В Україні дуже мало зірок. І це велика проблема

Нещодавно, на фоні ситуації із коронавірусом, Міністерство охорони здоров’я випустило кілька відео зі зверненнями до громадян. Основна ідея доволі проста: не виходьте з дому, мийте руки, менше контактуйте з іншими людьми і так триклятий ковід (COVID-19) вас омине. Але мене зацікавило не саме звернення, а список зірок, яких запросили підтримати інформаційну кампанію. Ось, кого можна було побачити: Олег Винник, Оля Полякова, Tayanna, NK, DZIDZIO, MONATIK, Jerry Heil, Павло Зібров, Время и Стекло, Потап, Дмитро Шуров, Мішель Андраде. 

Більшість із них працює чи працювали із Secret Service або Mozgi. Перераховуючи українських зірок можна додати ще підписантів лейблу mamamusic, кілька великих поп-артисток та два-три поп-рок гурти, які збирають в Україні великі зали. На цьому перелік дійсно відомих українських артистів обривається. 

Тобто на всю аудиторію 40-мільйонної країни ми можемо нарахувати зо три десятки популярних артистів, які здатні збирати залу більше ніж на 7-8 тисяч людей. І майже всі вони – поп-музиканти.

За всю популярну рок-музику ідеологічно в нас вимушені віддуватися Вакарчук (який і так уже в політиці), Хливнюк (підтримує всі важливі державотворчі акції) та Тарас Тополя (посол України в ООН). Правду кажучи, ці троє і так беруть на себе дуже багато. Їм би не завадила підтримка інших колег по цеху.

Серед цих артистів немає майже жодного, хто говорив би особисто до мене. Серед них я майже не бачу трендсеттерів, героїв нових поколінь. Ба більше, серед них майже немає артистів, які б робили принципово нову музику. Немає серед наших зірок нікого, кого можна було б порівнювати з Біллі Айліш за рівнем інноваційності або з Тейлор Свіфт за рівнем впливу на індустрію та масштабності шоу. Не кажучи вже про більш альтернативні напрямки, на кшталт Muse або навіть Imagine Dragons.

Я жодним чином не намагаюся принизити заслуги наших зірок. Вони молодці – кожен і так віддувається за десятьох. Але це неправильна тенденція.

Бо проблема не в поп-сцені. Проблема в тому, що поза нею нікого немає.

Зараз ми робимо багато нативних матеріалів. Намагаємося спілкуватися із рекламодавцями. Зробили десять випусків шоу «Ріс на Біс» із годинними інтерв’ю. Кожного разу при генеруванні ідей для матеріалів ми вигадувати, із якими б музикантами це було б цікаво зробити. Кожного разу ми перебирали приблизно однаковий список імен та впадали у фрустрацію.

Головне завдання, коли думаєш про такі матеріали – знайти героя або героїню, які будуть водночас популярними та цікавими принаймні у своєму жанрі. Бажано, щоб їхня аудиторія вимірювалася десятками тисяч людей. Точно такі завдання ставлять перед собою телебачення, радіо та великі компанії, коли планують свої шоу або рекламні кампанії. А тепер давайте спробуємо підібрати за такими критеріями разом? І знайти когось поза межами поп-сцени.

Зірки українського альтернативного року, окрім Stoned Jesus, аудиторія яких переважно на Заході? Зірки українського інді? Зірки українського хіп-хопу, окрім alyona alyona і ТНМК? Зірки сучасного українського етно, окрім Дахабраха? Зірки українського EDM кінець кінцем? 

Можна перераховувати дуже довго. А можна просто зайти на канал до Анатоліча і побачити, що з усіма, хто спадає вам на думку, він, скоріше за все, вже поговорив. І, скоріше за все, не тільки він. За три роки проєкту «Зе інтерв’юєр» в категорії «шоу-бізнес» у нього набралося 60 відео. Із них лише 29 з українськими музикантами. Тобто за три роки знайшлося всього 30 артистів, достатньо цікавих, щоб до них постукав найбільший український інтерв’ю-проєкт на ютубі. Серед цих тридцяти майже всі – поп-зірки. Можна заперечити, що це не показник. Але він напряму корелює із аудиторією, яку ці зірки збирають на живих концертах.

Є ще один популярний канал із інтерв’ю – Слава+ від Люкс FM. Він орієнтований на ще популярніших артистів. І там майже ті ж самі тридцять зірок. Якщо не вірите, можете перевірити.

