Чому вініл — це довго, дорого і незручно, але прекрасно: розмова з Юрієм Каленюком, Vinyla Group

В українській музичній індустрії трапляються історії, коли платівки починають жити власним життям. Саме так сталося з альбомами Senbernar та Ajahuaska гурту Latexfauna. Після років існування на вініловому ринку вони отримали офіційне перевидання на лейблі PHX Records — із ремастерингом та оновленим оформленням. З цієї нагоди 13 червня у київському просторі Vinyla відбудеться презентація нових видань у форматі «останньої піратської вечірки». 

Тим часом ми поговорили зі співзасновником та CEO Vinyla Group Юрієм Каленюком про те, як влаштований український вініловий ринок, чому офіційний імпорт платівок досі залишається складним процесом, скільки часу займає виробництво українських релізів і чи справді вініл переживає новий розквіт.

Як з’явилась ідея Vinyla — що стало тією точкою, після якої ви зрозуміли: це справа, якій варто присвятити себе?

Чесно кажучи, ніякої однієї магічної точки не було. На початку це була історія трьох людей, які дуже любили музику. Ми не те щоб хотіли продавати платівки. Vinyla народилася від проблематики. Нам просто не було де їх купляти для особистої колекції. Ми бачили, що в Україні практично немає вінілового ринку, і зрозуміли, що його потрібно створювати.

Для нас завжди було важливо не просто продавати музику, а формувати культуру її споживання. Ми багато років повторюємо дві прості тези:

• музику потрібно слухати альбомами;
• за музику потрібно платити.

Без цього не існує музичної індустрії. Купуйте квитки на концерти, підтримуйте артистів на Bandcamp, оформлюйте підписки на стрімінги, купуйте мерч. Саме так з’являються нові альбоми, нові тури й нова музика.

Саме з цього і почалася історія Vinyla — з бажання дати таким самим меломанам, як ми, зручний спосіб замовляти собі музику на вінілі.

Тринадцять років на ринку — що змінилось у ставленні українців до вінілу за цей час?

Ми розпочали роботу у 2013 році, за рік до початку війни. За ці роки змінилося майже все. Коли починали — більшість сприймала вініл або як ностальгію за минулим, або як дивну забаганку колекціонерів. Сьогодні вініл став частиною сучасної культури.

Особливо цікаво, що значна частина наших клієнтів ніколи не жила в епоху платівок і не має вінілового бекграунду з дитинства. Для них це не ностальгія. Це усвідомлений вибір.

Люди втомилися від нескінченного скролінгу музики. Вони хочуть повернути собі відчуття, коли альбом слухають від першого треку до останнього. І вініл дуже добре відповідає на цей запит.

Завжди повторюю, що вініл — це не ідеальний носій. Його сила не в технічній досконалості, а в самому ритуалі слухання. Він змушує сповільнитися, виділити час для музики й прожити альбом від першого до останнього треку. Саме цього сьогодні багатьом не вистачає.

Куди рухається вініловий ринок у світі — це справді ренесанс чи нішева субкультура, якій не судилося стати масовою?

Я думаю, ренесанс уже відбувся.

Сьогодні всі великі артисти випускають нові альбоми на вінілі. Ба більше — для багатьох виконавців вініл став важливою частиною релізної стратегії. Хоча для наших локальних артистів це часто більше про статус і культурну цінність релізу, ніж про заробіток.

І хоча зараз вініл став значно помітнішою частиною музичної індустрії, я не думаю, що він колись стане масовішим за стримінг. Це різні продукти для різних сценаріїв.

Spotify дає доступ до майже всієї музики світу за кілька секунд. Вініл дає зовсім інший досвід — концентрацію, фізичний контакт із музикою та відчуття цінності альбому.

Саме тому вініл не зникне. Він зайняв свою природну нішу.

Як виглядає шлях платівки від західного лейбла до українського покупця?

Тут хотілося б більш глибоко пояснити процеси, бо багатьом здається, що рекордстори перекуповують платівки на Amazon.

Насправді це набагато складніший процес, ніж здається.

Все починається з контрактів із міжнародними дистриб’юторами та лейблами. Деякі перемовини тривають по пів року, поки ми не зберемо весь пакет документів. В Україні досить бюрократизована система імпорту. Я називаю її «для сильних».

