Не «неправильні» феміністки. Чому з позицією TAYANNA і Огнєвіч все окей

Наприкінці червня у співачки TAYANNA вийшов мініальбом під назвою Жіноча сила. У пресрелізі до платівки піар-команда зазначала, що «об’єднуючою темою EP є цілюща жіноча сила, наповнена своїми молитвами, настроєм, силою віри і великим бажанням – те, що TAYANNA давно культивує у своїй творчості». У рецензії нашого головного редактора пролунала теза, що співачка не має ніякого стосунку до фемінізму. Аналогічно, після виходу кліпу Богиня співачки Злати Огнєвіч із меседжем «Моє тіло – моє діло», з’явилися іронічні висловлювання про те, що це експлуатація популярного руху за права жінок. 

Катя Ятель розбирається, де проходить межа між «справжнім фемінізмом» та заграванням із темою, і чи можна справді вважати TAYANNA та Огнєвіч феміністками.

Бо тебе кохає фантастична жінка

Після завершення роботи у гурті Дмитра Клімашенка (не лише продюсера, а й партнера співачки) Гарячий Шоколад, Тетяна Решетняк зайнялася сольною кар’єрою – із другої спроби вийшла у фінал шоу «Голос Країни», а згодом познайомилася з Аланом Бадоєвим, який став її продюсером. Увесь перший альбом співачки Портреты – це пісні про кохання, пристрасть, ще раз кохання, ще раз пристрасть, ще раз кохання… 

Пізніше вийшов другий альбом TAYANNA – Тримай мене. До кохання та пристрасті додалося ще розбите серденько. Одна із пісень (Сила) і взагалі говорить про те, що співачка віднайшла силу у своєму коханому. Цей альбом супроводжувався еротичними фотосесіями та кліпами, де співачка оголеною ходить квартирою, танцює із чоловіком. Третій студійник теж крутиться довкола теми великої любові. Здавалося б, на цьому обговорення можна було б і закрити, але усе не так просто.

Я підняла всі пресрелізи команди, які надходили на нашу редакційну пошту. Вперше історія про «сильних жінок» з’явилася на етапі Національного відбору на Євробачення у 2018-го, коли виконавиця представила пісню Леля. Окрім мотиваційного пасажу, співачка також говорила таке: «Моя пісня – це в хорошому сенсі неоретро. Мені подобаються поп-діви 60-70-х, це були сильні, харизматичні жінки». 

Після цього виходить Фантастична жінка, яку заполонила всі радіоефіри. Текст пісні приблизно вкладається у думку, що ліричному герою дуже пощастило, що його кохає фантастична жінка. Її вихід супроводжувався невеликим інтерв’ю, яке взяв у Таяни Алан Бадоєв. І у ньому є цікава особливість. Більшість питань пов’язані із тим, якою є жінка у 21 столітті, що робить її щасливою, гарною чи вільною. Співачка заявляє:

«Зараз настав час для «фантастичної жінки». Було мало справжніх жінок, було мало вільних, сильних, енергетично — заряджених особистостей – «фантастичних жінок». А тепер їх стало більше, і я впевнена в тому, що сьогодні час саме тієї «фантастичної жінки», яка несе в собі всі стихії природи, яка є уособленням самого поняття «жінка». Справжня жінка». 

Відірвано від релізів, читаємо, наприклад, останнє інтерв’ю Tayanna для журналу XXL, в якому вона знялася в еротичній фотосесії: «Сьогодні як ніколи жінка повинна вміти відчувати свою красу. Нашій волі, енергії та майстерності підвладне все, ми проєктуємо красу навколо — ніжністю змінюємо світ. Звісно, потрібно працювати над своїм внутрішнім і зовнішнім станом, щоб бути прикладом своїм дітям, своїм шанувальникам і навіть тим, хто не любить тебе. Я, як і багато жінок, щодня вибудовую своє життя, стаю сильнішою і відкритішою.»

Тож що ми маємо? У своїй творчості співачка не відходить від теми того, як класно кохати та бути коханою, повністю центруючись на цьому. У своїх висловлюваннях TAYANNA невпинна у просуванні ідеї вільної, незалежної, енергійної жінки нового часу. Проте важливо те, що Таяна не говорить про силу чи «фантастичність жінки» через її чоловіка. Вона просто не заперечує паралельність цих процесів – силі та незалежності жінки не заважає наявність партнера.

