Оскар-2023: Химерний пацифізм та назріла переоцінка

12 березня у лос-анджелеському кінотеатрі «Долбі» відбулася 95-та церемонія вручення премії «Оскар».

Про те, хто за що і як отримував статуетки Американської кіноакадемії розповідає кінокритик Ігор Кромф. 

Тріумф «Все завжди і водночас»

Сай-фай драмеді «Все завжди і водночас» Дена Квана та Деніела Шайнерта стало тріумфатором цьогорічного «Оскара». Стрічка була заявлена в одинадцяти номінаціях, і отримала сім нагород: найкращий фільм, найкраща режисура, найкращий монтаж, найкраща жіноча головна роль та найкращі жіноча та чоловіча ролі другого плану. 

Цьогоріч була ймовірність, що «Оскар» відійде більш мейнстримному автобіографічному фільму Стівена Спілберга «Фабельмани», де 76-річний двічі оскарівський лауреат зізнається в любові Голлівуду та кінематографу. Але знову Американська кіноакадемія віддає головний «Оскар» незалежному авторському кіно, як і в попередні роки: «Паразити» Пон Чжун Хо, «Дім кочівників» Хлої Чжао, «У ритмі серця» Сіан Хедер.

«Все завжди і водночас» — не лише велика попкультурна «солянка» з масою посилань — від аніме Сатосі Кано до драм Вонга Карвая — яка намагається охопити безліч тем: від банальної історії про батьків та дітей до ідентифікації азійських мігрантів у США. «Все завжди і водночас» — чи не перше потужне авторське висловлювання про ідею мультивсесвіту, яка раніше проговорювалася лише в мейнстримних фільмах Marvel та анімаційному серіалі «Рік і Морті» (з останнього теж черпали натхнення режисери). 

Найбільша перемога «Все завжди і водночас» — це «Оскар» за найкращу жіночу роль Мішель Єо. Фільм став справжнім бенефісом 60-річної акторки, фільмографія якої переважно складається з голлівудських бойовиків про єдиноборства та китайського фентезі. Ці фільми не могли повністю розкрити талант акторки. У сай-фай драмеді акторка буває і заклопотаною, і схвильованою, і драматичною, і комедійною, і хороброю, і трепетною. Безумовно, ця роль найкраща у її кар’єрі та варта усіх нагород та похвал. 

Також перший «Оскар» за свою 45-річну кар’єру отримала Джеймі Лі Кертіс за «найкращу жіночу роль другого плану». А перемога у номінації «найкраща чоловіча роль другого плану» розчулила до сліз Джонатана Ке Квана, який у 1980-х знімався в «Індіані Джонсі».

Голлівудська історія Брендана Фрейзера

Кар’єра Брендана Фрейзера різко злетіла після ролі Ріка О’Коннела у серії фільмів про «Мумію», однак життя актора настигла чорна смуга: смерть матері, розлучення та судові тяжби, химерна історія з сексуальними домаганнями — все це виклало у Фрейзера сильну депресію. До проблем з ментальним здоров’ям додалася низка проблем зі здоров’ям фізичним. Все це не могло не вплинути на кар’єру, яка пішла на дуже великий спад. 

У драмі Даррена Аранофскі «Кит», Фрейзер зіграв головну роль — 280 кілограмового Чарлі, викладача літературної творчості, який намагається відновити контакт з покинутою донькою. Складна депресивна роль не лише вимагала видатного акторського таланту, але й акторської звитяги — Фрейзер щодня вдягав важкий силіконовий костюм, який імітував його надвелику вагу. 

Всі ці складнощі дали свій результат — перший в кар’єрі «Оскар» за головну чоловічу роль став по-голлівудськи тріумфальною історією реабілітації кар’єри. 

Антивоєнний «Оскар»

Позиція «Оскара» щодо війни виглядає щонайменше дивно. З одного боку, керівництво премії відмовляє президенту Володимиру Зеленському у зверненні до кіноспільноти, а також ігнорує документальний фільм про дитячий будинок на Донбасі «Будинок зі скалок» Сімона Леренга Вільмонта. З іншого — вручає щонайменше два «Оскари» антивоєнному кіно: екранізації роману Еріха Марії Ремарка «На Західному фронті без змін» Едварда Бергера та антиутопічному і макабричному анімаційному фільму Гільєрмо Дель Торо «Піноккіо», який засуджує фашизм, тоталітаризм та мілітаризм. 

Така позиція виглядає досить лицемірно. Тому що з одного боку кіноакадеміки ніби маніфестують важливість антивоєнної та антитоталітарної повістки, а з іншого — відмовляються говорити про реальну масштабну війну в Європі та реальний авторитарний диктаторський режим, який її розпочав. 

Пояснення, що «Оскар» нібито неполітична трибуна теж дивне. І мова навіть не про те, що в наш час інформаційного суспільства будь-яке висловлювання апріорно політичне. Оскарівська трибуна неодноразово ставала майданчиком для політичних висловлювань та маніфестацій. У 1970-х неодноразово засуджувалася війна у В’єтнамі. На початку 1990-х Річард Гір засуджував вторгнення Китаю в Тибет. На початку 2000-х Хаяо Міядзакі взагалі відмовився від «Оскару» на знак протесту проти війни в Іраку. 

Тому говорити про «Оскар», як неполітичну трибуну досить химерно. Взагалі вся ця історія нагадує, що Голлівуд часто здатен до подвійних стандартів: з одного боку є цінності, а з іншого — гроші. 

«Навальний» і «Заклинателі слонів»

Перемога стрічки «Навальний» Деніела Роера від НВО Мах як найкращого повнометражного документального фільму хоч і можна вважати зашкваром, але дуже передбачуваним. Промоція фільму була дуже активна. Його подавали як трилер про борця-самітника, який протистоїть кривавому диктатору і за це його труять забороненою хімічною зброєю. Взагалі не дивно, що таку історію легко й успішно «продали» західній аудиторії. З іншого боку — це ще одне нагадування про не завжди чесну позицію Голлівуду щодо цінностей, а також про те, що промоція — це важливий елемент кіновиробництва. 

Нагороду ж за «найкраще документальне короткометражне кіно» отримала індійська стрічка «Заклинателі слонів». Це історія про те, як в національному парку Мудумалай турбуються про осиротіле слоненя. У цій номінації часто дають приз фільмам на екологічну тематику, але маленькою і приємною перемогою є те, що історія про слоненятко з Індії обійшла у змаганні російсько-британську стрічку «Вихід» про моржів в «русской Арктике». 

Щось на кшталт підсумків

95-та церемонія вручення «Оскар» вийшла насправді досить типовою. Мали місце достойні нагородження, наприклад неочікувана приємність серед переможців — це «Оскар» за найкращий адаптований сценарій Сарі Поллі за її роботу над феміністичним фільмом «Говорять жінки», який став екранізацією однойменного роману Міріам Тоус, або ж уже згаданий «урожай» призів «Все завжди і відразу».

«Оскар» стає все більше про новаторство, експеримент та незалежне кіно. Тоді як друга за значущіст. кінематографічна нагорода світу — «Золотий глобус» — стає все більше премією для мастодонтів та «перевіреного» кіно. Її лауреатами цьогоріч стали Кейт Бланшет за роль у фільмі «Тар» Тода Філда та Остін Батлер за роль в «Елвісі» База Лурмана. Стівен Спілберг за стрічку «Фабельмани» та Мартін МакДона за «Банші Інішерина». І контраст між цими преміями все більшатиме з роками. 

Інша важлива історія про «Оскар» — його перегляди падають. Торішній взагалі був близький до антирекорду з його 16,6 млн переглядів. А це говорить лише про те, що історія нагороджень Голлівуду стає все менш цікавою і явно очікує свого нового переосмислення.

---

Читайте також: Ґреммі-2023. Перемога передбачуваності й кантрі. Про що нам говорять цьогорічні лауреати