Інтерв’ю з гуртом 5 Vymir. «Зміна поколінь станеться, в будь-якому випадку. Музика є – і це головне, перший крок зроблено»

Як завжди, після LiRoom Fest ми публікуємо інтерв’ю з гуртами-участниками. Тож, ми знайшли хлопців з 5 Vymir прямо напередодні їхнього концерту в Creative Space 12, який цього вечора був одним із прихистків міжнародного ресторанного дня. Навкруги брязкіт посуду і розмов, а навпроти сидять четверо юнаків, що вже за півгодини будуть хвилювати невеликий натовп своєю музикою: Лазарєв Вадим — клавіші, вокал; Почтар Костянтин — гітара, вокал; Гаркавенко Рома — бас, вокал; Терещенко Семен — ударні.

Ви в свій час навчалися разом у школі, й з тих пір і граєте разом. Яка музика тоді вас об’єднала, тобто, на кого орієнтуєтесь з музикантів?

К: Зараз уже ні на кого. Цікаво спостерігати, як групи діляться на дві категорії: ті, які ходять на концерти до інших груп, і ті, які не ходять на концерти до інших груп. Це якщо брати якийсь такий андеграунд. Я думав, чим це обумовлено. В період, коли гурт починає грати, він не може одразу, з першого дня створити щось своє власне. Коли ми збиралися, у нас не було якогось одного гурту, на який ми орієнтувалися. Нас об’єднала просто любов до музики.

Р: Все одно є гурти, які зараз роблять щось кльове. Навіть подивитися в інтернеті, скільки виходить альбомів класних. Я, наприклад, ніколи не слухав Foals. Останній альбом мені дуже сподобався. Я слухаю останній альбом The Strokes. До цього я слухав Rage Against The Machine – я на них натрапив якось дивно та незрозуміло чого, і я на місяць пішов в таке якесь «зле» музло. Ще от вийшов новий альбом Океану Ельзи…

До речі, як вам, сподобався альбом?

К: Це взагалі кращий альбом з моменту, коли вони змінили склад.

Інколи корисно ходити на концерти до інших груп, щось собі перебирати. Інколи навпаки: треба закритися, не бачити нікого-нічого і сидіти працювати. Є періоди, коли ти ніби збираєш інформацію, а є, коли ти потім цю інформацію у щось втілюєш. В цей період, коли ти її втілюєш, треба слухати менше музики, менше кудись виходити, і більше концентруватися на написанні.

І ви зараз саме в періоді написання?

К: Так.

Ми раніше дуже «валили», у нас не було повільних пісень. Ми думали, що нам потрібно мати кілька повільних пісень, якихось більш спокійних, щоб не було якогось суцільного «мєсєва». Десь рік назад ми почали це робити, і вийшло так, що тепер у нас немає жодної швидкої пісні.

Р: Мені здається, що всі пісні, які ми написали за останні півроку, — не наші. Наче хтось інший іх придумав. Така велика різниця: протягом усього часу, відколи ми почали грати з Семеном (десь півтора роки тому) і ще до того, у нас були швидкі пісні. А тут ми за півроку написали 5 чи 6 повільних пісень. І ось ми граємо зараз, і реально таке дивне відчуття, ніби це не ми зробили.

К: Просто у нас у всіх щось спільне, якісь однакові погляди на музику, але музичні смаки у всіх різні. Бувало, що стежки пересікались, і ми слухали якісь одні гурти. Але зараз той момент, коли ми слухаємо абсолютно різну музику. Я зараз знову позакачував собі в плеєр музику 60-70-х. У мене конкретно дефіцит ідей. Оскільки зазвичай ми з Вадіком пишемо музику, то страждає вся група. Я просто не можу дозволити собі нічого не робити. Якщо немає ідей, іх треба шукати.

Після концерту у «Дивані» ти, Костя, казав, що остаточно зрозумів, що 5 Vymir зміниться. Як саме зміниться?

К: Ну, це, власне, те, про що ми говорили. У нас забагато «соплєй». Абсолютно небагато якихось життєрадісних речей.

