Дует саундпродюсера Андрія Гуцуляка та вокаліста Джеффрі Кенні з’явився усього три роки тому, а зараз виграв три статуетки YUNA та зумів зібрати на презентації альбому повний велотрек. TVORCHI — одне з головних відкриттів та проривів в українській популярній музиці. Їм вдається йти тільки вгору, граючи переважно англомовний матеріал — дивина в українських реаліях.
Цього року гурт випустив аж четвертий свій повноформатний альбом Road, який мав підтвердити отриманий статус в українській музичній індустрії.
Олексій Бондаренко пояснює, чому попри стрімкий ріст популярності гурту, Road — свідчення того, що TVORCHI застрягли у своїй вторинності, і не намагаються запропонувати в музиці майже нічого нового, окрім яскравих і нетипових кліпів.
Слухати альбом на Spotify, Apple Music, YouTube Music.
Коли вийшов кліп на пісню Believe я був у захваті. У всіх підбірках головних українських релізів, в усіх рекомендаціях нових артистів, хотілося радити саме їх. Це був новий подих: кліп у найкращих традиціях Jungle, акцент на візуальній складовій та музика, яка містила в собі інтро, скопійоване у Glass Animals (Gooey) та фірмовий пульсуючий бас Moderat. Для дебюту від ноунейм-гурту з Тернополя — ідеальна комбінація.
Наступною з’явилася Не Танцюю. Джеффрі співав із підкреслено помітним акцентом, а кліп не поступався попередньому. Ще й українською. TVORCHI дали зрозуміти, що їхнє відчуття стилю — це не випадковий постріл. Вони справді вловлюють вайб сьогодення.
Третім залпом стала Bonfire, із якою дует пішов на нацвідбір на Євробачення. Цілком зрозумілий і логічний крок для молодого й амбітного гурту. І нехай головний риф цієї пісні один в один запозичений у Макса Коржа (Малый Повзрослел), це все ще прекрасно лягало в ракетоподібний зліт колективу з Тернополя.
Після цього кожен новий кліп демонстрував не тільки все гірші цифри на ютубі, а й засвідчував те, що цей колектив досі не готовий показати унікальну музику. І якщо на початку було досить просто вдало копіювати, то з кожним релізом надія на власний стиль випаровувалася.
13 Waves, який вийшов 2020 року, засвідчив, що гурт рухається в напрямку легкої музики для корпоративів, а не інді-електроніки нового покоління. Утім, цього вистачило, щоб взяти YUNA за найкращий альбом року, перемігши в цій категорії NK, Kazka, Артема Пивоварова, Макса Барських та TAYANNA.
Проте перемоги TVORCHI (а вони ще взяли «Найкращий поп-гурт» та «Найкращий електронний хіт») засвідчили не стільки їхню міць, скільки величезний запит на нові імена в українській попмузиці. Легкої фанкової музики із яскравим віжуалом та одного хіта із потужним басом вистачило, щоб члени журі проголосували бодай за когось, окрім артистів, від яких вже рябить в очах, на кшталт Тіни Кароль, NK та Время и Стекло.
Тож до Road дует підійшов уже не в статусі «молодих і перспективних», а як головний прориву української попмузики.
Лід-сингл Falling натякав на те, що все ж таки альбом буде якщо не новаторським, то принаймні цікавим. Все той же бас в стилі Moderat, але погодьтеся, Moderat — не найгірше джерело натхнення для українського попгурту.
Виявилося, що на Falling цікаві ідеї закінчилися.
Альбом звучить як похідна від похідної. Тут складно знайти пісню, яка б крутилася в голові понад 10 хвилин. У кожному треці легко вгадуються джерела натхнення, а TVORCHI працюють із первинним матеріалом не те щоб із великою креативністю.
Пісня Alive — The Weeknd періоду After Hours. Навіть вокал Джеффрі відсилає до американської суперзірки. Але там де The Weeknd ревіталізує спадок синтпопу та усвідомлено повертає 80-і у мейнстрим, TVORCHI сліпо копіюють його стилістику, не привносячи нічого нового.
Crush може похвалитися дійсно глибоким басом та певною меланхолійністю, але теж не пропонує нічого з того, що б уже не зробив The Weeknd.
Головним хітом могла би стати Troublemaker, де гурт бере за основу фанкові мотиви, трепові хети та навіть сухі клавішні в стилістиці Jamiroquai. Але на виході ця пісня не запам’ятовується абсолютно нічим. Так, ніби це фоновий трек для AudioJungle, а не претендент на хіт від попгурту.
Іди Сюда розвиває тему музичного хуліганства, яку TVORCHI розпочали ще на Не танцюю, і справді має крутий хук із самого початку. Але на цьому вся магія закінчується. Слухати майже три хвилини типове аранжування з невигадливим текстом виявляється не цікаво.
Загалом, тексти — ледь не найслабша частина альбому. Джеффрі вдається вловлювати непогані фрази, але поза ними все розвалюється на очах: від рим на кшталт before – anymore, heat – beat, до загального сенсу, який переважно зводиться до примітивного зізнання в коханні.
Alive:
You make me feel so alive
I want you in my life
Please let’s not waste no time
‘Cause I can’t wait for you to be mine, mine
Troublemaker:
I told you before
That you cannot trust me
Don’t need love anymore
‘Cause the feeling still haunts me
Dance on the beat:
Sweat on your body, I feel the heat
Your heart is beating right on the beat
Me and you could dance on the beat
Me and you could dance on the beat
Іди Сюда:
Про тебе мрію
Все що я роблю, роблю, є
Але все сталось наяву
Наяву, наяву
(Що ти кажеш там)
У-у-у, тебе я заберу, у-у
Ти залишайся тут, тут, тут
Продовжим нашу гру
Я розумію, що це та музика, де форма превалює над змістом, але це не означає, що варто послуговуватися аж надто очевидними конструкціями.
Ледь не найцікавішим треком альбому виявляється Dance On The Beat, у якому проскакують регі-мотиви та вплив Sofi Tukker. Але цього вистачило на 40 секунд, які потім просто повторюються всю пісню.
В описі TVORCHI зазначили, що це ідеальний альбом для дороги — увімкнути, і насолоджуватися краєвидами. Не збрехали. Ця музика дійсно така, що перетворюється на фонову вже на другому треці. На додачу до цього вокал Джеффрі майже не змінюється, тож відрізнити пісні можна лише за аранжуваннями.
Це ідеальний саундтрек для дорогих корпоративів — коли ніби й гурт на сцені є, і ніби все красиво, але водночас не дратуватиме нікого. Це класна музика для забивання ефірів — вона не відволікає на себе забагато уваги, але звучить цілком пристойно.
TVORCHI навчилися добре грати на короткій дистанції. Із регулярністю, якій можна позаздрити, їм вдається видавати вірусні хіти: Believe, Bonfire, Falling, Віч-на-Віч. Але у великій формі магія розвалюється і виявляється, що сказати їм банально нема чого.
Питання тільки в тому, чи дійсно гурт, який вміє у надзвичайно красиві кліпи, зміг за три роки зібрати навколо себе повно фанатів та респект від поп-тусовки (на сцену з ними вже виходить Надя Дорофєєва), та нині має всі можливості розвиватися в будь-якому напрямку, готовий задовільнятися вторинним копіюванням актуальних закордонних артистів?
Якщо так, то це дуже тривожний сигнал для української попсцени. Яка, попри набагато більші можливості, програє артистам, що змогли заглянути на два кроки далі найочевидніших прикладів сучасного мейнстриму.
Оцінка альбому Road — 5/10.
Фото обкладинки: Kirai Gigs
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: