слід зникне, а наслідки — ні.
5 мікрон
Це моя стара пісня, яку я вперше випустив ще взимку 22-го. Я щиро бажаю, щоб вона не загубилася як сингл у моїй творчості, бо за три роки, з моменту її написання, у неї було вкладено багато сил. Це історія ліричного героя, якому все не до снаги та життя митця не видається таким вже й радісним. Борючись із депресією герой намагається шукати розради в подорожах, деструктивних звичках, і врешті, возвеличується над собою, усвідомлюючи, що не важливо чи визнають його творчість інші. Важливіше, що вона говорить більше про людину, ніж здатні висловити слова.
Багато рядків із цієї пісні я збирав у горах. Якось їдучи в багажнику вантажного авто, набитого угорськими бабусями, я слухав аудіокасету з музикою, з якої ясний голос весільного музики й подарував мені рядок: “Коли я помру, хто ж співатиме так само як я?”
Закінчення сумного дня
Два роки тому мої дні сповнились новим “хобі” — тривожністю та панічними атаками.
Закінчення сумного дня — це опис звичного дня. Відчуття, коли ти весь день боровся з собою, і врешті переміг. Проте в голові звучать лише депресивні думки й аргументів проти немає, і сил працювати немає. І тоді настає…
Початок веселої ночі
Кожен такий день цілком може закінчитись програшем. Ти йдеш у куток кімнати заземлитися, намагаєшся медитувати, але замість цього — нагрібає ще більше. Й ось ці відчуття я спробував відтворити в електронній замальовці.
Гарно
Колись у цьому колі нескінченних “погано” і “попусків” настає кінець. Ти лежиш, імовірно в ліжку під ковдрою, та розумієш, що стало легше. Що все раптом стає гарно.
Маріуполь
Вперше пісню я видав на початку повномасштабної війни, ще коли захисники Маріуполя тримали оборону Азовсталі. Жахіття Маріуполя не давало змоги повністю усвідомити реальність, адже це було за межами розуміння.
Але пісня про інше. Тоді, в березні-квітні 22-го, я зрозумів, що навряд ще хтось колись побачить красу міста Маріуполь. А все що я чув про нього від друзів з Донбасу — саме про красу. Ось я і вирішив — нехай він буде красивий не лише в спогадах містян, а ще й у моїх віршах.
Сни Івана Гуморески
Ця пісня — сестричка Маріуполя. Я писав їх чи то підряд, чи то одночасно. Проте, я працюю повільно, а тієї весни ніхто не знав чи буде достатньо часу доробити мініальбом. Тому Кальміус, так раніше звався цей трек, лежав на полиці до цього моменту. З часом на музику я пробував писати різну лірику — і ось вийшло те, що вийшло. Більше не Кальміус, тепер це гротескні вірші маленького Куросави.
В кінці герой прокидається від вибуху та звуків битого скла, бо це гарно описує останній рік, а можливо й не останній.
На смертному одрі
Це смішна пісня. Моя дівчина часто виправляє мої помилки в мові (при чому в мене їх не так вже й багато, я був відмінником завжди). І ось їй на докір я співаю пісню, стару мантру. У ній розповідаю історію про філософа VIII сторіччя. Він, гуляючи по Варанасі, побачив старого вченого, що вчив правила санскриту. На це філософ сказав йому: “На смертному одрі правила граматики не врятують тебе” (він мав на увазі, що варто зайнятись спогляданням бога, але я взяв лише це прозаїчне значення).
Дуже самозакохана пісня
Лемківська пісня, народна. Я її почув 10 років тому у виконанні Мар’яни Садовської. Вона дуже запала мені в серце. Тож це версія мого аранжування народної пісні.
Сміття / Неповага
Я давно мріяв пофліртувати з краут-роком і всіляким “канонічним” проговим звучанням. Сенс цих слів, написаних мною, вже і не згадаю. Щось про те, що ненавидіти — це погано та лише показує тебе в поганому світлі.
Зелена карта
Якось вночі я переписувався з Юрою Бондарчуком, з яким ми тоді працювали над спільною піснею, і розповідав йому історію своїх друзів, що переїхали у Штати. Історія мені сподобалась, тож я взяв гітару та написав цю замальовку.
Кінчаючи
Вірш Богдана-Ігоря Антонича, який мені просто сподобався своєю назвою. Якось я прийшов зі стендапу Сергія Чиркова, який дуже красиво цитував Антонича, як підсумок свого виступу. Це надихнуло мене перечитати його вірші, якими я захоплювався в 2013-му, коли лише переїхав до Львова вчитись. Тоді Антонич здавався чимось дуже справжнім на фоні усієї іншої львівської “пряничності” чи бруду пабу “Буковскі”. Тож цією піснею віддаю йому шану. Ось так я і кінчив альбом.
Читайте також: Як СРСР намагався змінити українські колядки й щедрівки (і додати всюди Леніна)
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: