На початку листопада в онлайн-кінотеатрі Takflix вийшла добірка комедій «Торгувати зубами» сучасних українських режисерів. Це п’ять дотепних та іронічних історій про юність, стосунки, життя в маленьких містечках та переосмислення ролі героїв.
До добірки увійшли короткі метри українських режисерів 2021-2023 років: «ГКЧП», який здобув «Золоту дзиґу» та «Кіноколо»; історія дорослішання «Потерпи трошки» з Віталіною Біблів; «Вітольд» за мотивами оповідання Сергія Жадана; інді-мок’юментарі «Капітан Бровари» та іронічна комедія про стосунки «Ну ти і дура, Ліза».
Випускова редакторка Лірум Яна Ільків подивилася усі фільми й вирішила розповісти про них вам, бо отримала цілковите задоволення від перегляду (ціна перегляду — 135 гривень, а це навіть не вартість еспресо тоніка у львівському Світі кави, — примітка Яни).
Так вже склалося, що коли я щось читаю чи дивлюся, то завжди проєктую це на себе, про що б ця історія не була, і запитую себе «Яно, а що ти відчуваєш?», тож і цей огляд — про мої емоції під час перегляду.
«ГКЧП», Аркадій Непиталюк
Емоція: піднесеність, приємне хвилювання
Це насичена чорно-біла історична комедія хронометражем 20 хвилин, але мені здається я можу говорити про неї набагато довше.
19 серпня 1991 року дитячо-юнацький табір біля Запоріжжя живе своїм життям. Директорка табору Галя думає про себе і свій комфорт, закоханий юнак намагається здійснити нездійснене бажання і дістати Ірці золоті легінси, а Ірка хоче замутити з фізруком, а фізрук і не проти. Йому взагалі байдуже з ким мутити, якщо чесно.
Паралельно у Москві розвалюється Радянський Союз, починається бунт ГКЧП. І колишній дисидент і сторож табору Петрович приносить новину — по телевізору транслюють «Лебедине озеро». Якби мене попросили назвати комфортного персонажа — я б назвала Петровича. Страшенно приємний і прямолінійний персонаж.
«ГКЧП» — про те, що іноді, поки ми живимо своє комфортне життя, ми не викупаємо, що зовсім поруч відбуваються великі, історичні події. Ну і ще я розплакалася, коли Петрович вивісив синьо-жовтий стяг і зафіксував це.
З плюсів — це 20 хвилин суцільного задоволення. З мінусів — це короткометражка, а хотілося б розтягнути це на повний метр і розкрити персонажів більше.
«Капітан Бровари», Едуард Нечмоглод
Емоція: так погано, шо аж добре
«Капітан Бровари» — це щось таке крінжове, але таке смішне. Стрічка розповідає про супергероя на Київщині. Раніше він був єдиним героєм у місті, а потім втратив популярність і у нього з’явився конкурент – Чорний Мстюн. Тепер Капітан Бровари хоче його знайти й повернути любов містян. Супергерой поринув у кризу, відчай і відчуває себе непотрібним. Мені дуже хотілося його обійняти. Але це все смішно, тому я тихенько хіхікала (тихенько, бо я вже вклала дитину спати).
Приємний бонус — там грає Припустим The Unsleeping і це окрема любов.
«Ну ти і дура, Ліза», Олександра Конопля
Емоція: Ну ти і дура, Ліза
Я не носила настільки багато рожевого і моя кімната не була завішана плакатами. Але у мене з Лізою є дещо спільне: я люблю ромкоми й мелодрами нульових, а тому теж уявляла себе Бріджит Джонс, яка вибігала в трусах і халаті до чоловіка мрії на вулиці. Уявляла, як цілуюся з найгарнішим хлопцем школи і оце все.
Але є нюанс — ми не в ромокомі й тому потім ти стоїш, дивишся на того хлопця мрії й думаєш: «ну ти і дура, Яно». Але ось це «ну ти і дура», як в житті, так і на екрані — сказане з любов’ю до себе і героїні відповідно.
Дуже яскравий фільм з купою елементів інтер’єру нульових, через що іноді у мене виникав дисонанс: здавалося, що екранні простір і час не збігаються.
«Потерпи трошки», Любов Гончаренко
Емоція: гордість і радість
Це історія дорослішання Арини. Вона готується до вступних іспитів і мріє вирватися до міста. Батьки та її хлопець хочуть, аби вона залишилися і просять потерпіти. А я з перших хвилин почала вболівати за цю дівчинки і хотілося крикнути: «давай, дівчинко, ти зможеш». І вона змогла.
Ми не знаємо як йдуть її справи у місті, але дівчина ризикнула і це заслуговує на повагу.
«Потерпи трошки» — це про стереотипи й патріархальні цінності. А ще, мені здається, це про децентралізацію, яка мала б стимулювати розвиватися сільські громади, щоб втримати молодь, але поки щось не працює воно.
«Вітольд», Ольга Стернейчук
Емоція: моторошність
Режисерка зняла односторонній броманс за мотивами оповідання Сергія Жадана «Мої нічні кошмари».
Це іронічна історія про Вітольда, який заселяється в комуналку. Його сусід — молодий письменник Сергій Жадан. Вітольд одразу стає його палким прихильником, Сергію ж байдуже — він мріє дописати книжку, отримати гроші й звалити з комуналки. А Вітольд цього не хоче, а тому розкриває цікаву, я б сказала, маніяцьку, сторону своєї особистості й робить так, щоб Сергій нікуди не поїхав.
Тут фільм закінчується. Вибачте за спойлер, але усі фільмі рано чи пізно закінчуються (короткометражки рано, ггг). Так ось, десь тут я перестала думати, що цей фільм «броманс» і схилялася б в сторону «психологічного трилеру».
Бо захоплення Вітольда переросло у нездорові та співзалежні стосунки. Він «притирається» до Сергія. Але водночас позбавляє «друга» самостійності й завуальовано бере під свій контроль, тож у Жадана є шанс стати Брітні Спірс 2.0. Словом, я б глянула повнометражну версію.
А ще там грає музика Мертвого півня, а я люблю Мертвого півня.
Читайте також: У Києві відбудеться Підсумковий Зорепад Релізів та вручення «Золотої Зорі Лірум»
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: