Dakh Daughters — повітря, яким хочеться дихати

24 квітня фрік-кабаре Dakh Daughters презентувало нову програму AIR у київському «Жовтневому» палаці. Ми побували на виступі та розповідаємо, що там побачили.

Виступи Dakh Daughters неможливо назвати концертами. Так само як і виставами. Хоча і музики, й театру у них вдосталь. Неможливо визначити жанр, в якому працює цей колектив. На щастя дівчата самі себе назвали «фрік-кабаре», чим позбавили журналістів мороки постійно вигадувати їм визначення.

Тричі мені являлися Dakh Daughters. Одного разу в забитому Sentrum далекого 2014 року. Другого — на такому рідному для них Гогольфесті. А втретє — вчора, у залі «Жовтневого» палацу.

AIR — це 40 хвилин нової програми. Із них септет розпочав своє шоу. Dakh Daughters вибудовує свої пісні із тонкої музичної матерії. Їм вдається робити так, що навіть ледь чутні пара нот на гітарі або скрипці стають невід’ємною частиною творчого полотна.

Серед нових номерів особливо запам’яталися три. Пісня про японське кіно, яка шляхом поступового нашарування інструментів, голосів, мов та жестів створює фантасмагоричну атмосферу. Робота на слова Тичини «О панні Інно». А також меланхолійна пісня із рефреном «В іншому місті усе на місці», текст якої чомусь нагадав Скрябіна.

Друга половина виступу — вже відомі пісні, частина з яких увійшла до альбому IF.

Коли Dakh Daughters на сцені, здається, що вони можуть зробити все, що їм заманеться. Хочеш хіп-хоп — будь ласка. Обіграти традиційну поп-музику? Не питання. А може в регі? Легко.

Еклектичність їх підходу та результат експериментів вражає. Виступ Dakh Daughters — це продумане, зрежисоване та надзвичайно якісне шоу. Ба більше, це не просто набір треків, це ціла історія. На перший погляд всі учасниці кабаре схожі — однотипний грим, схожі костюми, однакова кольорова гамма. Але по ходу виступу кожна з них розкривається по-своєму. Диявол криється в деталях.

Папіроси (Я люблю її коси) — вихід фантастичної та шаленої Наталі Галаневич. Уже фірмовий номер, на який зал реагує ще до його початку. Sept Verre — французько-середньовічний реп-хіт із тріо солістів: Танею Гаврилюк, Соломією Мельник та Zo. Руслана Хазіпова демонструє, яким міг би бути справжній та потужний український хіп-хоп на пронизливій Ганнусі. При цьому жодна з учасниць паралельно не відходить на другий план, не залишається в тіні. Кожна відіграє свою роль. Разом з тим це підкріплюється прекрасним звуком та світлом.

Загалом, під час виступу Dakh Daughters розумієш, що ця трупа, не маючи жодної амбіції ставати кращими в певних жанрах, виявляється сильнішою за більшість гуртів, які роками лупають лише свою скалу. У них більше року, ніж в багатьох «важких» команд. У них більше панку, ніж у зухвалих підлітків з гітарами.

Виглядає так, ніби дівчатам все дається без особливих зусиль. І на цьому моменті варто згадати, що за режисурою стоїть Влад Троїцький, подяки якому пролунали наприкінці виступу.

Dakh Daughters — феноменальний гурт. Важливо, що це команда із відкритою та зрозумілою політичною позицією, на якій учасниці наголошують під час виступу. Dakh Daughters — це те, чим Україна може пишатися. Це музичне та творче повітря, яким хочеться дихати.

Фото: Настя Телікова