«Ми не видаємо вторинну хрінь за щось унікальне». Інтерв’ю з триб’ют-бендом, що збирає Палац Спорту

Триб’ют-гурт Metallica готується до зимового шоу у Палаці Спорту. Круто, чи не так? Разом із учасником Scream Inc. Майком Рубановим журналіст та піарник Олександр Варениця спробував розібратися, чому наш глядач віддає перевагу каверам на хіти минулого, а не сучасній оригінальній музиці.

Нескінченні Rock in Symphony, битви оркестрів, голлівудські саундтреки та інші триб’ют-шоу – абсолютні лідери продажів у загальному наборі подій на вітрині квиткових операторів. Ієрархію індустрії легко прикинути простовіч. Якщо їдеш містом і бачиш рекламу майбутнього концерту, знай: з цих бігбордів та лайтбоксів на тебе дивляться переможці. Зовнішня реклама – це престижно, дорого, і водночас дуже ризиковано. Вона підходить тим, хто грає по-крупному.

Як бачимо, так грають у Києві саме триб’ют-шоу. І поки локальні рокгурти радіють новинам у нішевих онлайн ЗМІ, реальний кеш та ринок більше ніж наполовину належить вчорашнім «лабухам». Тим, хто не створивши жодного власного хіта, зміг створити разючу музичну кар’єру зі всіма атрибутами рок-н-ролу: тури, готелі, перельоти, повні зали, серйозні гонорари, великі сцени та слем у перших рядах. Як так трапилося і чому?

Про цей феномен я поговорив із Майком Рубановим – учасником гурту Scream Inc., який зараз готується до взяття нового бастіону: 4 грудня хлопці презентують триб’ют-шоу Metallica у столичному Палаці Спорту.

Фото надано пресслужбою
Міша, привіт! Ви не перший рік виступаєте як триб’ют-бенд Metallica. У мережі є безліч ваших лайв-відео. Разом з тим, на каналі Scream Inc. можна знайти кілька офіційних кліпів до власних пісень. То що було раніше – триб’ют-бенд чи авторська музика?

Курка чи яйце… Спочатку був триб’ют-бенд. Ми познайомилися з хлопцями у 2008-му. Тоді ми спробували писати свою музику, але нічого не вдавалося. А от грати пісні Metallica у нас вийшло одразу.

Але чому саме Metallica?

Так вийшло. Наш вокаліст чудово пародіював вокал Меріліна Менсона, Курта Кобейна та Джеймса Гетфілда з Metallica. Причому саме Гетфілд виходив найкрутіше. Кумедно, але до знайомства з Максом (Максим Розкрут, вокаліст Scream Inc. – прим. ред) ми забилися з хлопцями, що ніколи в житті не будемо грати пісні Metallica. Вони тоді були модні. І це здавалося надто банальним. Але коли ми почули, як він співає, то одразу зрозуміли, що якщо не використаємо цю здібність, то втратимо можливість.

А є якась особливо технічна складність в імітації вокалу Джеймса Гетфілда?

По-перше, його регістр, в якому далеко не кожний зможе співати. Тут недостатньо просто потужного голосу, який є у людини від народження. Потрібно мати відповідну навичку. Я бачив різних хлопців, які співають Metallica на октаву нижче чи з якимись зірваними голосами. Це вбого.

По-друге, звісно, вимова. У наших широтах більшість вокалістів мають «рашн інгліш». Звідси ці нестерпні «насинг елз метерз».

Ну і маса інших дрібних нюансів, які поступово перетворювали звичайного 18-літнього юнака Макса у правдоподібного Гетфілда, якого ти можеш уявити на концерті, заплющивши очі.

Романтично звучить, але мене турбує один момент. Вам на вигляд не більше 35-ти. Люди вашого віку росли на нью-металі та гранжі. А ви граєте треш-метал та геві-метал – музику далеких 80-х.

