10 найкращих українських мініальбомів 2021 року

Минулого року ми вперше за довгий час вирішили робити спільний топ повноформатних та мініальбомів. Це рішення було продиктоване двома факторами: зменшенням кількості нових релізів через пандемію та загальною тенденцією випускати менше лонгплеїв.

2021 не можна назвати роком повного ренесансу, але все ж таки релізів вийшло достатньо, щоб зробити великий топ та топ мініальбомів. Якщо подивитися на списки, які вийшли, то можна побачити, що мініальбом залишається зручнішою формою для дебюту. У той час як дійсно потужний лонгплей можуть собі дозволити далеко не всі артисти.

Список 10 найкращих ми обирали всією редакцією з усіх EP, до яких змогли дотягнутися протягом року. Ми використовували систему оцінювання в балах за трьома критеріями. І ось результат. 

Читайте також:

> 10 найкращих українських мініальбомів 2019 року
> 10 найкращих українських мініальбомів 2018
> 10 найкращих мініальбомів 2017 в Україні

10. Христина Соловій Rosa Ventorum II

Слухати тут

Христина Соловій продовжує пошуки власного саунду. Перший крок вона зробила на лонгплеї Любий друг, у якому кидалася в крайнощі: від звичного фольклорного попу до електроніки в стилі Massive Attack. Але на альбомі так і не знайшлося пісні, яка б змогла повторити успіх Тримай.

Тепер Христина продовжує пошуки свого звуку. І продовжує це робити разом із Павлом Литвиненком — клавішником Бумбоксу та Соловій, який виступає в ролі саундпродюсера. Заявлено, що буде чотири альбоми, кожен зі своїм звуком. Поки що ж Rosa Ventorum I та Rosa Ventorum II доволі важко розрізнити саме за звуковою канвою.

Але головне не це, а сміливість самої Христини, яка відмовилася від уже готового шляху «лемківської принцеси» і продовжує віднаходити власну сексуальність, голос та лірику. Не можна обійтися без порівнянь із Ланою Дель Рей, хоча, як нам мене, це буде актуально радше стосовно візуального стилю та загальної млості, ніж музики як такої. Тож альбоми Христина зараз використовує, щоб розповісти свою історію. Але й не забуває про те, що вона все ж таки попспівачка, яка має потрапляти в ефіри. У цьому їй допомогли два позаальбомні хіти: Таксі із Kalush та доволі проста, але форматна Біжи Тікай разом із Сашею Чемеровим.

Олексій Бондаренко


9. Ira Luzina — From My Lips To God’s EarsEmigrant Chapters

Слухати тут

Сказати чесно, першою емоцією під час прослуховування From My Lips To God’s Ears була: «о, так магія Panivalkova не зникла разом із гуртом!». Та не сприйміть це, як надію на продовження лінії гурту в проєкті Іри Лузіної, це радше про «взяла найкращі підходи» та перенесла на пошуки власного «я» в сольній творчості. Зокрема, жанровий, емоційний та інструментальний діапазони.

Останній дуже хочеться хвалити: у записі можна почути контрабас, кларнет, струнні, шматочок православної служби, різноманітні синтезатори та навіть перкусію від колеги Іри по Panivalkova, Дар’ї Пугачової, яка нині пішла з музики в інші мистецькі практики. Та це ніде не зроблено, аби похизуватися насиченістю саунду, всюди це працює на загальну історію.

Найсильніший та перший трек альбому I say no (Nea) спочатку напирає маніфестаційним запалом, ніби вигризаючи в слухача право говорити це заповітне «ні», і потім раптово переходить у спокійний та самовпевнений українськомовний госпел. До речі, у цьому треці артистка додала бек-вокал від своєї мами, запис її православного хору, а також госпел від ансамблю фольклористів. Українськомовний фолковий госпел — загалом явище нове у більш-менш масовій музиці.

