Культурний Конспект. Опери Альбана Берга

Альбан Берг — один з учнів Арнольда Шенберга. Увійшов до трійки Нововіденської школи — Арнольд Шенберг, Антон Веберн, Альбан Берг.

***

Але почнемо нашу історію з 1600 року, коли:

– західна музика переживає справжній радикальний поворот: музику почали розуміти як «омузичену поезію»;
– основою музики стає слово! Справжня музика — це, насамперед, те, як говорять люди між собою. «Слухай, як спілкуються люди різних верст суспільства у різних життєвих ситуаціях, як розвивається діалог чи дискусія між людьми високого і низького походження, як він звучить, — і роби музику» (Ніколаус Арнонкур);
– виникає новий музичний стиль — декламація, монодія. Декламаційний стиль близький до розмовного співу — тобто до Sprechgesang, який буде розроблений Шенбергом в ХХ ст.;
– для закоханих у музику людей новий стиль став шоком, навіть більшим, ніж атональна музика у першій чверті ХХ століття (Ніколаус Арнонкур);
– в Італії, у Флоренції, у колі інтелектуалів та поціновувачів античного мистецтва зародився новий музичний жанр — Опера.

У 1607 році Клаудіо Монтеверді пише свою першу оперу «Орфей». У цьому творі він передбачив більшість форм, які з’являться в опері лише в наступних століттях, як:

– арії;
– лейтмотиви;
– драматично обумовлена інструментовка;
– речитативи тощо.

Головною структурною одиницею старовинної опери є монологи та діалоги.

У 1623 році Клаудіо Монтеверді формулює принципи stile concitato — «схвильованого, збудженого стилю», який сприяв утіленню афекту найвищого збудження. Разом із stile concitato в музику проникає важливий елемент — втілення музичними засобами експресії тіла, рухів. Тож мова звуків Монтеверді втілює експресію слова, а також «фізіологічну» виразність — завдяки цьому драматичність його музики сягає дуже високого рівня.

***

Друга половина XVIII ст. — оперна реформа Крістофа Віллібальда Глюка. Композитор декларував:

«Я волів би, щоб музика відповідала її справжньому призначенню — супроводженню поезії, для того щоб підсилити вираження почуттів й додати більшої захопливості сценічній ситуації».

***

1850 — прем’єра опери «Лоенгрін» Ріхарда Вагнера. У своїй реформі він ніби повертається до витоків опери:

«Помилка в художньому жанрі опери — в тому, що засіб вираження (музика) була зроблена метою, а мета вираження (драма) — засобом».

В операх Вагнера:

– наскрізний розвиток! Замість відокремлених номерів — тривалі сцени;
– замість арій та дуетів — монологи і діалоги;
– декламаційний характер вокальної партії;
– оркестр має власну логіку розгортання;
– неймовірно розвинена система лейтмотивів — кожен персонаж, кожна деталь драми має свій лейтмотив.

Після Вагнера опера дійшла до «точки неповернення».

***

1853 — прем’єра опери «Травіата» Джузеппе Верді. Опери Верді 1850-х років — перший зліт опери реалістичного спрямування.

***

В російському музичному середовищі в 1860-ті роки панували такі ж настрої, що і в європейському: композитори свідомо розробляли новий підхід до музичної мови.

Модест Мусоргський:

«Звуки людської мови як зовнішні прояви думки та почуття мають без перебільшення та силування зробитися музикою».

***

Кінець 1870-х років — веризм (італ. vero — істинний, справжній).

Веризм у літературі —

– показ життя таким, яким воно є;
– подавати лише факти;
– бути максимально об’єктивним.

Веризм у музиці —

– сюжет cучасний, основні теми — любов, ревнощі тощо;
– прозаїчне місце дії (село);
– швидка зміна подій (ефект монтажу);
– акцент на психологічному стані героя => певна афектація, постійна напруженість;
– демократичність музичної мови;
– підкреслено експресивний вокальний стиль (арії «крику»).

***

1879 — виходить друком драма Георга Бюхнера «Войцек». Драма створена на початку ХІХ ст. (!), але надзвичайно відповідає настроям сучасності — враження таке, ніби вона написана у ХХ столітті. Особливості:

– фрагментарність форми;
– натуралізм;
– прозаїчність, «побутовість», повсякденність теми;
– символізм — недосказаність, багатозначність мотивів;
– експресіонізм — рух вершинами емоційного потоку;
– розгортання дії у двох площинах:

1. явне — зовнішні реакції героя, його поведінка;
2. приховане — внутрішня мотивація, тиск підсвідомості, страхи;

 – герой — звичайна людина.

***

1885 — народився Альбан Берг.

Враження Берга після відвідування драми «Войцек» (за згадкою сучасника):

«Він був смертельно блідим, піт стікав по його обличчю: “Це неймовірно! Хтось має покласти це на музику!”»

Берга зацікавили тема драми, її іманентна музикальність. Важливо — вона була близька йому, він сприйняв її крізь призму власного екзистенційного досвіду: служба в армії, непрості взаємини з учителем.

Арноль Шенберг про «Воццека» Берга:

«Справа музики — це янголи, а не денщики».

14 грудня 1925 року — прем’єра «Воццека» в Берліні. Берг дуже серйозно підійшов до роботи над оперою. Він опрацював 25 сцен драми Бюхнера, та в опері залишив лише 15.

У «Воццеку» віддзеркалені найважливіші музичні ідеї Арнольда Шенберга, зокрема:

 – атональність;
– емансипований дисонанс;
– темброва мелодія;
– Sprechstimme.

У цьому творі — вся історія опери і її «останній рубіж» як жанру. Все, що було пізніше в цьому жанрі — несе на собі відбиток «Воццека».

Лектор: Віталій Вишинський