Суто соціальна проза з домішками фешн роману. Рецензія на «Тільки нікому про це не кажи» Ірени Карпи

Спеціально для LiRoom книжкова критикиня Ганна Улюра зробила огляд п’яти книжок, які увійшли до короткого списку та претендують на звання найкращої книжки 2022 року за версією BBC.

• Читайте інші огляди у нашому проєкті за посиланням.

Скучно озирнулася на площу Контрескарп, з огидою сьорбнула шампанського, судомно поправила ремінець годинника Картьє, неохоче закусила устрицею і зблювала на босоніжки від Джимі Чу… Так, саме так: ми читаємо чергову прозу Ірени Карпи. 

Марґо тридцять два. Вона фотографка і нині підробляє тим, що знімає новонароджених у пологовому в одному з районів Парижу. У Франції вона не так давно, перше захоплення провінціалки від великого міста минуло, високі очікування від богемних вечірок і фешн бекстейджів прийшлося обмежити до пошуку недільних «халтурок» під Ейфелевою вежею. Марґо — парижанка, що дивиться на світ «з типового паризькою огидою». Ну а шо!

Поруч є щедрий коханець: Лоран — рантьє з дружиною, дітьми і котом, у вільний час — аматор свінг-вечірок, які разом із Марґошею відвідує (цей пласт роману мав би, певно, шокувати відвертістю, але уявіть собі, як «Сексуальне життя Катрін М.» Катрін Мілле переказує дикторка з УТ-1 і спробуйте не реготати з пригод цієї Мадам). В Києві у Марґо є улюблений дідо, що підтримує будь-які життєві вибори онуки і обдаровує трофесними прикрасами (в одній з перших сцен – діамантовий годинник від дідуся і діамантові сережки від коханця, показова сусідство). Дід — старий генерал КДБшник, до речі. А ще ж тут поруч з Марґо вигулькує С.: тридцятирічний киянин-поліцейським – коханий, якого варто їхати зустрічати зранку в аеропорт, тільки-от він знову не прилетить.

Подейкують, що «Тільки нікому про це не кажи» — детективний роман. Серійний убивця Месник починає полювання на ґвалтівників і педофілів в Україні, що уникали покарання (всі ці персонажі реальні і легко пізнаються). Марґо читає про Месника у блоґера Соніка і в цю історію влазить, вона починає фотополювання на педофілів. Проте, фінал у романі Карпа настільки безжально злила, що говорити про якусь детективну інтригу було б… незручно (але спойлерити я все ж не беруся). 

Роман Карпи — суто соціальна проза з домішками фешн роману, а в фокусі тут – зґвалтування і  родинне насилля. Авторка розказала, що в основі історій про зґвалтування неповнолітніх дівчат – реальні свідчення.

Короткий зміст роману Карпи, прошу пана: «А тут наче щось зарухалося. Хай і поки боязко, але жінки заговорили».

Працювати з темою сексуального насилля і не завалюватися при цьому в експлуатаційну прозу — завдання відверто складне. Карпа цю розмову веде через контраст. Марґо — сексоголік, тож до її діагнозу додається  опис сексуальних практик, які можуть здатися викличними, але такими не є, адже це секс за згодою дорослих людей. Марґо починає з терапевтом шукати причини своєї залежності: і тут уже виринають практики, які суспільство часто-густо намагається унормувати чи бодай приховати і які є відвертим злочином, адже одна зі сторін – абсолютно безправна.

Такий підхід авторки дає результат (якщо саме на такий результат був розрахунок).