Всі замовлення потрапляють у систему європейських чи американських дистриб’юторів, далі формуються у великі інвойси, оплачуються та відправляються в Україну, де проходять митне оформлення. Після цього товар приймається на наш склад, опрацьовується командою і лише тоді потрапляє до покупця.

Іноді між релізом платівки та її появою в Україні можуть пройти місяці.

Саме через це в Україні практично неможливо забезпечити одночасний старт продажів із глобальним релізом. Якщо в Європі платівка може опинитися на полиці в день виходу альбому, то в Україні між релізом і появою фізичної копії часто проходять тижні або навіть місяці.

Саме тому в нас ніколи не буде платівки в день релізу на стрімінгах або повноцінного Record Store Day у його класичному світовому форматі. Більшість людей, на жаль, не розуміє чому Taylor Swift з’являється на Spotify сьогодні, а на полиці через два місяці.

Звичайно, цей процес описаний для білого офіційного імпорту.

Наскільки складно сьогодні офіційно завозити вініл в Україну? Які основні труднощі виникають під час імпорту?

Скажу так: українські банки хочуть мати документально підтверджену структуру компанії по кожному лейблу із зазначенням бенефіціарів, їхніх імен, дат народження та часток володіння.

Інколи європейським компаніям простіше не працювати з нами, ніж проходити всі стадії бюрократії українського валютного та митного контролю.

На цю тему може бути окрема стаття або виступ на FuckUp Nights.

Але попри все це ми продовжуємо працювати офіційно. Бо якщо ми хочемо бачити в Україні цивілізований музичний ринок, він має будуватися саме на прозорих правилах. І це одна з місій Vinyla.

Як сьогодні українські артисти випускають вінілові платівки?

Можна відповісти просто: офіційно або неофіційно. Але при будь-якому варіанті можна ще додати: довго, дорого і ще раз довго.

Структура процесу в ідеалі виглядає так:

Артист → видавець → завод → рекордстор.

Розповім на прикладі нашого видавництва Vinyla Records.

• Видавець має підписати ліцензійну угоду на чітку кількість копій із правовласником записів та домовитися про формат співпраці.
• Далі на завод відправляються аудіофайли з мастерингом під вініл і замовляються тестовики — перші кілька копій платівки, щоб оцінити якість запису та виробництва.

Якщо тестовик затверджено — починається процес пресування всього накладу в потрібній кількості та кольорі.

• Паралельно ведеться робота над дизайном і друком поліграфії. Інколи в артиста навіть немає готової обкладинки альбому, і ми беремо участь у всьому шляху — від концепції до фінальних файлів. Хоча бувають і винятки, коли артист приходить уже з повністю готовим пакетом матеріалів.
• Коли завод завершує виробництво накладу, починається підготовка документів, логістика та митне оформлення в Україні.
• В ідеалі до моменту приїзду платівок поліграфія вже має бути надрукована й чекати на комплектацію релізу. У 95% випадків ми друкуємо поліграфію в Україні. Так ми можемо контролювати якість і мінімізувати розбіжності між задумом та результатом.

Єдине, що ми не можемо контролювати — це терміни та ціни. То друкарів не вистачає, то приліт, то обладнання виходить із ладу, то картон потрібно чекати з Європи саме під наш реліз.

• Коли реліз готовий — він передається на дистрибуцію в рекордстори.

Весь цей процес займає щонайменше 4–6 місяців для добре підготовленого релізу. Іноді все розтягується до року й більше. І найцікавіше, що більшу частину цього часу займає не саме виробництво, а очікування рішень, погоджень та дедлайнів.

Головне правило — кожен має займатися своєю справою.

Коли артист починає думати, як привезти платівки, як їх розмитнити, де зберігати та в які коробки пакувати для Нової Пошти — все швидко виходить з-під контролю.

Музику пише артист. Платівки видає видавець. А продавати їх мають рекордстори.

Саме так працює повноцінна музична індустрія.

Де фізично виготовляють українські релізи?  9. Від чого залежить собівартість платівки?

Сьогодні українські платівки виготовляються виключно в Європі. Поліграфію хтось друкує в Україні, хтось замовляє одразу разом із виробництвом платівок на заводі.