Це ти загнув. Треш-метал ми не граємо. Що таке треш-метал? Це Pantera та Slayer з елементами Megadeth чи якогось Exodus. Зовсім не наша тема. Та й Metallica того періоду ми граємо всього пару пісень –щось реально важке з перших альбомів.

В основному, ми граємо мейнстрімний рок, який Metallica почала робити наприкінці 90-х. А 90-і – це вже зокрема гранж. Той же S&M (культовий альбом гурту за участі симфонічного оркестру – прим. ред) – це 1999 рік. Тому все логічно. Епоха MTV, картатих сорочок та ганджубасу. І тут ще такий момент. Нам не 35, бро.

Більше?

Було б добре (сміється – прим. автора). Ні, нам по 25-30 років.

Навіть так! Хто ж тоді гурти вашої молодості? Я заплутався. За класикою – це ж мали б бути артисти, за якими ви угоріли в 18-23? Той вік, коли музика пробиває тебе з особливою силою.

У кожного із учасників свої фаворити. На нас з барабанщиком впливали Deep Purple, Black Sabbath та інші чуваки із 70-х. Макс –адепт мейнстрім-року 80-х. Позаяк, він ще й Bon Iver слухав. От такий дивний мікс. Ну і в нас є учасник, якому зараз 25 років. Ось він якраз по нульовим – Slipknot, Корі Тейлор, що волає, і все таке.

Виходить, ви зустрілися на ґрунті загальної любові до ретро музики, хоча у силу свого віку мали б слухати Koяn, Linkin Park та Limp Bizkit, як і більшість підлітків того часу?

Саме так. Ми були в опозиції до сучасної музики. Терпіти не могли System of a Down.

Таке можливо?

Так, вони нас дратували. Як і багато інших сучасних гуртів.

Давай тоді панч. Чому рокмузика 70-80-х крутіша, ніж нью-метал?

Мелодизм. Відсутність агресії у вокалі. Ніхто не кричить, усі співають. Немає усієї цієї антимузикальної хріні: дисонанси, гроули та інше.

Що ще? Сильні історії, які стоять за образами артистів. Річі Блекмор, Оззі Осборн. Відкусив голову кажана, занюхав гіркою мурах. Весело! Фронтмени з нульових набагато прісніше.

А мерч Metallica носили?

Носили. Хоча я більше носив мерч Alice in Chains. Це гурт, який заціпив мене до глибини душі. І я досі впевнений, що краще музики я ніколи не знайду.

Але так, у всіх у гурті були футболки Metallica. Але вони вже вицвіли, розтягнулися. Тепер можна хіба-що в гараж вдягнути, щоб залізти під Жигулі.

Alice in Chains – це ти прямо по живому. Я нещодавно згадав про Would і знову ганяю її в плеєрі. Думаю, це взагалі один із найбільш недооцінених рокгуртів евер. Як думаєш, чого їм не вистачило, аби стати такими ж популярними, як і Nirvana? Чи хоча б Pearl Jam.

Мені здається, що це продукт, який від початку був заточений під американський ринок. Там якраз їх сильно люблять. А те, що вони до нас не дійшли… Я думаю, що це недопрацювання менеджменту. Ймовірно, навмисно. Хоча гурт, звісно, потужний. Як на мене, вони крутіше за всю цю «гранжеву четвірку» разом взяту. Ну чи «п’ятірку», якщо ще додати сюди Stone Temple Pilots (сміється – прим. автора).

Повернімося до теми. Чи можна сказати, що ваша аудиторія значно старша за вас?

Ні, так сказати не можна. Коли ми збираємося у клубі гривотрясів, як ми самі, то бачимо, що у перших рядах вривається сама молодь. Навіть 15-річні дівчатка.


Офігіти! Слухай, а як взагалі влаштована індустрія триб’ют-бендів у світі? У вас є якесь офіційне схвалення від Metallica?

Офіційний статус – поняття розтяжне. Гетфілд бачив відео, як ми граємо. Це для нас найважливіше.

Однак, є юридична частина питання… Лейбл гурту, правовласники їхнього бек-каталогу. Виходить, це все абсолютно хаотичний, піратський ринок. Тобто я, наприклад, можу зібрати свій триб’ют-бенд і почати на ньому заробляти?

