40 історій про старість, смерть і літературу: рецензія на книжку Олександра Бойченка «Гра на вибування»

З повномасштабною російсько-українською війною вихід нових книжок —  питання з зірочкою. Через активні бойові дії ускладнюється можливість налагодити нормальну логістику, а також — процес підготовки та друку. Одним з головних осередків друку нових книжок в Україні був Харків, де зараз тривають бойові дії. На вихід нових книг впливають також проблеми з папером, які розпочалися до того. Та попри всі складнощі українські видавці повільно, але впевнено продовжують тішити читачів новинками. Одна з них — збірка фейлетонів українського письменника Олександра Бойченка, яка вийшла у Видавництві 21 наприкінці квітня.

Книжкова оглядачка Лілія Шутяк спеціально для LiRoom підготувала рецензію на книжку.  

Про автора 

Олександр Бойченко – есеїст, публіцист, літературознавець, автор восьми власних різножанрових збірок українською мовою та однієї польською – «Wasi nasi oraz inni». У 2002-2010 роках разом із Юрієм Андруховичем співредагував культовий інтернет-часопис «Потяг 76». У 2008-2011 рр. працював редактором «Трохи культури» (додаток до чернівецької газети «Молодий буковинець»). Перекладає з польської та російської мов. У 2015 році за книжку «Більше/Менше» отримав літературну премію імені Юрія Шевельова за досягнення в галузі есеїстики.

Фото: Василь Салига

***

Нова книжка українського письменника та перекладача, Олександра Бойченка «Гра на вибування» може зацікавити тих, хто в цей непростий час шукає способу відволіктися й подумати про власне життя та світ навколо. А може й не зацікавити. Зрештою, прочитати її варто хоча б тому, що, мабуть, ніхто з українських авторів сильніше за Бойченка не відчуває оцей дух часу й не вміє підібрати слова, аби його передати. «Гра на вибування» – ще одне яскраве тому підтвердження. 

У властивій йому іронічній манері автор характеризує цю збірку фейлетонів як «книжку про те, що ми є, буваємо і вибуваємо». Хоча якраз гумору, притаманного іншим 7 книжкам письменника, тут буде найменше. Недаремно ж він називає її найпесимістичнішою своєю збіркою, але водночас й органічною в певному віці. «Гра на вибування» – це, радше, книжка про старість і смерть, а також те, як «рік за роком і крок за кроком світ змінюється, змінюється – і врешті перетворюється на місце, покидати яке не надто й шкода».

До збірки увійшло 40 фейлетонів, написаних Бойченком протягом 2019-2021 років та опублікованих на сайтах Zbruch.eu та «Країна». Книжка задумувалася як довоєнна, тож автор не додавав сюди текстів, створених після 24 лютого. У збірці читач знайде чимало розповідей про майбутню повномасштабну війну. Митець передчував це і писав про те, чого нам чекати від Росії та й, власне, самих себе.

 «Бо як пояснити той факт, – міркує автор у тексті «Хроніка (не)очікуваної перемоги», – що й на 28-му році незалежності ми віддаємо по дрібці голосів за тих, хто хоче нас знищити, і за тих, хто намагається нас захистити, але абсолютну більшість – за тих, кого ми з вами вважаємо носіями принципу «і нашим, і вашим»?».

Та, зрештою, «від покинутого світом сенсу можна очікувати чого завгодно, крім сенсу». Тим паче, як відомо, історія має здатність повторюватися. Один із таких випадків автор влучно описав у тексті «Мої пригоди з Пільхом», де розповідає про своє перебування у Варшаві на піврічній стипендії Gaude Polonia (Олександр Бойченко був триразовим стипендіатом цієї програми — ред.) та знайомство з польським письменником  Єжи Пільхом, яке не відбулося. Після повернення до України Бойченко написав розчарований текст про лідерів Помаранчевої революції та «маленьких українців». От тільки то були не його слова, а рядки з фейлетона Єжи Пільха «Так з усім», написаного про поляків у 1990 році, та, як не дивно, українців за 15 років до Майдану.

«Гра на вибування» має багато схожих історичних референсів та сучасного їх переосмислення. Трапляються тут тексти про карантин та автомобільні аварії, минуле Чернівців, де мешкає автор, зв’язок між вірою і коровою, а також розповіді про народження його дочки та втрату рідних. Але, мабуть, найбільше фейлетонів все ж про книжки, які читає Бойченко і як вони перегукуються із сучасними подіями в країні й не тільки. Є тут згадки про романи «Дивні люди» Артема Чапая, «Мондеґрін» Володимира Рафєєнка, «Я змішаю твою кров із вугіллям. Зрозуміти український Схід» Олександра Михеда, а також розповіді про життя і творчість улюблених Бойченком Альбера Камю, Джерома Д. Селінджера, Василя Стефаника, Марека Гласка та одного з найкращих європейських ліричних поетів повоєнного часу Пауля Целана. 

Письменницький талант автора вдало виявляється у тому, щоб, наприклад, так розповісти про роман відомого ізраїльського письменника Агарона Аппельфельда «Квіти пітьми», аби підвести до висновку: «Гітлер сьогодні сидить у Кремлі». Або почати писати про книжку польської письменниці та репортерки Катажини Кобилярчик «Струп», та завернути в давньогрецьку міфологію. Про це видання ви все ж прочитаєте, але вже в наступній історії. До речі, «Гра на вибування», мабуть, одна з найбільш цілісних книжок автора, яку можна легко читати не лише у вигляді окремих коротких текстів, а й навіть як суцільний твір, що наближає її до роману. 

Фото: Василь Салига

Квінтесенцією збірки є фейлетон «На свободу легкома», в якому автор міркує про теорію Карла Юнґа, що порівняв земний шлях людини з небесним шляхом сонця. «Бо той, хто спускається з життєвої вершини, – роздумує Бойченко, – не може мати перед собою таку ж мету, як той, хто на вершину здіймається». І саме від цього залежить розуміння світоглядних орієнтирів для людини у різному віці. Звідси й вибір обкладинки збірки, яку розробила дизайнерка Аня Стьопіна. На ній зображений човен Харона, який, згідно з давньогрецькою міфології, перевозив людські душі в царство мертвих. Обкладинка є своєрідною ілюстрацією саундтреку Ніла Янга до фільму Джима Джармуша «Dead Man», яка, на прохання Бойченка, надихала дизайнерку на роботу. 

Тим, хто все ж чекає від цієї збірки бодай трохи надії, автор йде на зустріч. «Не треба скиглити, – пише Бойченко, – така моя новаторська думка. А треба в усьому шукати щось позитивне. Тим паче, що воно – позитивне – є». Хоча і б те, що в ситуації повномасштабної війни в Україні виходять книжки та продовжують працювати автори, наближуючи «вибування» країни-агресора не лише з наших територій, але й культурного простору. А про решту подумаємо після перемоги. 

Які ще книжки Олександра Бойченка варто прочитати?

Збіркам Олександра Бойченка, крім іншого, властиві дві риси: оригінальні назви, що відрізняють ці видання на книжкових полицях та невичерпне почуття гумору автора, яким він охоче ділиться зі своїми читачами. Розпочати знайомство з творчістю Олександра Бойченка можна з «Країни за Збручем». А краще – з дебютної книжки «Щось на кшталт Шатокуа» (2003), якщо ви її десь знайдете. Тим, хто цікавиться історіями життя і творчості зарубіжних письменників, припаде до душі «Мої серед чужих». А повчитися в автора модерувати дискусії можна в книжці «Ворохтаріум».    

Лілія Шутяк – книжкова оглядачка, медіатренерка, комунікаційна менеджерка дитячого арт-видавництва «Чорні вівці».

Читайте також: 9 книжок, щоб дізнатися більше про Чорнобиль

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.