Собівартість українських релізів — одна з найвищих серед усіх платівок, які можна побачити в українських рекордсторах.

На неї впливають:

• вартість ліцензії;
• колір й візуал самої платівки та їхню кількість в альбомі;
• завод, на якому відбувається пресування;
• хто і де робив мастеринг;
• дизайн і складність реалізації концепції;
• поліграфія;
• пакування;
• логістика;
• митне оформлення.

Іноді для релізу створюються фізичні декорації, шиються костюми для фотосесій або виготовляються спеціальні вкладення. Буклети, постери, бонусні 7-дюймові платівки — усе це впливає на кінцеву собівартість.

Навіть кількість кольорів у друці та технологія виробництва можуть відчутно змінювати бюджет проєкту.

Також важливо, як реліз потрапляє в Україну: офіційно імпортується з усіма податками та митом чи просто «з’являється» на ринку разом із намальованими документами.

І все це потрібно розділити на наклад у 300–700 копій.

Якщо додати, що іноді виробництво триває майже рік, то весь цей час гроші просто заморожені. А інколи ще кілька років після релізу, якщо ставка на нього не спрацювала.

Буває, вкладаєш понад 300 000 гривень у видання, а більш ніж за рік продається всього 40 копій і думаєш: «Як так?»

Але саме так і працює незалежне музичне видавництво — це завжди віра в музику трохи більше, ніж здоровий глузд.

Які українські платівки останніх років стали найбільш успішними?

Якщо говорити кількісно, думаю, що все досить очікувано:

Океан Ельзи, Onuka, ДахаБраха, Курган і Agregat, Жадан і Собаки, Monatik, Latexfauna, ТНМК, The Hardkiss — це найбільші тиражі та найбільша кількість проданих копій.

Якщо говорити про приємні відкриття та винятки, то окремо хочу відзначити: Phil It, Kler, Zwyntar, ДК Енергетик, Otoy, Nikow, Назарій Яремчук.

І найбільше мене тішить саме це. Поруч із великими іменами починають добре продаватися молоді українські артисти. Це означає, що слухач готовий відкривати нову музику, а не лише купувати перевірену класику.

Чи є артисти, яких слухачі постійно просять видати на вінілі?

Думаю, що таких артистів уже майже не залишилося.

Серед видавців зросла конкуренція, в тому числі через хибну думку про легкість входу в цей бізнес і його високу маржинальність.

Це призвело до певного голоду на артистів, яких ще не видавали на вінілі та які водночас мають хороший комерційний потенціал.

Тому зараз ми часто бачимо ситуацію, коли виходить по шість-сім релізів одного артиста, які потім починають конкурувати між собою.

У нас навіть був випадок, коли артист продав права на свої альбоми одразу трьом видавцям — і в результаті прогоріли всі троє.

Тому сьогодні найбільший інтерес викликає молода сцена. Поки що її аудиторії часто недостатньо для окупності релізів, але саме там знаходяться майбутні великі імена української музики.

Які найдорожчі або найрідкісніші платівки проходили через Vinyla?

Серед найдорожчих пригадаються підписані тестовики Eminem, останні копії видань «Країни Мрій», рідкісні бокс-сети та лімітовані релізи з автографами. Частина з них сьогодні коштує в рази дорожче за свою початкову ціну. Це все понад $1000.

Але в кожного колекціонера своя найдорожча платівка. Іноді її ринкова ціна може складати тисячі доларів. А іноді — всього 15 євро чи навіть менше. Бо на платівці перш за все музика. А ще — спогади, конкретний період життя, людина, яка її подарувала, або момент, коли ти вперше почув цей альбом.

І саме в цьому, на мою думку, полягає справжня цінність колекціонування. Колекціонуйте не платівки, а музику!

Які найпоширеніші міфи про вініл вам доводиться спростовувати?

Найбезглуздіша думка — що вініл лише для колекціонерів або людей із музичною освітою. Що для вінілу треба бути якимось профі.

Насправді для вінілу треба лише любити музику і мати 40 хвилин на альбом.

Ще одну дивну легенду свого часу запустили продавці програвачів-валізок. Що 180-грамові платівки не грають на таких програвачах.