Решта треків контрастують із насиченістю I say no (Nea), та певне, що в цьому й задум. Key — непоганий танцювальний мотив про «поможи собі сам», Use Me — життєствердний гімн про смирення з життям, як у релігійних ідеалах, а Jai — легенький фінал, що дає надію на продовження.Проте така розмаїтість настроїв у From My Lips To God’s Ears часом грає злий жарт з альбомом, змушуючи його звучати, як спроба вхопитися за все й одразу, заявити про себе сильним дебютником, а не як цілісна історія. Та це однозначно хороший старт, чекатимемо від Іри подальших релізів.

Лєра Зданевич


8. Emigrant — Chapters

Слухати тут

Музика проєкту Emigrant балансує десь між ембієнтом, інтелігентною електронікою та експериментами з аранжуваннями. Це нагадує альбоми, які саунд-продюсери пишуть для себе в проміжках часу між створенням треків для великих артистів.

У цьому плані примітна співпраця із гуртом Wavewlkrs, учасники якого більшу частину часу також присвячують роботі з іншими артистами.

Chapters — вивільнення внутрішньої енергії та музичних ідей, які накопичилися в артиста. Цю музику важко слухати сконцентровано, вона неодмінно перейде у формат фонової. Але не стане «музикою для ліфтів». Це доволі вигадливий саунд, у якому можна знайти багато ностальгії, простору для думок та роботи зі звуком.

Олексій Бондаренко


7. hurtom — Собор

Слухати тут

hurtom продовжує шукати свій звук. Здається, Юра Самовілов перепробував уже все — від акустичного one-man band до гучного року. У мініальбомі Собор з’являється новий елемент — нашарування синтезаторів та ударних, які заповнюють увесь вільний простір.

Виходить на диво розмашисто, хоча й досі в центрі кожної композиції — унікальний фактурний вокал самого Юри.

У будь-якому разі цей реліз показує, що гурт рухається до формування своєї ідентичності. Є шанси, що команда нарешті випускатиме більше нового матеріалу й це, можливо, допоможе їм створити пісню, що зможе перебити Гармати. Адже цей трек досі залишається найпопулярнішим творінням гурту ось уже понад п’ять років.

Олексій Бондаренко


6. Flamingdom — Flamingo Kingdom

Слухати тут

Цей альбом — яскраве свідчення про психотерапевтичну тенденцію українських релізів, які зробили протягом карантину.

Мистецтво завжди було інструментом для завуальованої сповіді, але якщо раніше це комунікувалось, як абстрактне «моя музика — мої емоції та досвід», то зараз побільшало заявок на кшталт «моя музика — мій метод терапії та спосіб справитись із проблемами в житті».

Тренд на чесність підкупає, особливо на якісно та зі смаком зроблену. Цього у Flamingdom вистачає, недарма ж Вова Корольов — співзасновник студії ШООМ та ексучасник Secret Avenue. Тут тобі й мелодії, що відкладаються в мозку, і витончені аранжування, й емоційний вокал. Врешті це просто красивий, «канонічний» та сентиментальний інді-рок зразка середини десятих.

Flamingo Kingdom не намагається шокувати слухача (привіт Корольову, але вже Стасу), надаючи перевагу лайтовішим способам розповідати історії. Хоча й тут присутній концептуальний задум: разом з автором ми проходимо стадії апатичного суму, драматичних сліз, намагань розібратись у собі та врешті доходимо до моменту, коли треба рухатися далі.

Лєра Зданевич


5. Promsonya — L’abri Cotier

Слухати тут

Жіночий акустичний інді-поп в Україні приречений на порівняння з Один у каное. І в цьому випадку це порівняння буде цілком доцільним. Особливо пісні Трагікомедія і В’язень. Проте у Promsonya з Костянтинівки є щонайменше дві складові, які відрізняють її від колег зі Львова. Це оптимістичний вайб і насиченіші аранжування.

Водночас Соня навіть повторює інтонації, які вже так добре запам’яталися з творчості Іри Швайдак. Вона так само шукає натхнення в літературі й не боїться вставляти алюзії з книжок у свою музику.