У мене є для тебе ділова пропозиція. Давай зберемо з тобою триб’ют-гурт. Я давно хочу співати сам. Що тобі підійде, барабани?

Я думаю, бас.

Ага, ну чудово. За юридичною складовою. Є, наприклад, у Німеччині GEMA. У Польщі – ZAIKS. Це команди, які збирають авторські відрахування. У цивілізованих країнах цим людям організатори концерту платять близько 10%. А вони вже розприділяють ці роялті між авторами.

Чи працює це все в Україні? Я знаю, що організатори наших концертів платять цей збір. Але кому і куди? Чи потрапляють ці гроші авторам? Це відкрите питання. У нас тут в моді є ще такий собі «недорекет», коли від артиста вимагають виплат роялті автори, але на ділі – це взагалі не ясно хто. Ми якось з одним виходили на діалог, але він сам же кудись зник потім.

Ясно. У тебе була до мене ділова пропозиція. У чому суть?

Дуже просто. Якщо ти реально добре граєш, ми знаходимо з тобою таких самих крутих музикантів, організовуємо концерт, продаємо квитки. А люди вже прийдуть послухати те, як ми це робимо.

Фото надане пресслужбою

А ви єдиний триб’ют-гурт Metallica в Україні? Чи ви просто самі себе так назвали – найкращим триб’ют гуртом?

Було б класно, якби ще якісь молоді чуваки почали раптом круто рубити Metallica. Хоч було б кого запрошувати на заміну, якщо один із музикантів палець підвернув чи ногу зламав. Але таких ще знайти треба. Їх просто немає. Так що і конкурентів у нас немає.

А у чому тоді ваш секрет? Ви багато репетирували?

Так, ми з гаражів не вилазили зі шкільних років. Кожний день у гаражі. Купуємо на шляху цигарки і щось ще цікавеньке, і цілий вечір рубаємо. А якщо серйозно, то ми настільки сильно любимо те, що робимо… Ми просто готові були миритися зі всім тим, з чим не готові були інші гурти, які самі по собі відсіялися.

Наприклад, з чим?

Можна назвати речі своїми іменами?

Треба!

Ми смоктали піструна років сім.

У прямому сенсі?

Ні. Ми поки не настільки глибоко у шоу-бізнесі. У нас просто взагалі не було грошей. Бували тури, коли нам ледь вистачало готівки, аби доїхати до наступного міста.

Тобто, ентузіасти.

Так. Усі питають, чому ми не граємо свою музику. Блін, та просто пре грати крутий матеріал. Коли люди впізнають пісні з перших рифів. Це як наркотик. Буває, стоїть у залі людей зо 200: мляво похитуються зі сторони в сторону, усім на все пофіг. І тут раз: тс-тс-тс, тара-ра-ра (натхненно повторює два рази – прим. автора)! І починається натуральне місиво. Одні біжать до бару, закинутися по 150. Інші одразу під сцену.

Що ти щойно наспівав?

Whiplash. 

Послухаю. Так-с, ну смоктали ви піструна сім років. А далі що? Якийсь був поворотний момент?

А потім раптом з’явилися організатори, які хотіли нас бачити. І їх ставало все більше.

Ви не займаєтеся своїми концертами? Вас купують?

Так, звісно. Ми – артист.

А ви виступаєте лише у тих країнах, куди сама Metallica не доїжджає? Уся ця історія якось регулюється з їхнім концертним менеджментом, турами тощо?

Дивися, нас тут ніхто ні в чому не утискає. Ти все хочеш схилити розмову у бік того, що Metallica має нас турнути за нашу активність. Усе навпаки. Вони самі навіть підтримують гурти на кшталт нашого. Я знаю історію, коли менеджмент Metallica вписався за триб’ют-бенд, якому виставили якийсь нереальний рахунок за авторські виплати. Або, наприклад, один із гуртів втратив свою апаратуру. Вкрали у них, чи щось таке. Так от Metallica придбали їм повністю новий концертний сет, зустрілися, потисли один одному руки.