Скажу так: на них можуть погано грати і 140-грамові, і 160-грамові платівки. Питання не у вазі, а в конструкції самого програвача та відсутності регулювання тонарма, через що голка неправильно входить в доріжку платівки.

Але якщо говорити глобально, то головний міф — що вініл купують заради звуку.

Насправді більшість людей купує його заради емоцій, атмосфери та особливого способу взаємодії з музикою.

Тому я завжди кажу:

Вініл — це довго, дорого і незручно. Але так прекрасно.

Чи можна відчути різницю між Spotify та вінілом на недорогій аудіосистемі?

Якщо ми беремо одну й ту саму бюджетну аудіосистему, через яку буде грати стримінг у високій якості та платівка — різницю можна і не відчути. 

Ба більше, якщо говоримо про програвачі-валізки, то стримінг часто звучатиме навіть краще.

Все залежить від аудіосистеми, запису, мастерингу, умов прослуховування та особливо кімнати, в якій ви слухаєте музику. І хоча вініл починає проявлятися лише на системах вище середнього, він майже завжди дає те, чого не може дати Spotify — тактильність, увагу та атмосферу.

Тому я завжди кажу: відкривати нову музику найзручніше у стримінгах. А платівки варто залишати для тієї музики, яку хочеться зберегти поруч із собою надовго.

Яким ви бачите український вініловий ринок через 5 років?

В умовах війни вініловий ринок перестав рости такими темпами, як це було до 2022 року.

Те, що сьогодні виходить більше українських релізів, не означає автоматичного зростання ринку. Це означає, що більше людей готові вкладатися у видавництво музики.

При цьому ми вже бачимо, як наклади зменшуються і повертаються до показників 2016–2020 років. Тому я впевнений, що через п’ять років ми будемо бачити більше українських артистів на вінілі, більше альбомів, більше видавців і більше місць продажу.

Чи можна буде назвати це великим бізнесом — поки не знаю. Але особисто мені хотілося б, щоб вініл залишався не просто товаром, а культурним артефактом — фізичним продовженням альбому та його історії.

Попри всі труднощі, я впевнений, що української музики на вінілі буде більше. А це означає, що наша культура продовжує рости.

Що сьогодні найбільше стримує його розвиток?

Все досить просто.

По-перше, сьогодні у більшості людей є значно важливіші виклики, ніж колекціонування музики.

По-друге, величезна частина вінілової аудиторії або воює, або виїхала за кордон, або просто більше не може дозволити собі таке хобі.

І третя проблема — відсутність однакових правил гри для всіх учасників ринку.

Коли частина ринку працює офіційно, а частина ні — це не сприяє здоровій конкуренції та розвитку індустрії.

Які зміни могли б суттєво допомогти ринку?

Насамперед потрібно вистояти, перемогти та повернути мир нашій країні. Це не лише відкриє нові можливості для розвитку економіки й культури, а й дасть українській музичній сцені ще гучніше заявити про себе у світі.

Якщо говорити про галузь, то дуже допомогли б:

• спрощення процедур імпорту;
• боротьба з сірим і чорним товаром;
• зрозумілі та однакові правила для всіх учасників ринку.

У перспективі поглиблення співпраці з європейськими партнерами, розвиток міжнародних культурних зв’язків і вільніший рух товарів допоможуть українському вініловому ринку реалізувати свій потенціал та наблизитися до моделей, за якими сьогодні успішно працюють ринки Європи та США.

Уявімо, що ви можете зібрати ідеальну платівку для себе. На ній є місце лише для 3–5 треків — будь-яких виконавців і жанрів. Які пісні потрапили б до цього релізу і чому саме вони?

Це не складно. Цьогоріч я б відповів так само, як Spotify відповів мені у грудні: Rhye, Balthazar, Coldplay, Benjamin Clementine, Phil It.

Чому саме вони? Бо кожен із цих артистів у певний момент життя звучав для мене чесно. А музика, мабуть, і потрібна для того, щоб знаходити щось чесне серед усього шуму навколо.

Наступного року в мене буде вже «інша платівка». І, мабуть, це найкраща відповідь.

Поки наша ідеальна платівка змінюється — ми живемо.

---

Читайте також: Пісня за піснею: Покруч про альбом «ПКРЧ Голосними»