«Ми продовжуємо українську традицію літературної рок-музики»: інтерв’ю з гуртом Три кроки в ніч

Три кроки в ніч — гурт, що утворився 2013 року. У свої творчості освоює можливості акустичної музики, поєднує народні та класичні інструменти, власні композиторські спроби та етнічну мелодику. Три кроки в ніч заснували музиканти Марічка Кошелінська-Мартинюк (вокал, бандура, фортепіано) і Віктор Мартинюк (перкусія, мандоліна), а згодом до них доєднався літературознавець та духовик Данило Ільницький (англійський ріжок, гобой, сопілка, блокфлейта) і гітарист Назар Данчишин. Саме цей гурт став першим учасником проєкту «Зріз».

«Зріз» — серія відео подкастів з концертами та інтервʼю нішевих українських музичних гуртів. Мета проєкту — познайомити українського слухача та закордонну аудиторію із представниками сучасної української музики та показати їхню багатогранність. В межах «Зрізу» було проведено 6 концертів і, відповідно, записано стільки ж інтерв’ю. 

LiRoom є інформаційним партнером проєкту. Цим текстом знайомимо вас із гуртом Три кроки в ніч, розповідаємо що робиться на «внутрішній кухні», як на музикантів вплинула війна, та про роботу із чужими текстами. Повну розмову можете послухати на каналі Локальної культурної підтримки.

Що таке Три кроки в ніч?

Як ви можете схарактеризувати себе для людей, які ніколи про вас не чули?

Віктор: Ми акустичний інді-гурт, який працює із поетичними текстами.
Марічка: Я би додала «фольк» частину. Ми починали з народних колискових. Також у нас є специфічно фолькові інструменти.
Віктор: Але це сумнівна теза, оскільки бандура, навколо якої наш гурт будується, не є народна бандура.
Данило: Важко знайти готове формулювання. Ми — гурт, який продовжує українську традицію літературної рок-музики.

Якби ви вказали «вибрати схоже», то біля кого би стояли?

Данило: Можливо біля Пирога й Батога. Вони теж працюють з поезією, з літературою. Щось схоже можна сказати про гурт Мертвий півень, особливо раннього етапу, який захоплює багатьох людей, які цікавляться літературою.
Назар: Ну, я зі свого боку можу лише сказати, що троє з учасників гурту мають філологічну освіту, кандидатські ступені, і це багато в чому впливає на характер тої музики, яку ми граємо. Це дуже літературна музика, якщо так можна висловитися. Звідси ця любов до поезії й вкладання не лише музичного сенсу.

Про війну і «внутрішню кухню» гурту

Як змінилося під час вторгнення ваше життя як музикантів, як творців, і як людей?

Марія: До війни був карантин, всі сиділи по хатах. Війна відкрила двері карантину, і захотілось збільшувати середовище навколо себе. До нас приєднався Назар Данчишин. Напевно, це найбільше, що війна зробила для нашого гурту.
Віктор: Перших три місяці був ступор. Стимулом щось робити стало запрошення до участі у Шульцфесті в Дрогобичі у червні. Ми думали, що знов будемо вдвох. Але запит пішов на той репертуар, який був давніше створений вчотирьох. Тож ми звернулися до Назара.

А які модифікації вносить війна в такі технічні моменти, записи, репетиції, планування релізів?

Віктор: Ну, ми не настільки швидкісний гурт, щоби це помітити, чесно кажучи. У нас за дев’ять років діяльності — три релізи. Раз на три роки. Ще два роки попереду.  Насправді у нас є один підготовлений реліз. Просто зміна складу стимулювала закрити деякі кейси, які були відкриті, і, думаю, найближчим часом ми довидамо той матеріал, який ми записали ще три роки тому, перед карантином. 

Але як ви думаєте, він зайде зараз? З тим, що, в принципі, настрій і запити людей музичні змінилися через вторгнення?

Віктор: Ми відмовилися від пари пісень. Все решта видається досі актуальним.
Марія: Війна ж триває з 14-го року. Ці пісні ще на хвилі початку тої війни.

А зараз шось пишеться? За останні дев’ять місяців написався якийсь матеріал?

Віктор: Один трек. Ми розучуємо попередні. Тобто, виявилося, що попередні працюють, але це все треба розучити з новим музикантом. І я вважаю, що ми просуваємося шаленими темпами, як на нас. 

Що ззовні впливає на творчість ?

Звідки ви черпаєте натхнення, з яких інших музичних творів, з яких композиторів, з яких гуртів? Що кожен з вас приносить з собою у ваш гурт?

Данило: Я думаю, ми приносимо якісь ідеї, які мають різне походження. Без сумніву, це досвід батьківства. Саме з нього виростала концепція першого альбому Ковдронька, який є альбомом колискових. Саме тоді в Віктора з Марічкою підростав перший син і якраз народився другий син. Коли я прийшов у гурт, в мене теж народився син.

Назар: Це і наше таке мистецьке коріння. Як любитель поезії, я виростав на Ігорі Калинці, і думаю, що… маю таку надію, що колись текст Ігоря Калинця промовить, і навіть у Трьох кроках у ніч з’явиться якийсь твір, натхненний Калинцем. Як музикант, це все-таки рокова сцена. Ми вчотирьох сходимося на любові до класичного року, як от The Beatles, Queen чи Джіммі Гендрікс. Як гітарист, то безумовно, я надихаюся різними віртуозами і не тільки віртуозами, як Джо Сатріані, Стів Вай, Metallica, Pantera, джазові виконавці та багато іншого.

Про роботу із чужими текстами

А як працюється з чужими текстами? 

Данило: Це процес дуже тонкий, дуже примхливий. Текст мусить потрапити в руки у правильний момент, і відчутися як пісня. Попри те що в Україні надзвичайно багато добрих поетів і поеток, давніших чи сучасних, але це так не працює, що є класний автор чи авторка, і от, може, створимо пісню. До нас з Назаром, напевно, більше питання щодо того, як ми, долучаючися до запропонованого матеріалу. Коли ти музично текст переживаєш, ти вже, зрештою, забуваєш, що ти літературознавець, що ти читач.

А були такі ситуації, що до вас поети приходили і казали: напишіть пісню на мій вірш!

Данило: Може раз чи два було, але нічого з того не вийшло. Були ситуації, коли ми, навпаки, запрошували поетів, на слова яких написали пісні. Запросити цих людей було досить важко, бо вони дуже зайняті. Але було приємно, коли вони нарешті почули наші пісні з їхніми текстами. Автори легко відпускають свої тексти, довіряючи їх гуртові, і їх пісня живе своїм життям, і вони не контролюють того, як це відбувається.
Назар: Під час репетицій дуже часто щось ми знаходимо нове, і вже у готові композиції, раніше написані, завжди додається щось особливе від кожного з нас. На кожному концерті я граю по-різному. Так, звісно, є якась основна структура музичного твору, але вона водночас не обмежує у фантазії і в тому, що можна часом додати щось особливе. Кожного разу таке, що потім не повториться. Це, власне, той джазовий момент. Ця джазова стихія присутня у Трьох кроках в ніч, і мені це дуже імпонує, дуже подобається. Тобто кожна репетиція — це, по суті, також акт творення.

Про бандуру навколо якої будується гурт, про те чи можливо музикантам вижити на музикантські заробітки, чим ще займаються учасники гурту, можливий тур українськими селами та інше — слухайте у подкасті.