ГогольFest. Повернення

ГогольFest 2012 таки відбувся, ставши головною культурною подією цієї осені.  Цьогорічне місце проведення —  територія заводу металоконструкцій у промисловій зоні на Видубичах. Нестачі фінансування та незвичному місцю розташування не вдалося зруйнувати цей фестиваль. Цей фестиваль зробили люди. Саме завдяки волонтерам та митцям, що відгукнулися на заклик організаторів, після перерви в один рік ГогольFest повернувся.

Вхід на територію фестивалю та майже на всі події (окрім деяких вечірок та вистав) був вільний. Це дало змогу кожному бажаючому відвідати цей трохи постапокаліптичний та трохи дивакуватий, але чи не єдиний культурний осередок «вартого» сучасного мистецтва та місце, що дає широкі можливість для самовираження талановитій молоді України.

Людина, що цікавиться культурою (кінематограф, музика, театр,фотографія, мистецтво), мала б хоч раз у житті побувати на ГогольFest. Тому що в нашій країні це єдиний фестиваль, що об’єднує всі види сучасного мистецтва разом. Але давайте зупинимося саме на музиці ГогольFest 2012.

Музики на фесті було багато: головна музична сцена, Indie-music stage, музику можна було почути на території Lab combinat та просто на вулиці. Люди приходили на ГогольFest зі своїми музичними інструментами та влаштовували джем-сейшени просто неба.

Така неймовірна концентрація творчих людей в одному місці періодично спонукала на спонтанні імпровізовані театральні вистави та концерти. Просто пройшовши повз територію фесту можна було побачити компанію друзів, що сидячи у палатці, співають під гітару та зігріваються приготованим на вогні кулешем; через п’ять метрів імпровізована кількома людьми міні-вистава; ще через п’ять метрів – неймовірний джем на барабанах за участі близько десяти барабанів та однієї величезної металевої бочки.

Протягом усього ГогольFest Indie-music stage радувала гарною новою музикою. А ось якістю звуку зовсім навпаки. Перші кілька днів звук на сцені був доволі непоганий, як для одного з приміщень заводу, але вже після третього дня фестивалю склалося таке враження, що музиканти розтрощили всі інструменти та саму сцену, бо потім з кожним днем якість звуку тільки погіршувалася, і розібрати, що грають музиканти було все важче.

У Lab combinat завжди було людно. По-перше, тому що музика там завжди грала дуже різна, а по-друге, тому що в Lab combinat завжди є що на подивитися, є що послухати, є де й чим зігрітися.

Звісно, не можна не згадати про ДахуБраху. Це гурт, від якого у кожного (якщо не в кожного, то, думаю, в багатьох) мурашки біжать по тілу. Коли ДахаБраха починають грати, тобі залишається лише перехопивши подих відчувати кожну вібрацію, входячи в своєрідний транс. На жаль, вони не дали сольного виступу, але побачити їх на ГогольFest можна було чи не кожного дня. 21 вересня, в день відкриття фестивалю, ДахаБраха була живим музичним супроводом під час показу фільму «Земля» О.Довженка. В інші дні гурт брав участь у виставах театру «ДАХ».

Підводячи підсумки, можна сказати, що українська молодь запам’ятає цей ГогольFest надовго. Всі ці дев’ять днів вона поверталась на фестиваль, як додому. Фестиваль надав можливість кожному відчути себе вільним. Вільним обирати, що йому робити, куди йому піти, з ким йому спілкуватися та як самовиражатися. В Україні з цими речами ситуація кепська, тому ГогольFest став таким собі рятувальним човном в культурному болоті України і таким довгоочікуваним ковтком свіжого повітря у цьому сірому тумані буденності та байдужості.

Євгенія Люлько

Фото: Олексій Фурман