Моє тіло – моє діло

Розповідаючи про Таяну я вказувала на значну кількість оголеного сексуалізованого жіночого тіла на метр квадратний інфоприводу. Звернімося до нової роботи Злати Огнєвіч: сингл та кліп на пісню Богиня. У ній вона співає «Моє тіло – моє діло, моя правда – моя сила, буде так, як я захотіла». У кліпі співачка та інші персонажі показують свою ранкову рутину, спілкуються із друзями, танцюють, йдуть на вечірку. Усе у білизні (це ще й нативка бренду Anabel Arto).

На тлі позитивних коментарів на Ютуб, існує і подібна думка «Сподіваюсь, що це тупий і шкарубкий продакт-плейсмент спіднього. Бо лозунг про тіло і діло стосувався політичної волі жінок, а не прозорого ліфону, щоб глядач чоловічої статі вздрочнув». 

Сама концепція того, що жінка «сексуалізує» своє тіло заради того, щоб потішити чоловіка – неправильна у своїй природі. Припускання, що Огнєвіч та інші жінки із відео ходять у білизні заради того, щоб чоловіки «вздрочнули» – це слатшеймінг та об’єктивація. Це осуд жінки за її сексуальність та подальші висновки, що вона (сексуальність) направлена лише на задоволення потреб чоловіка. Таким чином, на очевидно феміністичне та бодіпозитивне відео реагують негативно. 

Одразу згадується аналогічна за своєю природою історія, яка відбулася три роки тому із Еммою Вотсон. Акторка знялася у фотосесії для Vanity Fair і на одному із знімків була без бюстгальтера. Тоді її звинуватили у тому, що весь її фемінізм – це лицемірство, адже як вона може говорити про важливі питання ролі та статусу жінок, а потім так відверто об’єктивувати власне ж тіло. Акторка тоді відповіла: «Фемінізм – це про право жінки на вибір. Фемінізм – це не палка, якою можна бити іншу жінку. Це про реальну свободу. Це про звільнення. Це про рівність. Я справді не знаю, при чому тут мої цицьки». 

Ці історії аналогічні – вводиться теза, що сексуальність людини нівелює усі її вчинки та погляди. Критики стають в один ряд не з феміністками, а з сексистами. 

Полювання на (феміністок) відьом

Феміністки не носять підбори. Не фарбуються. Не замовляють ню-фотосесій. Не голяться. Не ходять у спортзал. Не носять бікіні. Не ходять на побачення. Не дивляться порно. Не виходять заміж. Не хочуть мати сім’ю чи дітей. Не можуть дружити із чоловіками. 

Усі ці тези – гендерні стереотипи. Ті самі, з якими феміністки в усьому світі, зокрема, й борються. Різниця між ними та одвічним «місце жінки на кухні» лише у тому, яку саме категорію жінок заганяють в рамки.

Немає правильного чи неправильного способу бути феміністкою. Ікона фемруху Бейонсе регулярно говорить про роль материнства та любов до свого чоловіка. Феміністка Тейлор Свіфт має активне сексуальне життя, яке висвітлює у своїй творчості, і бореться із стигматизацією цієї теми. Фемактивістка Мішель Обама із гордістю розповідає про свою роботу першої леді. Режисерка Фібі Воллес-Брідж розмислює про цю «правильність» у своєму серіалі Fleabag. Цей список можна продовжувати вічно. Навіть серед українських селебріті – від Аліни Паш та YUKO до гурту panivalkova.

Різниця лише в тому, що у нас навіщось починають порівнювати. Катерина Офліян у yeyo боролася за право на сексуальність не краще чи гірше за Таяну, Альона Альона говорить про любов до свого тіла не краще і не гірше за Злату Огнєвіч. Усі вони ведуть боротьбу за одну світлу ідею. І засуджувати їх – це множити симулякри, а не підтримувати право на свободу та самовираження. 

Внутрішня боротьба представників та представниць різних течій фемінізму – одна із найтоксичніших речей, які можуть бути у правозахисному русі. Наші позиції визначають не лише вчинки, а й слова. І останнє, що ми маємо робити, це вчити одне одного як саме потрібно за ці права боротися. 

Фемінізм TAYANNA чи Огнєвіч – не поганий, не неправильний, а просто інший. Він розкриває незалежну та сильну жінку з іншого боку і не заперечує її права, навіть якщо вона бореться за них у спідньому і в обіймах коханого.


Читайте також:

> В Україні дуже мало зірок. І це велика проблема

> «Живі картини». 8 українських художників, яких могли б використати музиканти у кліпах

> Головні музичні тенденції 2010-х. Як нас змінили соціальні мережі, фемінізм та стрімінги

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.