Фестиваль для всіх, але не для кожного. Яким був Atlas Weekend 2019

Уже п’ятий рік відбувається фестиваль Atlas Weekend. Чотири з них він проходить на території київського ВДНГ. Фестиваль, який розпочинався як дводенне свято для киян, перетворився на наймасштабніший музичний івент країни, що триває шість днів. Чотири основних сцени, ще кілька нічних, хедлайнери з багатьох країн, наметове містечко, музична конференція. Організатори звітують, що цього року подію відвідало понад 550 тисяч глядачів.

Цього року Atlas Weekend вчергове побив власні рекорди відвідуваності та зробив все майже ідеально, проте без вау-ефекту.

Шоукейс для ринку

На прес-конференції перед початком фестивалю Потап розповів про те, що його проєкт Mozgi привіз на фестиваль нову програму, яку прагне презентувати. Він також зазначив, що й інші артисти приїжджають на Atlas Weekend показати свої здобутки за останній час. Тобто AW для українських артистів – своєрідний академконцерт, фестиваль-звіт, на який вони везуть усе найкраще, що у них є на цей момент, тестують нові програми та підходи та й взагалі заявляють про себе на наступний рік.

Через це ми сконцентрувалися на виступах нових гуртів або ж артистів, у яких щось принципово змінилося останнім часом.

Цікаво було побачити Качевников, які намагаються повернути силу олдскульному хіп-хопу, але виглядають на сцені поки не надто зібрано. З іншого боку – у цьому проєкті Андрій Запорожець виглядає набагато більш зацікавленим, ніж у 5’nizza, яка з кожним роком збирає дедалі меншу аудиторію.

Karna виступила у «класичному» складі і не розгубила колишній запал. Олексій Ярош справляється як зі своїми старими піснями, так і з матеріалом, який писав Олексій Шманьов. Проте їхня музика продовжує звучати актуальною радше для початку нульових, коли гурт цілився у статус культового.

Аліна Паш принципово змінила свій лайв, порівняно з минулим роком. Якщо 2018-го вона виступала із бек-MC та намагалася поводити себе як реперка нової хвилі, то на сцену AW вийшла поп-артистка з шоу-балетом та двома барабанщиками. Окрім того Аліна не боїться промовляти феміністичні гасла зі сцени, що є доволі цінним в контексті ідеологічної пустелі в середовищі українських музикантів.

Феномен – alyona alyona, яка зібрала «повний зал» на North Stage. Реперка, яка виникла менше року тому, зараз – головне обличчя українського хіп-хопу. І якщо раніше це була просто гучна заява, то кількість людей, які прагнуть побачити виступ, підтверджує цей статус. Та й сценічно її виступи покращуються.

На жаль, фізично не вдалося потрапити на всі гурти, які цікаві нашому блогу.

Безкоштовний день

Безкоштовний день запровадили на Атласі позаминулого року. Фестиваль провів перший експеримент із дивним, суперпопулярним українським хедлайнером і запросив Вєрку Сердючку. Всі були в захваті. Наступного року головну сцену віддали на поталу артистам телеканалу М1, а хедлайнером призначили максимально попсового артиста, якого молодь слухає з елементом (пост)іронії – Олега Винника. Розрахунок не підвів, на фестиваль зібралося більше 150 тисяч людей. 

Цього року інтрига трималася ледь не до тижня перед фестом – хто ж з українських артистів гратиме в «нульовий» день? Хто зможе зрівнятися з Винником і Сердючкою? Атлас дістав козир з рукава та запросив виконавицю пісень, які вже давно вважаються народними – Софію Михайлівну Ротару.

Проте це лише частина історії. Насправді, «нульовий» день став найбільш неоднозначним та одним із найцікавіших за весь час фесту. Працювали чотири основних сцени й кожна з них пропонувала розваги для певної аудиторії.

На Main Stage артисти з ротації телеканалу М1 управлялися в умінні виступати за 15 хвилин. Ця сцена – репрезентація української естради в її сучасному стані: від відносно нових артистів на кшталт LAUD та Kyivstoner до ветеранів, які намагаються як то кажуть хайпонути, на кшталт Віталія Козловського та Павла Зіброва. Закривав день проєкт Потапа Mozgi.

Софія Михайлівна продемонструвала ту саму програму, яку ми звикли бачити у програмах типу «Пісня року» і (швидше за все) виступала під фонограму. Проте це той випадок, коли аудиторія й не чекає на живий виступ. Не важливо, чи звучить «Червона рута» чи «Одна калина» наживо – головне, що легендарну артистку можна бачити, а пісням підспівувати. Функцію зробити шоу взяли на себе Mozgi і справилися із цією задачею напрочуд якісно.

West Stage демонструвала різнобарв’я сучасного українського року, яке (чомусь) завершувалося виступом ONUKA. ONUKA вкотре довела, чому вона залишається одним із головних проєктів на українській сцені – потужний, яскравий, наповнений смислами виступ. Це перформанс світового фестивального масштабу, і можна сказати велике «дякую» фестивалю за те, що люди могли побачити його безкоштовно.

East Stage чомусь не потрапила у паперові програмки, але там виступали не бардзо відомі французи та італійці альтернативного спрямування, а завершували – Karna із старим-новим вокалістом та грандіозний сет O.Torvald.

Гурт Жені Галича таким чином повернувся із річної відпустки із оновленим складом та свіжими піснями. O.Torvald грали довго, по-хорошому брудно й гучно. Був сюрприз: прем’єра спільної пісні з Юлею Юріною з YUKO, наприкінці якої Галич та Юріна поцілувалися на сцені (Галич має дружину, а Юріна чоловіка). На завершення O.Torvald зіграли попурі з каверів, до якого увійшли й «На заре», й «Все идет по плану». 

Незважаючи на те, що гурт Галича сприймається тусовкою як поп від рок-музики, їхній виступ був ледь не найбільш хуліганським та жорстким із усіх на фестивалі.

North Stage взяли у своє керування Masterskaya та демонстрували молодих українських артистів: від KHAYAT, для якого це був другий концерт, до YUKO, які вкотре вразили своєю сценічною майстерністю та абсурдною дикістю.

Хедлайнери

Ще до початку фестивалю особливо збоченою формою розваг для музичної тусовки стало читання коментарів під постами Atlas Weekend про їхніх хедлайнерів. Кого б не оголосив фестиваль, під постами з’являлися сотні щасливих, сотні обурених і кілька десятків фанатів Сплин.

Цього року склад хедлайнерів вийшов максимально різнобарвним: від поп-легенд до зірок брит-попу та реперів нової хвилі. Atlas Weekend претендує на статус фестивалю для всіх, тому якесь одне спрямування окреслити неможливо. Ба більше, не видається реальним окреслити навіть рівень актуальності хедлайнерів. A$AP Ferg (котрий замінив A$AP Rocky) – безумовно, новий подих. Black Eyed Peas – зірки кінця нульових. The Chainsmokers – застрибнули у найвищі рядки лайнапів міжнародних фестів зовсім нещодавно. Liam Gallagher – для тих, хто ностальгує за Oasis. Ну і Сплин – для аудиторії, яка сумує за російським роком.

Рівень виступів цих артистів виявився принципово різний. Black Eyed Peas виконують безпрограшні пісні, показують прекрасний віжуал і звучать як гурт світового масштабу. Проте на сцені Will.I.Am і його команда виглядають щонайменше кволо. У їхніх очах читається не бажання розірвати цей натовп, а втома. Набагато більше радості артистам приносив процес зйомок в інстаграм за смартфонів на сцені, ніж власне виступ.

The Chainsmokers, натомість, зробили супермасштабну дискотеку, яку вміло розбавляли власним конферансом. Це була прекрасна розрядка і розвага – швидка і яскрава. Навіть до того, що вони вмикали треки по 30 секунд, вдалося звикнути, бо в цьому поспіху відчувається плин часу. Так само, як час концентрації уваги молоді стабільно знижується, так і скорочується час, необхідний на те, щоб перейнятися піснею. Куплет, приспів, а потім бас під який можна стрибати.

A$AP Ferg став гідною заміною свого товариша, який і досі сидить у шведській тюрмі. Ліем зібрав навдивовижу мало людей, через що навіть Wonderwall не прозвучала на весь голос. А Сплин зіграли те ж саме, що й минулого разу. Загалом, заради цього на них і шли.

Не хедлайнери

Важлива функція, яку виконують великі фестивалі – це не хедлайнери. За рахунок масштабу Atlas Weekend може привозити артистів, яких або не має сенсу, або надто ризиковано везти на сольний концерт. І часто такі виступи дарують глядачам відкриття на фесті.

Майкл Ківанука – автор надзвичайно витонченої, неспішної та красивої музики. Таким самим був і його виступ на West Stage. Концерт Ківануки важко назвати шоу, натомість це свято краси в усьому. Ідеальне виконання, щирий та харизматичний фронтмен та ледь не найкращий саунд за весь фестиваль.

Dub FX хоча й перевалив за свій пік популярності, залишається мультиталановитим артистом та прекрасним фронтменом. За його бітбоксом, майстерністю роботи з голосом хочеться слідкувати вічно, а слухати історії між піснями – тим паче.

UNKLE – гурт із відданою базою фанатів. Троє на сцені, на фоні – психоделічні відео, яскраве світло. Їхній виступ був схожий на музично-спірітичний сеанс. Ти або віддаєшся цьому потоку, або нічого не розумієш. Ті хто віддалися, були в захваті.

Haelos – інді-сенсація із Британії. Так звучить і виглядає якісна, свіжа фестивальна музика. Такі гурти можна побачити на сценах найбільших фестивалів удень, або на другій сцені ввечері. Часто саме вони залишають найбільші враження.

Chelou – проєкт, відомий передусім за рахунок вражаючої анімації у цьому кліпі. Наживо британець виявився набагато «гітарнішим», ніж у записі. Привітно спілкувався із невеличким натовпом, який зібрався під сценою, зіграв усі свої найкращі треки і залишив по собі дуже приємний післясмак.

Феноменальним залишається успіх Один в каное. За рік гурт випустив лише одну нову пісню – «У мене немає дому» та кліп на неї. Це не завадило львів’янам зібрати настільки великий натовп на West Stage, що частині аудиторії гурт взагалі не було чутно. До цього варто додати, що ніякого шоу на сцені не відбувається. Один в каное – це гурт, який виступає в суцільній статиці без спецефектів та бере виключно інтимною атмосферою. Інтимну атмосферу в багатотисячному натовпі годі й шукати, але, схоже, це нікого не збентежило.

Окремо варто відзначити Ляпис 98, які зібрали таку величезну кількість людей на East Stage, що виникло питання «чому не на Головній?». Ляпис грав довго, вперто, яскраво. Михалок багато говорив та розповідав історії. Гурт навіть зіграв «Грай», чим сильно порадував мого друга з Білорусі. Ляпис продовжували грати навіть коли таймер на сцені показував «00:00». Навіть по закінченні виступу Михалок не хотів йти і ще певний час просто танцював на сцені під увімкнену музику.

Атмосфера та організація

Головне, що вдається Atlas Weekend – це створити атмосферу фестивалю. У тому числі для киян, які на фестивалі не ночують. Будь-які спроби нормально працювати протягом шести днів фесту провалювалися, увесь графік підганявся під фест та всі зустрічі перенеслися туди ж.

Те, що North Stage віддали під організацію різним брендам у різні дні дозволило дуже урізноманітнити лайнап цієї локації і зробити її ледь не найцікавішою на фесті.

Зручний додаток фестивалю дозволяв слідкувати за програмою та відмічати артистів, на яких хочеш піти.

Завдяки інфраструктурі AW, можна було проводити там цілі дні з комфортом. Багато різноманітної та смачної їжі за пристойними цінами. Алкоголь також коштував нормально, як за київськими мірками. Єдина принципова проблема цього року – біотуалети. Чи то фестивалю поставили браковану партію, чи Атлас вирішив зекономити, проте майже всі туалети на території були без сидінь та не зачинялися. Це страшенно незручно.

