«Бачення метелика»: що кажуть критики про стрічку Максима Наконечного?

25 травня, на 75-му Каннському кінофестивалі, відбулася світова прем’єра стрічки українського режисера Максима Наконечного «Бачення метелика». Показ пройшов у секції «Особливий погляд». Фокус цієї категорії — фільми, які, на думку програмного відділу фестивалю, матимуть сильний вплив на розвиток кіномистецтва, а також виділяються оригінальною ідеєю та естетикою.

Перед початком премʼєри команда фільму увімкнула сигнал повітряної тривоги та розгорнула плакат із написом: «Росіяни вбивають українців. Ви вважаєте образливим чи тривожним говорити про цей геноцид?». Це дозволило вкотре нагадати публіці фестивалю про повномасштабну війну в Україні.

Фото: Facebook/ДержКіно України

«Бачення метелика» — повнометражний дебют Максима Наконечного. Це жорстка та сюрреалістична історія про жінку-воїна, яка не бажає бути жертвою. Після звільнення з ворожого полону аеророзвідниця Ліля намагається повернутися до свого мирного життя в Україні. Біль і травма через пережите повсякчас виринають на поверхню, ніби уві сні, та щось всередині неї не дозволяє забути, чому вона мусить жити далі.

Сценарій Максим Наконечний писав разом із Іриною Цілик (режисерка фільму «Земля блакитна, ніби апельсин»).

Головні ролі зіграли актори театру та кіно Ріта Бурковська (її кінодебют відбувся у фільмі «Парфенон») та Любомир Валівоць (актор Київського академічного театру юного глядача на Липках). Серед акторського складу є й відома драматургиня та режисерка Наталка Ворожбит.

Ми зібрали перші відгуки кінокритиків про фільм.

Deadline, рецензія в оригіналі тут.

Кінокритик та автор Тод Маккартні пише, що «Бачення метелика», мабуть, найактуальніший фільм у Каннах цього року. Однак, імовірно, стрічка залишиться однією із найменш переглянутих, адже вона, «як маркер дуже конкретного часу та місця, а не як щось, що багато людей можуть обирати для перегляду».

Він також сказав, що слово «депресивний» навіть близько не описує фільм.

Тод відзначив, що Максим Наконечний — винахідливий у підборі кадрів. А головна героїня символізує рішучість й Україну, яка продовжує боротися та вселяти надію на нове майбутнє:

«Треба бути чесним: це важкий для перегляду фільм, справжній парад нещастя, скорботної історії, лихих вчинків, непотрібних страждань і смерті. Заповнений зал на Каннській прем’єрі сидів у гострій тиші, коли нещастя нагромаджувалися нещастям, а відеозаписи демонстрували звірства, подібні до яких люди за всю попередню історію ніколи не могли побачити на власні очі».

Screendaily, рецензія в оригіналі тут.

Кінокритик Лі Маршал пише, що стрічка — чутлива медитація про психологічні наслідки війни та її вплив на психіку окремих людей і націй.

«Цей жорсткий, але переконливий фільм сподобається артхаусній аудиторії в будь-якому місці, яка прагне вийти за межі чорно-білих новин і висвітлення поточної війни в соціальних мережах», — зазначає автор. 

Він також відзначив, що сценарій, написаний Наконечним у співавторстві з Іриною Цілик, твердо зосереджує увагу на Лілії, навіть коли вона не в фокусі камери на неосвітленому фоні. А те, що жінка пережила в полоні, красномовно передано через найдрібніші деталі – шрами на спині, понівечене татуювання, її реакція під час гінекологічного огляду.

TheWrap, рецензія в оригіналі тут.

«Головні переможці Каннського кінофестивалю 2022 року ще не оголошені, але немає жодних сумнівів щодо того, який фільм є найважливішим», — пише культурний журналіст та кінокритик Ніколас Барбер.

Він наголошує, що «Бачення метелика» розповідає про те, як вплинула війна і на українських солдатів, і на цивільних.

Ніколас зізнався, що дивно бачити фільм, який «так жахливо своєчасний»:

«Це не найпростіший патріотичний фільм, якого можна очікувати на цю мить в історії України».

Критик відзначає роботу режисера. За його словами, Наконечний підкреслює фільм візуальними розмахами, деякі з яких сильно нагадують розбитий душевний стан Лілії, а деякі з них є трюками, які краще залишити для малобюджетних фільмів жахів.

Але якщо не брати до уваги ці моменти, то «Бачення метелика» — це занижена драма, з кількома драматичними злетами й падіннями, і майже без кольорів. Йому також здається, що певні моменти не до кінця дослідили, особливо в час повномасштабної війни: 

«Якби стриманий фільм Наконечного вийшов рік тому, його сприйняли б як поважну, серйозну роботу від перспективного режисера-початківця. У контексті середини 2022 року це розриває серце, але недостатньо інтенсивно».

International Cinephile Society, рецензія в оригіналі тут

«Сидіти в плюшевому сидінні театру на півдні Франції й дивитися фільм про війну, коли війна все ще триває і коштує тисячі життів, щонайменше, сюрреалістичний досвід», — пише Марк ван де Клашорст.

Він зауважує, що ця тема часто зустрічається в нинішньому українському кінематографі, але, враховуючи драматичну ескалацію конфлікту в останні місяці, своєчасність стрічки є «безпрецедентною і дійсно потрапляє у ціль»:

«Бачити жахливі історії, про які ви тільки чуєте в новинах, які раптово розгортаються перед вами на екрані, — це протверезний досвід».

На його думку, такий ефект буде лише у випадку, якщо робота виконана сумлінно та щиро і Наконечний більш ніж відповідає поставленому завданню. Зокрема, відмовився занурюватися в жахливі подробиці полону Лілії та стримано зняв сцени, дозволяючи голосам акторів і власній уяві глядача виконувати роботу. 

«Не зосереджуючи увагу на зображенні жахів і натомість дивлячись на завдану психологічну шкоду, він уникає сенсацій на користь автентичності», — пояснює кінокритик.

Він також відзначив виконавицю головної ролі:

«Очі Бурковської можуть змусити порожній погляд передати масу емоцій, а її подача позбавлена ​​драматизму і тому тим більш драматична».

А фінал, за його словами, є на диво обнадійливим посланням, що одного дня краса може знову розвинутися в Україні, як метелик зі свого кокона.

Cineurope, рецензія в оригіналі тут

Кінокритикиня Наталія Серебрякова пише, що у стрічці «особисте переплітається з соціальним, приватне — з політичним, а війна заповзає в кожен маленький простір і руйнує життя».

Стрічка «Бачення метелика» виявляється особливо гострою через усі військові злочини, які нещодавно відбулися й відбуваються у Бучі, Ірпені та Маріуполі. А співсценаристка Ірина Цілик внесла в сюжет свій жіночий ракурс.

За впливом на глядачів це фільм, який можна порівняти з румунською новою хвилею (це жанр реалістичних і часто мінімалістичних фільмів, створених у Румунії з першого десятиліття XXI століття, — ред.) чи роботами Амата Ескаланте (мексиканський кінорежисер, продюсер і сценарист, — ред.).


Читайте також: «День українського добровольця»: світова прем’єра повнометражного фільму, знятого після повномасштабного вторгнення

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.