Милосердя, що пророщує скорботу. Рецензія на роман «Вілла Анемона» Галини Петросаняк

Спеціально для LiRoom книжкова критикиня Ганна Улюра зробила огляд п’яти книжок, які увійшли до короткого списку та претендують на звання найкращої книжки 2022 року за версією BBC.

• Читайте інші огляди у нашому проєкті за посиланням.

Галина Петросаняк — перекладачка, поетка, новелістка — романів до «Вілли Анемона» не писала. Роман написаний в минулому часі, з купою деталізацій і греблями описів та портретів — доста як в тих шкільних творах «Як я провів літо». Хоча тут триває рання весна. І не дайбо’ комусь би випали такі вакації.

 «Я натура чутлива…», — відразу рекомендується вона нам, нам залишається повірити, перевірити не доведеться. Рута — гранично ніяка, проста і одномірна в думках, сподіваннях і вчинках. Вона — те, що зветься жінка з принципами, і ніщо не може похитнути її раз і назавжди визначених поглядів. (Може, і має такою бути за задумом — «паперовою»: єдиною в світі, хто не має моральних сумнівів щодо своїх життєвих виборів). Руті тридцять шість, вона — гастарбайтерка з України, колись була учителькою німецької мови. В Швейцарії живе уже сім місяців, наразі працює в барі. Подалася на заробітки, щоби купити Філомені будинок (донька-підлітка залишилася в Україні, нею опікується тітка, батько доньки давно здимів). На прийомі у лікаря Рута зустрічає Беату — власне, лікарку. Та тут же  наймає Руту покоївкою до приватного на три-чотири особи госпісу. В госпісі окрім Беати є ще пара — юрист і медсестра, ці троє формують любовний трикутник (ця сюжетна лінія не розгортається, то і я її тут полишу).

Власне, вілла «Анемона» — це притулок для тих, хто помирає. Таких у романі є два. В одному працює Рута, в другому ще до народження доньки працювала її покійна матір, чиї тогочасні щоденники от-от знайшлися і Рута їх нам вголос читає. Мама дуже ніжно опікується старенькими. Рута теж віддана пацієнтам. З однією, але посутньою відмінністю: на віллі «Анемона» пацієнтам надають супровід у добровільну смерть, допомагають покінчити з собою. Шокована новиною Рут звільняється, але мусить ще місяць за контрактом відпрацювати. Тим часом у госпіс заселяється чоловік — трішки за п’ятдесят з термінальною стадією раку і важкою депресією. Рута тут же закохується.  

Анемони (тут буде точніше їх назвати сон-травою, певно) прикрашають моріжок перед віллою, їх купила і посадила Рута. Анемон — квітка зрілої весни і скорботи за тим, хто пішов завчасно. Рута — трава, що має захистити від зла, очистити від гріховних думок. Милосердя, що пророщує скорботу — оце і є символіка та й тема роману Петросаняк. Мелодраматична історія Рути і Томаса є сюжетом про свободу вибору, що може узалежнити і обтяжити. Томас під тиском Рути відмовляється від активної евтаназії: він помиратиме довго і в стражданнях, але поруч із жінкою, що його кохає. 

Швейцарці скорочують ім’я Рути до Рут (це її бентежить). То є біблійна Рут, яка відмовилася після смерті чоловіка покидати свою скеруху-вдову і підкувалася про неї. За це на Рут очікувало удале заміжжя: її онуком стане Давид. Коли в фіналі роману уже наша Рута зустріне Наомі, тоді ми зрозуміємо, про що була книжка Петросаняк. Ноемою звалася свекруха біблійної Рут. Наомі зветься мати Томаса. Турбота про ближнього винагороджується милістю Бога… Думки ближнього про те, чи потребує він тієї турботи, ніхто не питає. То й помовч!