Нещодавно за підтримки Радіо Аристократи та DJBuro відбувся спеціальний сет Влада Фісуна із «Мистецького Арсеналу». Його особливість полягала в тому, що діджей використовував платівки лише українських продюсерів та лейблів.
Після сету автори музики та представники рекорд-компаній влаштували zoom-дзвінок, аби обговорити, наскільки важко випускати та продавати вініл в Україні, та що змінилося у часи, коли діджеї грають сети онлайн, а меломани відсиджуються вдома. Розмову вів Влад Фісун.
У дискусії взяли участь видавець вінілу Андрій Смірнов (AbySho Music), діджейка та власниця лейблу Nechto Анастасія Топольська, музикант та співзасновник лейблу Thousand Kisses Place Ніл Тарасов, A&R-менеджер лейблу Eleatics Максим Заєць, співзасновник та артдиректор клубу Module Євген Гончаров, діджей та засновник лейблу Artreform Євген Joss Овсянікер, керівник та фундатор формації «Культура Звука» Валентин Бобилев, один з засновників лейбла і серії вечірок Rhythm Buro Ігор Глушко, а також засновник лейблу Subself Вадим Грибоєдов.
Навіщо випускати платівки? Це прибуток, витрати, імідж?
Анастасія Топольська: У мене серйозні плани на новий лейбл Nechto. На кожний реліз у мене працює PR-кампанія, за яку я плачу 400 фунтів. Усе готово, але платівки не продаються, у людей немає грошей. Діджеї не заробляють і не купують вініл. А якщо діджеї не купують та не грають, то любителі тим паче. Це значить продати 10 платівок із 300 і бути у жахливому мінусі. Через перший реліз ми вже повинні дистриб’ютору 1000 євро.
Максим Заєць: Для нас вініл – це більше іміджева штука, яку ти робиш просто для себе і для відчуття того, що ти можеш отримати свою роботу на фізичному носії.
Ніл Тарасов: Увесь світ зараз, напевно, діджитал. А платівки – так, це класно, це іміджева історія, тираж. Але тираж у триста, навіть п’ятсот копій – це все не про бізнес. Бізнес – це коли продається кілька тисяч копій.
Євген Гончаров: Наша велика амбіція – це запуск нового лейблу. Ми поки теж не знаємо нічого про випуск вінілових платівок та роботи лейблу. Але так само ми не знали чотири роки тому, як робити клуб та концертний майданчик. Ми плануємо швидко вчитися і сподіваємося, що все вийде.
Андрій Смірнов: Платівки – це остання річ, яку будуть купувати люди, після хліба та комуналки. Ніхто з наших музичних журналістів, які багато пишуть про українську музику, ніколи не купував український гурт, який я, грубо кажучи, випустив. Інколи є іноземні. Але українську – в останню чергу. Оскільки я випускаю локальний продукт, у повноцінний бізнес це для мене не виллється.
Євген Joss Овсянікер: Я працюю з музичним дистриб’ютором Memoria Music Group. І вони відкрито говорять, що на карантині в режимі пандемії продажі вінілу не зменшились, а навпаки – збільшились. Я це пов’язую з тим, що багато вінілу купується меломанами. І на жаль, головний ринок – це не діджеї.
Валентин Бобилев: Ми обрали вініл як носій через цінність самого феномену – лімітована кількість видань. І плюс природа фізики теж нам близька. Карантин став для нас таким явищем, який трошки зупинив рутинні процеси. Тому ми переглянули те, що робимо, відкрили свою студію для будь-яких хлопців, що так чи інакше створюють свій продукт. Вони можуть використовувати її, записуватися абсолютно безкоштовно. Тепер ми хочемо запустити діджитал-лейбл і видавати усіх, хто працює в нашій студії. Відносно вінілу, я думаю, ми будемо продовжувати випускати платівки.
Вадим Грибоєдов: Якщо не користуватися хоча б промо-пулом, то на чудо розраховувати марно. Якщо використати промо-пул, вірогідність є, адже там база по 10 тисяч діджеїв, радіостанцій, блогерів. Вони, як правило, якщо музика достойна, на неї реагують. Принаймні, у мене це працювало.
Чи є у міністра кульутри вдома вертуха? Чи потрібна допомога Міністерства клубній культурі?
Євген Joss Овсянікер: В Україні нас самі рамки змушують підвищувати якість продукту і працювати на worldwide, то якщо міністр культури буде зрозумілим і нам комфортним – з радістю попрацюємо. Але я вважаю, що краще підіймати свій продукт, працювати на весь світ, і бути найкращими у всьому світі.
Євген Гончаров: Єдине, про що я хочу попросити міністра культури –це не втручатися у справи нічного життя, клубної культури та лейблів. Невтручання – найкраща стратегія для нього.
Ігор Глушко: Не потрібно нам ніякої підтримки, не потрібно ексклюзивних грантів, ніяких вкладів. Просто відчепіться. Пам’ятаєте, як колись Подерв’янський сказав на Майдані? Те саме ми можемо сказати і про нас. Відчепіться від нас – це наша національна ідея. Якби так трапилося, то всім людям у нашій країні жилося б набагато краще.
Андрій Смірнов: Незалежно від того, чи це інтернаціональний продукт чи локальний, як у моєму випадку, ми всі інвестуємо в українську культуру.
Мені здається, повинні бути якісь преференції для людей, які працюють у цій індустрії.
Вадим Грибоєдов: Якби ми у масштабі країни могли виготовляти вініл без цензурування зовнішнього дистриб’ютора, то могли би вплинути на формування національної ідеї.
Валентин Бобилев: Питання допомоги, невтручання, податкових змін та такого іншого має бути ініційований тим, які ціли ставить міністерство у розвитку української культури. Коли вони визначать для себе цінності, яким вони слідують, потім це все трансформується у конкретні проєкти з хорошим менеджментом – тільки тоді це зможе спрацювати.
Ніл Тарасов: Мені здається, що в Україні дуже багато талановитих людей, і ніякі пандемії та міністри мою особисту віру в позитивне майбутнє не зламають.
І все ж після настільки неоднозначної розмови ясно одне: українські лейбли, які виробляють платівки, не збираються здаватися, навіть коли несуть якісь матеріальні збитки. Нішева музична індустрія готова звернути на себе увагу не лише українського споживача, а й закордонного. Готова закладати цінності, розвивати смак аудиторії та навертати її у свою віру.
Автор: Влад Фісун
Читайте також:
> Статус чи гроші? Навіщо українські музиканти видають вініл
> Spotify вже тиждень працює в Україні. Як це вплинуло на прослуховування артистів?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: