В пошуках степового бабака. Рецензія на драмеді «Редакція» Романа Бондарчука

Режисер Роман Бондарчук продовжує знімати фільми про рідну Херсонщину. Другим його фільмом стало сатиричне драмеді «Редакція», яке може слугувати присвятою усім регіональним медіа в цілому. Світова прем’єра фільму відбулася на Берлінському кінофестивалі, а в Україні фільм показали вперше в межах Київського тижня критики. 

Кінокритик Ігор Кромф розповідає як метафізика Степу поєднується з регіональним абсурдом у редакції газети «Пектораль». 

Серпень 2021 року. Науковий співробітник краєзнавчого музею з південного містечка намагається сфотографувати бабака, щоб навколишні степи віднесли до Смарагдової мережі Європи — природоохоронної території під егідою Ради Європи. Але замість бабака Юра знімає підпалювачів лісу. Спроба оприлюднити фото завершується для Юри спершу звільненням, а потім обшуками. Рятує ситуацію те, що у мами Юри є коханець — радник мера і рішала міста Руслан. 

Безробітний Юра вирішує влаштуватися в місцеву газету «Пектораль», бо все ще вірить, що журналістика здатна доносити правду. Щоправда, замість цього Юра потрапляє у вир абсурду регіональної журналістики, де меркантильний головред готовий писати все що завгодно; де «золоте перо» вчить, що факти перевіряти не треба; а місцева влада з задоволенням набухується на корпоративах з місцевою пресою. Навколо Юри виростають спершу «джинса» з газопроводами, яких не існує, і які відкриває депутат та «заказняки» місцевого депутата, які закінчуються побиттям. А головним тлом всього цього нескінченного трешу з безглуздими престурами, жлобськими фуршетами та новинами ні про що слугують вибори мера, де містян намагаються загітувати за чинного мера, який вже давно лежить в комі й не виконує своїх повноважень. Це, звісно, є певною алюзією на кейс з виборами нині вже покійного Геннадія Кернеса на посаду мера Харкова. 

Чим глибше Юра занурюється у всесвіт регіональної журналістики, тим більше абсурду Роман Бондарчук дає на екран. Однак, ця абсурдність і є справжнім життям української регіональної журналістики. Всі сюжети від флешмобу мера, який танцює, до сектантського екопоселення, Бондарчук бере з історій херсонських медіа. 

Історія «Редакції» в певний момент плавно повертається в сторону романтичних стосунків, адже Юра закохується у колегу Лєру, яка у фільмі є втіленням цінностей сучасного суспільства (феміністка, волонтерка з активною громадською позицією), які зашкарублі у своїй провінційності місцеві журналісти сприймають як щось кумедне і не варте їхньої уваги. Завершує свій фільм Бондарчук у дусі чи то Біблії, чи то братів Коенів, насилаючи на все це свято регіональної аморальності великий смерч. 

Очевидним варто відзначити каст, який стає найсильнішою стороною «Редакції». Херсонський журналіст, а нині військовий Дмитро Багненко, який зіграв Юру, частково у цьому фільмі грав себе. У нього складається навдивовижу органічна акторська гра і зі своєю кіношною мамою Риммою Зюбіною і з кіношною дівчиною Жанною Озірною (не можна не згадати цікавий курйоз, як цьогоріч Жанна Озірна була в одній номінації на кращу акторку «Кіноколо» з Іриною Ніршою, яка знялася у «Медовому місяці» режисури Озірної). 

Звісно, багато дискусій буде навколо Сергія Іванова, який зіграв «золоте перо» «Пекторалі» Олежку. Людина, у вікіпедійній сторінці якої першим пунктом стоїть «чорний політтехнолог», зіграла людину, яка, наставляючи молодого колегу, говорить, що факти ніхто ніколи перевіряти не буде. 

Хоча справжній викрадач сцен — це Сергій Степанський, якому однозначно варто задуматися, що окрім успішної кар’єри звукорежисера (він працював з більшістю українських фільмів від «Племені» Слабошпицького до «Dzidzio Перший раз» Тараса Дроня) можна розпочати  акторську кар’єру. У дебюті Бондарчука — «Вулкані» — він зіграв драматичну роль чоловіка в екзистенційній кризі. А вже у «Редакції» — головного бедбоя газети «Пектораль», який гасає на убитій BMW, торгує компроматом і прямо пашіє енергією та харизмою у кадрі.

У глядача виникає закономірне питання, чому в часи багатоплатформних медіа, соціальних мереж та повсюдного доступу до інтернету, який стирає межі комунікації, Юра зі своїми фото носиться в напівзруйновану совкову газету «Степова Правда» та марудиться у цій морально прогнилій «Пекторалі». Саме тут варто згадати про перший повний метр Романа Бондарчука — «Вулкан». Там головний герой, перекладач ОБСЄ Лукас, потрапляє у містечко посеред степу і не може з нього вибратися, хоча насправді виїхати з нього в реальному житті навіть без грошей і документів — не те щоб не можливий, хоч і складний, квест. Суть в тому, що степова Україна для Бондарчука — це відокремлений автономний всесвіт, який існує по своїх особливих законах. У «Вулкані» — це соціальна критика провінційного «безпредєлу» співіснувала майже з маркесівським магічним реалізмом, а вже в «Редакції» Бондарчук вдало поєднує соціальну критику регіональної преси та провінційне жлобство, яке переростає в державницьке хамство, з гоголівською іронією та гротеском. 

Однак, при перегляді фільм Бондарчука завжди варто пам’ятати, що його Південь — це не той Південь, що починається за Кіровоградською областю. Це річ у собі, яка мистецьки рефлексує про південні регіони і їхні проблеми. 

«Редакція» — це велике висловлювання про значно глибші проблеми, ніж корупція, політичні рішалова та договорняки. І навіть не про жлобство та хамство, які лежать в основі всіх цих мерзенних та протиправних діянь. Він про значну страшнішу проблему — апатичність. Кожен раз, коли Юра намагається розказати правду, з’являються люди, від матері до головного редактора, які починають вчити його істинам про те, що «все не так просто», що «ну там вже все без нас вирішили», що «ну і що це змінить взагалі». Бондарчук нагадує про давно вже, здавалося б, накреслену на скрижалях істину — зло це не лише про дії, а й про бездіяльність. 

За апокаліптичною кінцівкою фільму наступає майже безпросвітний епілог, де всі ці регіональні упирі та мудаки дружно відновлюють Смарагдову мережу Європи, бо  це потрібно президентові та міжнародним партнерам. Бондарчук хоч і дуже стьобно та іронічно, але дуже по-чесному та в чому трагічно говорить: є речі, які в Дикому полі ніколи не міняються. Але хіба лише в Дикому полі? 

---

Оцінка критика 8/10

---

Також, напередодні всеукраїнського прокату, команда стрічки «Редакція» відвідає 10 українських міст зі спеціальними показами та дискусіями — з представниками та представницями локальних медіа та глядачками.

Творча група «Редакції», дистрибʼютор Артхаус Трафік та Львівський медіафорум відвідають Одесу, Миколаїв, Херсон, Дніпро, Запоріжжя, Харків, Київ, Львів, Івано-Франківськ та Чернівці. Крім перегляду в кожному місті відбудеться обговорення за участі представників та представниць місцевих медіа — «Локальні медіа як рушії суспільних змін: допремʼєрний показ й обговорення фільму “Редакція” Романа Бондарчука». Разом із модераторами журналісти  та глядачі зможуть обговорити, як змінились локальні медіа з 2014 року, як російська дезінформація працює у їхніх регіонах, які існують ефективні тактики протидії дезінформації. Дискусії триватимуть 45 хвилин після показу стрічки. 

Серед запрошених модераторів подій: Макс Щербина (Телебачення Торонто), Отар Довженко (Львівський медіафорум), Іван Антипенко (Радіо Свобода), Ольга Юркова (StopFake), Ліля Штуляк (Meridian Czernowitz), Олена Лептуга (Накипіло), Зоя Красовська (Львівський медіафорум), Галина Танай (Львівський медіафорум).

«Разом із модераторами, командою фільму й представниками локальних видань хочемо поговорити про те, якими були медіа у періоди після 2014 і 2022 років і якими вони є зараз, як Росія впливає на новини в різних областях і як допомогти аудиторії не тонути в потоці інформації, а знаходити якісні джерела. “Редакція” Романа Бондарчука — наче ретроспектива, яка дає можливість побачити й глибше усвідомити зміни, які пережив наш медіапростір за останні декілька років», — коментує консультантка з комунікацій у ГО «Львівський медіафорум» Дара Франко.

Розклад подій, а також реєстрація та квитки зʼявляться на сайті дистрибʼютора.

---

Читайте також: Українські фільми, які торкаються теми інклюзії