Ляльковий театр геніальності. Рецензія на «Сентиментальну подорож на планету Параджанова»

«Сентиментальна подорож на планету Параджанова» — це новий документальний фільм Тараса Томенка, який лише цієї весни відбув гучну прем’єру ігрової стрічки «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» про літераторів Розстріляного Відродження. Нова робота присвячена сторіччю українського режисера вірменського походження Сергія Параджанова. Фільм став номінантом премії «Кіноколо», а також отримав світову прем’єру на Варшавському кінофестивалі та українську — на кінофестивалі «Молодість». 

Кінокритик Ігор Кромф розповідає, як Тарасу Томенку вдалося створити документальний байопік буквально зі шматків різних артефактів минулого. 

«Сентиментальна подорож на планету Параджанова» — це не зовсім класичний документальний фільм про особистість. У ньому немає класичних спікерів, які говорять на камеру, немає місця стандартному закадровому наратору, який водить глядача між спікерами та архівами, розкриваючи біографію, як велику вікіпедійну статтю. 

Фільм Томенка — це велика мультивізуальне есе про життя видатного режисера, де знайшлося місце і загально відомій біографії режисера та дисидента; і нескінченним байкам та містифікаціям, які Параджанов створював охоче навколо себе, і нескінченним архівам, які зафіксували життя Сергія Йосиповича. Сценарій фільму — це не намагання розповісти вже те, що й всі так знають з підручників про вірменського режисера, який так полюбив Україну, що відсидів за український націоналізм та створював при цьому шедевральне кіно, яке цінували Федеріко Фелліні та Мікеланджело Антоніоні. Це дуже щемка і дійсно сентиментальна історія про нестандартну, ексцентричну та творчу в найширшому значенні слова людину, чия харизма не вміщалася не те, що в межах радянської дійсності, а й в межі просто реальності, як такої. 

Томенко екранізовує міфи, які існували навколо Параджанова завдяки ляльковій анімації. Маленька фігурка з пап’є-маше геніального режисера походжає по київській квартирі в шовках перського царя, розповідає про дарунки від Папи Римського на театральній сцені, створює мистецький світ у катівнях радянського табору чи просто живе десь на межі між сном та явою, реальністю та сюрреалізмом, мрією та буденністю. Використання лялькової анімації стає найбільш вдалим засобом розповіді про Параджанова, життя якого завжди були десь між правдою, міфом та побрехенькою. Фігурки з пап’є-маше точно передають характер Параджанова, який був так само шершавим, химерним та при цьому дуже крихким та меланхолійним. 

Однак всі ці міфи та байки, у фільмі прекрасно врівноважуються чудово проробленою архівною роботою, де окремо можна відзначити архівні спогади В’ячеслава Чорновола про ту саму презентацію «Тіней забутих предків», що переросла у мітинг. А також унікальне інтерв’ю з майором внутрішніх військ, який служив в табірній охороні, де перебував Параджанов. 

Життя режисера ілюструють його численні фото, а також роботи, які він створював сам: колажів, малюнки, фігурки тощо. У додаток до цього сам за себе у фільмі говорить Параджанов зі своїх архівних відео або ж його листи, записки чи крилаті вирази озвучують за кадром, надаючи голосу лялькам на екрані. 

Томенко дуже вміло сплітає свої лялькові екранізації з архівами, таким чином, що міф про Параджанова і документальні зведення сплітаються воєдино, утворюючи цей унікальний всесвіт планети Параджанова, де вже не ясно, що правда, а що — вигадка. 

Поняття «сентиментальність» почасти використовують у негативному значенні. Переважання мрійливості над фактами, емоцій над реальністю, надмірна чутливість та навіть слізність почасти згадується як спосіб маніпуляції глядачем в кіно. Однак сентиментальність подорожі на планету Параджанова — це трішки про інше. Це про намагання відрефлексувати постать, яка була всесвітом і яка через призму тверезості та аналізу не могла бути осмислена повною мірою. Параджанов жив у світі символів, метафор, відчуттів і розказати його історію можна так само лише через символи, метафори й відчуття, які розкладаються по сентиментальному тлі фільму, як нотний ряд у композитора.

«Сентиментальну подорож на планету Параджанова» обов’язково порівнюватимуть з фільмом «Забутий геній України! Чому ми маєм пам’ятати Курбаса?» створений Станіславом Весельським та Анастасією Філілеєвою для ютуб-каналу «Загін кіноманів». Однак спільно між ними лише те, що обидва фільми використовують анімацію, щоб розповісти історію геніальних режисерів. Стрічка про Курбаса — це досить типова документальна робота, для якої анімація це лише один з засобів розкриття персонажа. «Сентиментальна подорож на планету Параджанова» — це велике театралізоване дійство, що складається з вороху листів, малюнків, записок, відео та інших артефактів минулого, що існують в ляльковому просторі цього химерного світу планети Параджанова, де немає місця коментарям експертів, а лише щемкому відчуттю втрати геніального митця. 

Оцінка критика 10/10

Читайте також: «Сімейний альбом». Як українська документалістика показує генезу російського геноциду