Може здатися, що це ок, мовляв: «Ну а що? Тридцять не так вже й погано. А скільки треба?». У рази більше! У рази! І вони мають оновлюватися, а не бути одними й тими ж із року в рік. 30 артистів – це навіть не два дні лайнапу Редінга, Коачелли або Сігета. 30 артистів – це план на півроку притомного лейт-найт шоу, а не на три роки великого ютуб-проєкту.

У нас є зірки андеграунду. Але це зірки настільки нішеві й маленькі, що ними не дуже цікавиться навіть їхня таргетована аудиторія, не кажучи вже про трохи ширші маси. Не дарма закрився як концертний майданчик київський андеграундний клуб Ass Co Bar, через те, що шанувальники важкої музики не ходили на концерти своїх же улюбленців. Зараз із трохи лайтовішою музикою нову спробу робить «Хвильовий». Зичимо їм успіху і сподіваємося на краще. 

У нас є зірки оверграунду. Але з них лише одиниці можуть претендувати на справжню популярність. Навіть Аліна Паш на ютуб збирає занадто мало переглядів, щоб порівнювати її навіть із локальними німецькими чи польськими зірками. Інші ж радше імітують популярність, ніж можуть похвалитися потужною і стабільною фан-базою бодай в інтернеті.

У нас є цілий прошарок поп-зірок, які насправді зірками не є, але дуже хочуть бути. Перевірити популярність таких артистів дуже просто – дивишся графік туру та розмір майданчиків. Легко побачити, що за межами тих самих тридцяти майже ніхто не може похвалитися тисячними залами і великими турами.

І що робити? Де брати тих зірок? – запитаєте ви. 

А я скажу, що це питання ставлять перед собою абсолютно всі.

Музиканти думають, як їм знайти баланс між бажаною популярністю і «попсовістю» своєї музики. Більшість на цьому шляху втрачає себе.

Продюсери потроху заходять на нові території. Хороші приклади – запуски проєктів Jerry Heil (Secret Service EA) та гурт KAZKA (mamamusic). Але роблять це аж надто обережно й повільно.

Журналісти намагаються видавати за зірок бодай когось. Хоча й самі не завжди вірять у те, що пишуть.

Слухачі заявляють, що потребують нових імен, але або йдуть їх шукати деінде (в Росії), або насправді цілком задоволені тим, що є.

Нові артисти часто просто недопрацьовують матеріал та власний образ із цілої низки причин. 

Різні зірки мають бити у різну аудиторію. Звісно, аудиторія поп-сцени – найбільша з усіх. Але це лише частина. І той факт, що зірка є знаменитою, ще не робить її авторитетної серед її ж аудиторії. Навіть Святославові Вакарчуку було дуже важко конвертувати величезну аудиторію шанувальників (найбільший український паблік у фб, навіть у порівнянні з медіа) в електорат. Не кажучи вже про Злату Огнєвіч, хоча вона стабільно потрапляє у топи радіостанцій.

Ви скажете: «Але ж так в усіх сферах!»

І це не так. Аудиторія середньостатистичного українського гурту в інтернеті в рази менша за середньостатистичного б’юті блогера. У нас ледь не кожен день проходять коучингові сесії. У нас ледь не найбільш продавана книга за минулий рік – це поради по бізнесу від Євгена Черняка. У нас ледь не кожного тижня проходять великі різноманітні бізнес-конференції, а великий музичний форум – раз-два на рік. У нас легше знайти популярного ютуб-блогера або інста-модель, ніж популярного музиканта. 

Тож зірок в Україні невимовно мало. І це є проблемою не тільки музичної індустрії, а й економіки та суспільства в цілому. Бо зірки – один з найефективніших інструментів реклами, мотивації суспільства, соціальних перетворень та донесення державотворчих або суспільно важливих меседжів. Вони можуть і мають бути різними. А для цього зірки мають представляти різні жанри і, відповідно, соціальні групи. Коли це станеться, українська музична індустрія перетвориться. Вона стане набагато більш різнобарвною та багатою.

А поки гегемонія лейблів, орієнтованих на поп-музику, яких із кожним днем стає все більше, продовжується і не планує зупинятися.  

Підписуйтеся на нас в Інстаграмі, Телеграмі та YouTube. Підтримати проєкт можна тут!