Народ любить якісь більш-менш попсові пісні, а вас під час концертів тягне на якісь джеми, «валєва» і т.п.

Р: Знаєте, це дуже індивідуально. В Києві одна публіка, в Тернополі чи Франківську, наприклад, — інша.

К: Ми звикли, що в нас завжди «пісенне мєсєво». А на одному з концертів туру, в Одесі, зал битком набився, але всі стояли і просто слухали. Для нас це було незвично.

Є речі, які ми хочемо міняти. У нас зараз є можливість репетирувати довго, по 6-7 годин поспіль. Ми нікуди не поспішали, і якось почали грати стару блюзову тему, але нікому вона не приносила особливого задоволення. І ми почали її розвивати-розвивати, і вийшло щось дуже класне. Також є ідея написати пісню, що складатиметься з трьох-чотирьох частин, й триватиме близько 15 хвилин.

Ви взагалі часто репетируєте?

К: «Редко, но метко». Взагалі ні, ми стабільно репетируємо, і зараз добре, що у нас є можливість грати подовгу. Хоча було б добре збиратися по кілька разів на тиждень, чи, наприклад, місяць грати кожен день.

Р: Я колись дивився інтерв’ю з RHCP. І там вони казали про те, що ту кількість роботи, коли вони тільки починали (у 86-87-му році), й ту, яку вони виконують зараз (2004-2006-й рік) взагалі не можна порівнювати. Тоді вони просто «висіли», а зараз вони працюють на студії кожен день. При тому, що ці люди на гітарі або на барабанах, наприклад, можуть зіграти все. Вони репетирують кожен день. Ми до цього ще прийдемо, я сподіваюсь.

Щодо концертів у різних містах. З якими складнощами ви зіткнулися під час вашого українського туру? Ви самі організовували його?

К: Так, самі. У нас є друг Діма, який нам допомагає. У нього краще виходить домовлятися. Коли я розмовляю по телефону, і мені розказують, типу, «вы хотите что-то больше, чем дорогу?», — просто хочеться кинути слухавку і більше не вертатися до цього місця. Це неправильно. Треба вміти довести людям, що є правильним те, що ти робиш. В нього це виходить.

Р: Він не грає з нами, і тому якщо говорять: «Мені не подобається ваша музика», він не сприймає це особисто.

К: «Ну, не подобається, все одно маєте привезти, тому що іншим подобається». Ми так, наприклад, сказати не можемо. Ми самі цю музику граємо, ми це сприймаємо по-іншому.

Тому тих міст, в які ми їздимо, дуже небагато. Але там нас дійсно чекають. Ми не їдемо просто аби поїхати.

Взагалі все класно було. Проте, ми звикли, що тут нас знають, і є якісь речі, які завжди відбуваються на концертах. В інших містах все по-іншому. Це корисно їздити по інших містах. Ти розумієш, яке перше враження справляє твоя музика і твої пісні. Плюс побачили країну.

Куди плануєте далі рухатися? У вас вже був тур Україною, ви виступали в «Crystall Hall», тобто, на рівень вище ніж, наприклад, «44» та «Диван». Що далі – телебачення, радіо і т.п.?

К: Наше завдання – грати музику. Якщо ти робиш свою роботу добре, то на тебе звертають увагу. У нас немає якогось там пафосу, ми легко йдемо з людьми на контакт. Коли у нас застій у виступах, і ми думаємо, що робити далі, ми просто починаємо грати більше.

Р: Мені здається, що наступний рівень це щось на кшталт O.Torvald. Чуваки грають постійно, стабільно, у великих залах. А два роки тому вони були там, де і ми зараз. Це класно, думаю, до цього треба прагнути.

К: В Києві ми хотіли зробити концерт у приміщенні, на кшталт Малої Опери, щоб 200-300 чоловік вмістилося. Але якось вже пізно, бо вже літо, вихідні и т.п. Просто там, де ми зараз виступаємо немає місця розвернутися.

Плануєте брати участь в якихось фестивалях влітку?

К: Так, плануємо. У нас є вже три, у яких ми будемо брати участь, але поки не будемо говорити, у яких саме.