Але в альбомі є принаймні один шедевр, за який хочеться зачепитися й чекати на продовження — це По кому б’є дзвін. Інді-фолкова балада у двох частинах, яка вражає тендітністю аранжування, органічною двомовністю та драматургійною різнобарвністю. На ній Promsonya працює в тренді американського інді-фолку, нагадуючи і Фей Вебстер, і Фібі Бріджерс. А симфонічний розмах треку дає надію, що співачка не зупиниться в пошуках свого саунду, який підкупає своєю ніжністю та натиском водночас.

Олексій Бондаренко


4. КК4тет — 2+2

Слухати тут

Дебютний альбом колективу, написаний Христиною Кірік та Миколою Ришковим, не лише професійно записаний, а й має власну атмосферу звучання.

Гурт вирішив записати платівку на аналоговий плівковій магнітофон Studer A-80, аби слухач зміг уявити себе на живому виступі квартету. У записі чути інтершуми залу, напрочуд живі барабани, відсутність діджитального постпродакшену, розподіл звуку відносно місцеперебування музиканта на сцені — це все створює задуману атмосферу.

У композиціях використовуються лише два схожі мелодійні інструменти — тенор і баритон саксофони, які ведуть діалог один з одним. Допомагає їм ритм-секція — барабани й контрабас. Разом вони створюють авангардне звучання, яке абсолютно обходиться без гармонійних інструментів, наводячи приклад, як можна з достатньо мінімалістичного набору інструментів зробити наповнений звук.

Лєра Пірус


3. thekomakoma — Альбом на свята

Слухати тут

thekomakoma — самопроголошений «Король Рейву», який цього року успішно дебютував із двома ЕР (другий — Альбом Київський, який мало чим поступається попереднику, але треба було обирати) та став справжнім відкриттям українських фестивалів сезону 2021 (пруф).

Альбом на свята триває всього 6 хвилин, проте на ньому немає жодної зайвої секунди чи прохідного треку. Тільки реалії культурних традицій Західної України, приправлені «клубним техно-рейвом». Чи швидше уявленнями про те, що ж воно таке, ті рейви, на які ходять київські модники.

На цьому альбомі thekomakoma постає перед нами як музика ситуації. Персонаж цих пісень однією ногою ще вдома в батьківському селі (Підволочиськ), де всі сприймають як належне випадання з життя на три дні, ну бо ж Христос воскрес, «сьогодні віддихаєм, щоби завтра віддихати». Іншою — обережно ступає на територію молодіжного двіжу Києва, який приїхав підкорювати. І, що найголовніше, не цурається своєї «провінційності», а вибудовує на цьому культурному містку свою автентичну естетику, розвиваючи постулати Кургана й Агрегата. Коли близнюківський гурт кричав «я із села й мені за це не встидно!», то Сергій із Підволочиська показує менше шок-елементів (яким у Курганів були суржик та матюки), та робить більший нахил на сторітелінг та поєднання атрибутів «сільського» та «столичного» життя. Бо так, дєжурна полька з репертуару весільних музик (яким, до речі, і був у свій час пан Сергій) чудово поєднується з EDM та текстами, які успішно розтягуються на меми.

Персонаж thekomakoma — це чувак, який на «відходах» після Клоузеру пішов святити паску в церкву. Це студент, що наливає дешевий коньяк у пластикові скляночки компаньйон_кам на Контрактовій, розповідаючи про щось мистецьке.

Цей культурний місток стає чимось схожим на етнокод, який із серйозними мінами обговорюють на музіндустрійних конференціях. Бо як інакше пояснити те, що на музику thekomakoma знімають сторізи школярі/студенти на своїх вечірках, але і статечні та «визнані» тусовочкою музичною персонажі схвально кивають.

Додамо сюди живі виступи артиста (поки — кілька фестивальних із купою людей під сценою та майже солдаутні дебютні сольні концерти в доволі великих, як на нового артиста, залах Львова та Києва), якісний відеопродакшн кліпів та намагання системно робити контент у Тікток — і вже ярлик «та це ж майбутня зірка укрмузу!» стає не прогнозом пальцем у небо, а закономірним спостереженням. Схоже, у нас тут райзінг стар, варто лише дати thekomakoma трішки часу.

