Читаємо вірші зі збірки «Мінлива хмарність з проясненнями» Світлани Поваляєвої

Київське видавництво «Віхола», яке спеціалізується на книжках українських авторів, готує до друку збірку віршів Світлани Поваляєвої — «Мінлива хмарність з проясненнями».

Збірка присвячена синові Світлани — Романові Ратушному.

«Мінлива хмарність з проясненнями» — комбінація етюдів із життя в тилу і на фронті. Війна, кохання, постійне чекання, надія, втрати. Степи й окопи, оманливий затишок дому та свист ракет над головою, захисники й вороги. Свої та чужі. Макабрична історія, яку ми проживаємо щодня. Час, який не обирали. Земля, за яку готові триматися до скону. Втрати, від яких зводить щелепу.

Світлана Поваляєва присвятила книгу молодшому синові Романові Ратушному. Він брав участь у боях за Київ та в деокупації Київської області, визволяв Тростянець і воював на Сумщині. 8 червня 2022 року Роман Ратушний загинув у бою під Ізюмом.

«Я любитиму тебе до скону, рідний, — нехай усі мої вірші належать тобі, нехай люди пам’ятають тебе ще й у такий спосіб — коли відкриватимуть цю книжку».

Книгу чекають з друкарні наприкінці грудня. Оформити передзамовлення на книжку можна за цим посиланням.

LiRoom публікує кілька віршів зі збірки.

***

сміх лункий ненапружні розмови а відбиваються
від небес і дерев
підстрибують а кольоровими м’ячиками котяться
а навсібіч зблискують гаснуть
у літніх кав’ярнях до віскі й а кави приносять
картаті пледи
моє дихання припиняється щочастіше і дедалі
надовше
усі нашаровані плівки довколишнього
витончуються ніжно а і прозорішають і тануть
по всьому Місту горять світлим полум’ям
чорнобривці
останнім з літа метеликами вогшають важчають
крила_а
всі барви довкола видимого завмерли
у пронизливій стумі
перед останнім сплеском перед агонією перед
пожежею
і в цій нульовій безвиразній миті сповненій
різноявищ і порожнечі
в цих а нейтральних водах між рухом і спокоєм
наче пір’їна з даху на плед на колінах
спускається
думка:
«люблю»
«тебе»
«я»

***

Дивись, каже вона, розмотуючи брудні бинти,
(ай, трохи прилипло, потерпи),
дивись, як світ нам постійно вказує, куди іти,
утинає зайве, зрізає кути
(гей, якщо ти відкинешся, я тебе викину на ходу,
каже вона).
Таблетка — це така центрифуга космічна,
це такі ніби наші одвічні національні жорна,
дякуй, що так відверто дотичний
практично під’єднаний до історичної пуповини
крап крапель ни ці.
Чуєш, не засинай мені, нині
ще трохи — і ми на базі, чуєш мене, бачиш?
Добре, я знаю, віддячиш,
ти мені тепер винний, тепер не можеш померти.
Бачив на задніх дверцятах напис «Muerte»?
So close, no matter how far
Couldn’t be much more from the heart
Forever trusting who we are
And nothing else matters…

***

невпинний тихий плин
судинами не стримуваний
мов дикий мед з пробитого шрапнеллю
гнізда бджолиного
плин крові сукровиці плазми
плин думок плин болю
із форми в форму — із неволі у неволю
хай тіло стане хмарами на вітрі
хай вітер принесе дракар з багряним стягом
хай розіб’ється світ і хвиля пам’ять витре
хай хоч потоп любові і наснаги
але ніщо в ніщо навспак не лине
і не відтворить шепіт верховіття
моя розчинність не дає загинути
розплинуся в тобі і вічно житиму

Світлана Поваляєва — письменниця, поетка, журналістка та громадська активістка. Авторка низки прозових і поетичних книжок, зокрема збірки поезій «Після Криму», що була написана після анексії Криму.

Читайте також: Читаємо уривок з книги «Сєверодонецьк. Репортажі з минулого» Світлани Ославської