Шлюбна історія в часи війни. Рецензія на фільм «Одного дня я хочу побачити тебе щасливим»

На Одеському міжнародному кінофестивалі показали документальну драму Марини Нікольчевої — «Одного дня я хочу побачити тебе щасливим». Повнометражний дебют режисерки присвячений її чоловікові — режисерові Максиму Васяновичу. Світова прем’єра фільму відбулася на міжнародному фестивалі «Темні ночі» в Таллінні (Естонія), а національна — на цьогорічному фестивалі Docudays.

Кінокритик Ігор Кромф розповідає, як спроба змалювати інтимний портрет власного чоловіка перетворюється на меланхолійну історію про кохання під час війни. 

Фільм розпочинається наприкінці 2021 року. Марина фільмує власного чоловіка Макса. На початку 2010-х років він був перспективним режисером із гучним дебютом, присвяченим своєму батькові-диригенту. Однак згодом Макса затягнув світ комерційної реклами. Йому майже сорок, і він переживає екзистенційну кризу: старший брат (режисер Валентин Васянович) отримує призи на Венеційському кінофестивалі, а він монтує рекламу, яку ненавидить, і режисерська кар’єра, здається, не задалася. Весь час, щоб не знімати, Макс вигадує якісь причини. Одна з них — ремонт стародавнього «Фольксвагена Гольф», який, на думку Марини, ніколи не припиниться і є лише відмовкою Макса від знімання. Усе це викликає в Марини відчуття втоми й бажання, можливо, розлучитися. 

Однак ситуацію змінює повномасштабне вторгнення. Марина певний час живе в Чехії, і єдиний зв’язок із Максом — це відеодзвінки. Згодом, після повернення, пара проживає всі типові нюанси життя цивільних у Києві — відключення світла, повітряні атаки. Макс урешті звільняється з реклами й вирішує разом із Мариною вперше за довгий час зняти короткометражний фільм у прифронтовому місті. 

Центральний персонаж фільму Марини Макс — відвертий трикстер, який із легкістю посилає в статево-пішохідну прогулянку рекламних босів, мочиться в раковини остогидлої студії Довженка й без жалю катається під обстрілами на напівживому «Гольфі». З іншого боку, він неймовірно чутливий чоловік, який намагається розважити дружину, що втрачає емоційний ресурс через війну; волонтер, який на цьому ж «Гольфі» возить необхідне військовим спорядження.

Нікольчева-режисерка досить уміло задає тональність стрічці, де її головний герой, з одного боку, постає досить неприємним персонажем зовні, а з іншого — неймовірно милим усередині. Такий персонаж і тематика могли цілком стати хорошою основою для драмедійного кіно, де злегка інфантильний, але талановитий чоловік намагається віднайти себе, але при цьому не втратити родину. Однак важливо, що Нікольчева у фільмі не лише режисерка, а й героїня, тому «Одного дня я хочу побачити тебе щасливим» постійно балансує між іронічною тональністю Макса та меланхолійною тональністю самої Марини. 

Окремим персонажем фільму стає сам «Гольф». Спершу, як нерухома купа металу, над якою вправляється Макс, він стає символом його намагання втекти від власної екзистенційної кризи. Згодом, як напівживий, але ще робочий віслючок, він стає двигуном життя подружжя та сюжету фільму. Ожилий автомобіль урешті везе пару режисерів знімати фільм після довгої творчої паузи Макса. 

Інша важлива складова фільму — це стосунки Макса і його батька. Свій дебютний док він зняв про власного батька-диригента. Батько з’являється в кадрі, коли вони з Максом відвідують могили родичів на цвинтарі. Урешті смерть батька під час знімань фільму стає дуже високою драматичною крапкою в цій стрічці, нагадуючи, що життя складається з постійної черги радощів і трагедій. 

Нікольчева вдало створює інтимне тло свого фільму, де є місце неспішному побуту в часи війни, тендітній близькості подружжя, а також переживанням самотності в кадрі. Водночас стрічка не виглядає як суцільна безпросвітна драма, адже головний герой додає їй достатньо гумору, іронії та панківського драйву. Водночас режисерка чітко розуміє контекст, у якому розвивається їхня шлюбна історія, тому війна постійним фоном існує в кадрі: звуки вибухів, довгі смуги військових цвинтарів, які видно з вікна автівки. 

«Одного дня я хочу побачити тебе щасливим» — це історія, яка спершу намагається розповісти про чоловіка в екзистенційній кризі, однак згодом переростає у велику шлюбну історію крихкості стосунків, які не так просто, але так важливо зберігати в ці буремні та драматичні часи. 

Оцінка критика — 9/10

Читайте також: Зумер і Революція. Рецензія на документальний фільм «Машина часу. Майдан»