Щоб не наврочити?

К: Ні, вони ніби мають домовленість, але в Україні взагалі, коли щось організовується, варто про це не казати до останнього моменту — коли побачиш, що вже змонтована сцена. Таке, що в останній момент все відміняють, часто буває. Через брак фінансування, наприклад.

Брак фінансування. А які ще, на вашу думку, проблеми українського музичного ком’юніті?

Р: Мені здається, є у людей якесь таке упереджене ставлення до музики, яка створена в Україні. Більшість людей думає, що в Україні нічого вартого не можуть грати. Всі хочуть якусь круту групу з-за кордону. Хоча в Києві, наприклад, достатньо груп, які граюсь хорошу, якісну музику. Людям потрібно більш відкрито до цього ставитися, тобто, відкрити свою свідомість для української музики, тому що її реально багато.

К: Це стосується не лише музики. Люди мають спочатку змінити свою свідомість. Сприйняття не тільки музики, а взагалі себе, своєї країни, свого місця в цій країні, що вони можуть зробити – тоді все зміниться. Це не такий швидкий процес. Але є люди, які це розуміють. Коли ти бачиш, що вони є, і починаєш грати для них, ти розумієш, що їх доволі багато.

Потрібна реклама, в будь-якому плані. Реклама – це гроші, а гроші в це ніхто не хоче вкладати.

У свій час, у 90-х у це вклали гроші. Власне, завдяки цьому і з’явився той же Океан Ельзи та інші великі нині гурти.

Р: Власне, після 90-х нічого і не залишилося вже.

К: Окрім Океан Ельзи ж було багато класних гуртів, просто інші всі 10 років з однією і тією ж піснею їздять.

К: Друга Ріка. Ми дивилися їх концерт на Новий рік на Майдані Незалежності, і там грали все теж саме.

Р: Все одно всі співають тільки «Математику».

К: В наші часи, рух вперед – це не тільки, коли ти робиш музику, а ще її треба правильно подати. Я думаю, що через декілька років, коли люди, які вже це розуміють, зароблять гроші, вони будуть їх в це вкладати. Зміна поколінь станеться, в будь-якому випадку. Музика є – і це головне, перший крок зроблено.

Щодо грошей. Ви ще не заробляєте достатньо музикою?

К: Звісно, ні. Я викладаю уроки гри на гітарі.

Ми не завжди граємо тільки за гроші. Але мені здається, що це не нормально, грати не за гроші.

Р: Просто музика — це доволі витратний процес. І якщо ти робиш свою справу добре, то ти маєш хоча б окуповувати ті витрати, які ти робиш. Ми не маємо якихось скажених гонорарів. Але, сподіваюсь, ця сума колись збільшиться.

Ситуація в суспільстві якось впливає на вашу творчість?

К: Впливає, ці речі залежать один від одного.

В: Але ми точно не група з політичними гаслами.

К: У нас немає жодної політичної пісні. Я завжди хочу щось таке написати.

Справа не в політиках, справа в самих людях. Люди можуть розчаруватися в політиках… Якщо в тебе є ідея, то треба співати про цю ідею, бо це є твоя власна відповідальність. Якщо ти співаєш для когось чи про когось, ти ніби береш відповідальність на себе за інших людей. Відповідати можна лише за себе, за свої вчинки, за свої ідеї.

Насправді, я мав на увазі власне не конкретні політичні спрямування чи т.п., а саме враження від усього цього.

К: Коли воно «галімо»,то воно «галімо». Тоді нічого не хочеться робити.

І ще є така штука. Мені здається, що на українському телебаченні є пропаганда, яка дуже непогано оплачується. Пропаганда якоїсь «чорнухи»: і новинах, і в серіалах, і в фільмах – в усьому. Тобто, телевізор, це ящик, з якого просто ллється лайно. Там не йдеться майже про жодні гарні події, які відбуваються, акцентується увага саме на негативі. Тому й всі люди ходять такі злі.
Кілька місяців тому знімали відео, на якому можна було побачити обличчя людей на наших концертах. І у всіх така емоція, ніби вони звільнилися від чогось. І це класно робити щось таке, що звільнює людей від негативу.