Ви не раз виступали в Європі. Там немає своїх триб’ют-гуртів?

Є, але чомусь ходять на нас. Ми виступали практично у всіх країнах Європи. Простіше сказати, де ще не були: Данія, Норвегія, Великобританія, Франція та Сербія.

Де найкраща аудиторія?

У місті Білосток у Польщі був прямо нереальний мош. Вони там знають усі пісні на пам’ять, відриваються на повну. Безкомпромісна публіка. Але взагалі у нас і в Житомирі були класні концерти. Усе залежить не від країни, а конкретного місця.

А які ще гурти, окрім Metallica, мають таку кількість триб’ют-колективів?

Дуже багато триб’ютів на AC/DC та Nirvana. Купа двійників Фредді Мерк’юрі. Ну і Deep Purple. Я бачив один їхній триб’ют – просто нереально! Так правдоподібно, що аж не вірилося. Ну і до речі, Metallica – не найпопулярніший вибір. У них складні партії. Багато хто, на цьому обламуються та вибирають репертуар простіше.

Ви також грали Led Zeppelin?

Та що ми лише не грали! Ми ж у пивній починали. У 2013 році, коли ні в кого не було грошей, ми грали у пабах за 300 грн. У метро з бочкою від барабана… Перебільшую, звісно. Але бувало і таке.

Ти так прибіднюєшся. Але у вас же стільки досягнень, що багатьом рокгуртам і не снилося.

Ну так, є, чим пишатися. Ми зараз куди не приїдемо – тисячні зали заповнені по вінця. При цьому ми нічого не вкладаємо у PR чи соцмережі. У нас є своє активне ком’юніті – чиста органіка. У Києві ми вже збирали повний Палац Україна. Усі квитки продалися задовго до концерту. Двічі збирали Жовтневий. Зараз анонсували Палац Спорту. Думаю, і його зберемо.

Самовпевнено! А що за програму готуєте?

Половина програми буде з оркестром. Половина – без. Ми останнім часом регулярно виступали з оркестром, але публіка просить: хлопці, коли ви вже приїдете у клуб та всмажите справжній рок! Але тут є нюанс: Metallica – це не клубний проєкт. Тому нам прийшлося шукати баланс. І ми вирішили зробити програму «два в одному», щоб усі були задоволені. По «важкій» частині ми орієнтуємося на лайв-альбом Cunning Stunts 1997 року. Буде щось подібне.


Я от спостерігаю… O.Torvald із крутяцьким альбомом взимку зібрали 2/3 Stereo. Димна Суміш після реюніону – Bel’Etage на тисячу людей. Позаяк, у вас Палац Спорту із оркестром. Вам не здається, що це якось не чесно?

А є таке правильно: що потрібно виступати спочатку на малих майданчиках і лише потім – на великих? Є мейнстрім, а є андеграунд. Тут все очевидно.

Який майданчик ви могли б зібрати з авторською музикою?

Я думаю, що Палац Спорту. Ми зараз працюємо над новим матеріалом. Вийде щось на подібне Stone Sour. Чудово підходить, аби з кимось побитися.

Ну і напевно ваша нова музика схожа й на Metallica?

Не вгадав. Абсолютно не схожа. Ми не ставили собі за мету свідомо дистанціюватися. Це вийшло нативно. Ми просто підкрадали щось в інших гуртів. Подобається Linkin Park? У них щось вкрали. До вподоби Alice in Chains? Взяли у них. 

Кради як художник?

Навіщо як художник? Просто крадеш, та й все.

А виходить сказати про свої пісні: о, наче непогано! Після того, як усе життя грав чиюсь фірмУ?

Це найбільша проблема. Просто жесть! Постійно здається, ніби ми робимо повну хуйню. І навіть коли ти вже все звів, провів мастеринг, вилизав, показав досвідченим людям, які кажуть, що все круто… Все одно це складно прийняти. Це, загалом, і є основна профдеформація для будь-якого триб’ют-артиста. Готуємо альбом. Думаю, десь за місяць покажемо. Стиснувши зуби. Це дуже складно дається.