Не дуже зрозуміло чому кожний день починався о 15:30. Приблизно до 17-18 години більшість сцен виглядали вельми гнітюче, особливо в будні дні. 20-30 людей на виступах класних гуртів – це сумно і, можливо, варто подумати, як цю проблему вирішити.

Стосовно всього іншого – видно, що організатори дослухаються до порад аудиторії. Минулого року жалілися на те, що East Stage перебивала Main – її розвернули ще лівіше. І це значно поліпшило ситуацію, хоч і довелося трохи пожертвувати місцем для людей під сценою.

На першому AW була велика проблема із затримками артистів. Цього року майже все йшло за графіком, а коли якийсь виступ «з’їжджав», про це оперативно повідомляли у спеціальному телеграм-каналі.

Навіть вдалося трошки полегшити проблему з виїздом із фестивалю. Кожного року AW стає золотим часом для таксистів, які просять втричі-вчетверо дорожче по ночах. Цього року два з шести днів роботу громадського транспорту було продовжено на годину. Окрім того працювали мікроавтобуси Uber Shuttle. Черга на них все одно вганяла у смуток, проте це був принаймні реалістичний варіант поїхати з ВДНГ за нормальні гроші.

Загалом

Загалом фестиваль залишив двояке враження. З одного боку Атласу вдалося зробити все, щоб ти міг на шість днів випасти з життя та відключитися від проблем. Справити такий ефект – важка задача для фестивалю. Особливо для міського.

ІЗ іншого – через те, що AW вкотре намагається бути фестивалем для всіх, він діє аж надто надійно. Серед виступів на вистачало принаймні кількох, які б викликали вау-ефект. Ліниві Black Eyed Peas, Сплин із піснями, які вже давно відсвяткували повноліття, та й навіть дискотека від The Chainsmokers чи хоровий спів «Червоної рути» – це не те, що можна назвати «life-changing experience». А саме такого досвіду чекаєш від фестивалю такого масштабу.

Якщо подивитися з позиції організатора, цьогорічний Atlas Weekend був близький до ідеального: новий рекорд відвідуваності, однозначний успіх великої частини артистів, головна подія міста на цілий тиждень.

Якщо подивитися з позиції глядача, який вже встиг побувати на Atlas Weekend принаймні двічі – хочеться чогось особливого. Це не обов’язково має бути супердорогий хедлайнер. Я знаю багатьох людей, які приїжджали на Atlas спеціально заради нічної сцени, яку організовували Brave! Factory. Ось це може справити вау-ефект. Звісно не на всю аудиторію, проте на її лояльну частину, яка буде потім купувати квитки до оголошення лайнапу, в очікуванні крутої атмосфери. Музична конференція – ще один магніт, щоправда більше для експертів індустрії.

Проте, швидше за все, усі ці варіанти організатори Атласу й так розглядають. На прес-конференції перед фестивалем його засновник Дмитро Сидоренко розповів, що минулого року Atlas Weekend майже вийшов у нуль. Якщо вірити їхнім цифрам, цього року фестиваль мав бути ще успішнішим. Фінансовий успіх може розв’язати руки організаторам, і тоді ми зможемо побачити ще крутіший фестиваль, який зможе дозволити собі ризикувати в багатьох моментах.

А поки Atlas Weekend затверджується в статусі ідеального фестивалю для всіх –  аудиторії із максимально різноманітними смаками. Проте, через брак особливо яскравих моментів, далеко не кожний із відвідувачів винесе з фестивалю досвід, про який захочеться розповідати протягом цілого року, в очікуванні наступного Atlas Weekend.

Анкета фестивальника

Улюблений день: останній.
Найкрутіший виступ: Michael Kiwanuka та alyona alyona.
Найсмачніша їжа: Lexa Kartoxa.
Найбільше враження: Liam Gallagher.
Найкрутіша реакція залу: The Subways – Rock’n’Roll Queen.

Фото: Євгенія Люлько

 

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.