Стосовно української музики: яких колег-музикантів ви можете виділити?

Р: Наші друзі з Тернополя – група Орандж, вони ж Plastic Drops. Це одні й ті самі чуваки, але у цих двох гуртах вони грають абсолютно різну музику: Plastic Drops – це такий експериментальний мат-рок. Це, мабуть, музиканти, які зробили для нас найбільше – ми з ними познайомились, і вони відкрили для нас інший шлях і показали як треба грати.

К: Вони нам взагалі показали світ, при чому всім. У нас перший концерт з Семеном був також в Тернополі. Тобто, підсвідомо ми там навчались дуже багатьом речам, в плані музики, та й загалом…

В: У них, знаєте, таке адаптоване європейське бачення… Воно набагато ближче до європейського, але адаптоване для нашої країни.

Р: Мені здається, там така атмосфера – дуже багато творчих людей, тому що їм, по суті, нема чого робити. Місто маленьке, їм нема що робити:  ти або бухаєш, або пишеш музику.

К: Або бухаєш і пишеш музику…

Р:  Так! І коли я їх побачив – це для мене був такий шок: чуваки грають в маленькому пабі, але вони грають настільки круто… І, здається, групи, які грають на всяких «Коачеллах», чи інших великих фестивалях, не можуть так грати, бо в порівняні з цими тернопільчанами вони взагалі плуги.

Є ще група Love’n’Joy, які вже не грають, чи тимчасово не грають, але в них є щось таке, що нам близьке. Була група You’Crane. Я не можу сказати, що ці групи на нас впливали якимось чином…

В: Є Rabbit In The Hat, але вони старші, і це дещо інше. Їх приклад дечому вчить, тому що я дивуюсь, як вони тримаються разом. Для багатьох гуртів дуже великою перепоною стало те, коли вони стали старші – F*Lovers, наприклад…

К: Так, якщо чесно, за час, поки ми граємо, стільки розпалось гуртів. Дуже велику кількість з них ми бачили, і постійно з’являлись нові, потім зникали і так далі… Були серед них дуже гарні.

Switch On The Light ще, але знову ж вони зараз взагалі не грають.

Влітку, здається, в них був концерт.

В: Влітку, рік назад. Вони випустили тоді кліп, і якось після цього в них затишшя.

К: Тимчасово, чи не тимчасово, але їх нема. А всі інші… Не скажу, що нас вражають, але мені здається ми і так назвали достатньо груп.

Мені після вашої розповіді аж захотілося послухати/привезти цих хлопців з Тернополя.

К: Вони просто в записах дещо не ті, але щось приблизно схоже. Це треба чути вживу. В мене мурашки були на двох концертах: на концерті Пола Маккартні і на концерті Орандж. Я на великій кількості концертів був, але тут якесь надзвичайне відчуття було…

Р: Так, воно ніби наповнює з середини. Дуже круто! Але мені здається, в Києві цю музику ще трошки не розуміють, тому що коли вони приїжджали взимку і атмосфера була помітно інша – люди їх не зрозуміли. А у Тернополі це хавається на раз-два.

К: А прості треки їх навпаки не качають.

В: Так, просто тому що там місто маленьке, відповідно дуже швидко прививається якийсь новий смак, нова хвиля. Тобто, вони почали, вони задали хвилю, і все місто одразу захопило. Києв набагато більше місто та й дуже мало людей слухають ту ж саму Mars Volta (щоб якось приблизно зрозуміти, як вони звучать).

К: До речі, у нас на наступному тижні виходить нова пісня («Так Тихо», яку ви маєте змогу послухати нижче — ред.), яку ми записали у студії. Це перша пісня, яку ми записували не самі,  і яку зводив не я. Вперше ми записали трек на класній студії,  і ми задоволені тим, що вийшло. В ньому є багато чогось такого, чого в українській музиці немає, і мені це подобається. Бо це реально щось інше.

Євгенія Люлько, Павло Красномовець

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.