Лєра Зданевич


2. ZFeelZ — All Viewers Are Confused

Слухати тут

ZFeelZ досі фігурують у музичній пресі радше крізь призму юного віку музикантів, але насправді вже другий рік цей гурт працює цілком «по-дорослому». Період конкурсу шкільних гуртів закінчився. Квартет у великому світі й, виявилося, почувається в ньому цілком комфортно.

All Viewers Are Confused подарував нам один із небагатьох рок-хітів цього року — Fever. А також засвідчив музичні пошуки гурту та упертість, із якою ці музиканти торують собі шлях на рок-сцену.

ZFeelZ подорожують жанрами інді та альтернативного року, шукаючи, де ж вони відчуватимуть себе найкомфортніше. І, схоже, поки що найкраще в них виходить у царині альт-року нульових на кшталт Paramore. Принаймні Fever цілком може звучати в одному плейлисті із ранніми Fall Out Boy та Хейлі Вільямс у період Riot!

Але найцікавішим треком альбому є How It Feels To Be Alive, де ZFeelZ стають гучним віддзеркаленням других потужних дебютантів останніх років — Tember Blanche. Тільки там, де Tember Blanche досліджують м’яку складову американського жіночого інді-року, ZFeelZ йдуть у його гітарну частину, мимохіть змушуючи шукати записи Lucy Dacus та проєкту boygenius. І саме в цьому звучанні вражають своєю винахідливістю і сміливістю, обходячи мастодонтів жанру, які досі шукають ідеї в ранніх альбомах Coldplay та Depeche Mode.

Олексій Бондаренко


1. Тонка — Плач

Слухати тут

Кожного разу, коли мова заходить за популярну музику, я намагаюся пояснити, чим, у моєму розумінні, відрізняється попмузика від естради. Якщо дуже коротко — попмузика — це популярна музика, за яку не соромно. А естрада — це Олег Винник, Оля Полякова, Ірина Федишин та інші подібні артисти. Поділ доволі умовний, ніхто не виключає, що Полякова може раптом випустити крутий поптрек. Але здебільшого баланс сил зберігається.

Гурт Тонка — певне, найголовніший сьогодні в ніші альтернативної попмузики. Це супергурт. На вокалі — Альона Карась (яку досі згадують у контексті «Голосу країни»), аранжування пише Ярослав Маяк — відомий київський саунд-продюсер та ексфронтмен гурту MAiAK. За барабанами — Денис Швець, колишній барабанщик «И Друг Мой Грузовик» і нинішній Христини Соловій.

На кожному новому мініальбомі (а Тонка поки не випускала лонгплеїв) гурт ніби робить усе те саме, але кожного разу наприкінці хочеться просто встати та аплодувати. Цього разу тріо звернулося й до спадщини українських поетів 20 сторіччя, а саме тексту Вінграновського в пісні Плач. Це, безумовно, найсильнішій та найбільш мелодійний трек на платівці. Взагалі, братися за поезію авторів рівня Вінграновського або Бажана — доволі небезпечно, бо на їхньому фоні власні тексти починають сильно просідати.

На щастя, тексти гурту Тонка — не те, на чому тримається їхня музика. Їм вдається утримувати  дивовижний баланс танцювальності, мелодійності, «попсовості» в хорошому сенсі та справді витончених аранжувань, які хочеться розбирати та переслухувати. Це стильно, круто, з розумом і надзвичайно професійно. Певне, саме професійність і якісність зробленого — головна риса, яка виділяє гурт з-поміж величезної кількості інших артистів. І робить їх флагманським проєктом Masterskaya на сьогодні.

Олексій Бондаренко


Нагадаємо, наприкінці минулого року ми опублікували рейтинг найкращих платівок в українській музиці за 2021.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.