Однак, у цей період буде повним ходом іти реклама вашого триб’ют-шоу. Я сам називаю кавер-бенди іржею економіки, порівнюючи їх зі зростаючим ринком секондгендів і засиллям євробляхерів на дорогах. А ти б що обрав: здорову економіку успішної країни чи стабільну кар’єру?

Виходить, я вже обрав стабільну кар’єру. Але взагалі я не погоджуюся з тобою. Нам з цього приводу прилітає вже давно і для мене це не нова претензія. Але у мене є зустрічне питання: а де та сама межа між наслідуванням та чимось принципово новим? Чи можна сказати, що оригінальний кожний наступний музикант, який взяв гітару в руки після її винайдення? І чи можна сказати, що роблячи свою музику, рокгурти ні в кого не запозичують? Якщо ти все дитинство слухав Metallica, виріс і почав грати щось схоже… Чувак, ало! Ти такий же кавер-бенд, як і ми. Просто трошки видозмінив те, що вже було, і видаєш це за своє. Тому наша позиція хоча б чесніша. Ми як мінімум не видаємо вторинну хрінь за щось унікальне.

Для прикладу, візьмемо Океан Ельзи – гурт стадіонного масштабу. У чому вони вторинні, що й у кого запозичили?

Я не хочу поливати їх брудом. Вони дійсно класні мелодисти. Звісно, у них є свої орієнтири. Але вони ж працюють лише для українського ринку. Що тут такого? Для України – це прекрасно. Респект!

Я не кажу, що вони погані. Хочу зрозуміти на скільки вони оригінальні чи вторинні. Що і в кого вони запозичили? Наприклад, у гурту The Doors…

Ну Вакарчук ніколи не приховував, що вони знаходилися під впливом The Beatles. Але цю музику реінкарнували вже сотні разів. І ті самі Oasis частково звучать як копія «бітлів».

Я ж трішечки про інше казав. Про гаражні бенди, які копіюють світових зірок, а претендують на унікальність. Океан Ельзи – зовсім інша історія. У них багато своїх відмінностей. Свої тексти, своя мова, своє все. Вони достатньо самобутні, і я б ніколи не сплутав їх з The Beatles. Ось у чому нюанс.

Але, до речі, про нас Скрябін колись казав щось, типу «Що це таке? Якась тухла Metallica».

Світла пам’ять Кузьмі, але Скрябін теж не були дуже оригінальні. На них сильно вплинули ті самі The Cure. Я взагалі переконаний, що легендарним рокгуртам 80-х та 90-х було простіше. Інтернету немає. Друзі фарцують лише закордонні платівки. Копіюй – не хочу. Ніхто нічого не дізнається. І тільки сьогодні ми можемо порівняти Кино та Sisters of Mercy. Гурт Технология та Pet Shop Boys. Звуки Му та Talking Heads. 

Я думаю, що це класно, що вони так робили. Адже вони запозичували музику із розвинених країн. А радянські інженери в ті роки орієнтувалися на Fiat, коли збирали Жигулі. Хороша машина була, усе задоволені.

Скажи, а чому б нам не відпустити минуле і не дати музичній історії рухатися своїм ладом?

Ну так нічого нового і не з’являється. Технології нові – так. Краще якісь запису, зведення, нові спектральні аналізатори і все таке. Звук чіткіше, прозоріше. Це розвивається. А пісня лишається та сама. Вона не змінюється взагалі. Музика статична. Тому про що ми взагалі кажемо? Ну добре, 10 років тому з’явився клаудреп. А зараз все, він вже закінчився.

Виходить, ми приречені?

Так це нормально – повертатися до старого. І це описано в того ж Голсуорсі. «Раніше було краще» – це типовий стан для будь-якої людини. Тому що старі добрі часи свідомості людини не страшні, а майбутнє – лякає.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.