Анна Давиденко – українська піарниця, яка довгий час займалася музичними проєктами. Вона була кураторкою музичного фестивалю The Best Ciy.UA, а також концертного агентства Konstantin D. Після цього співпрацювала з гуртом Fontaliza, консультувала низку інших музикантів та була піар-менеджеркою журналу PINK. Також працювала бренд-менеджеркою та продюсеркою шоу “Орел и Решка” з 2013 по 2016 роки.
З 2017 року Анна опікується благодійним фондом “Життєлюб”, який заснував Гарік Корогодський. Фонд активно співпрацює з українськими музикантами та часто запускає спільні акції. Також займається піаром самого Корогодського, співака Володимира Дантеса і рестораторів Даші та Міші Кацуріних.
Минулого року ми активно порушували тему соціальної відповідальності артистів. Наш головний редактор Льоша Бондаренко наголошував на тому, що українські артисти бояться висловлюватися на резонансні теми. Також ми опитували українських зірок, що вони думають з цього приводу (більшість відмовилися відповісти).
На фоні цієї дискусії ми зустрілися з Анною, щоб обговорити, як насправді відбувається взаємодія українських артистів із соціальними темами, співпраця із благодійними фондами, яка в цьому роль піарників та чому скоро участь у соціальних проєктах стане для артистів обов’язковою.
Багато артистів розповідають, що підтримують соціальні ініціативи, утім не хочуть про це публічно говорити. Чому не хочуть? І чи справді артисти так часто підтримують благодійність?
У якийсь момент я почала часто чути одну й ту ж фразу: мовляв, піаритися на благодійності – не комільфо. Та й взагалі краще про це не говорити.
У мене з цього приводу є дві думки.
Перша. Люди щиро думають, що якщо розкажуть своїй аудиторії, що зробили щось хороше, то вона їх засудить. А друге – піарники, які працюють з артистами, просто не вміють працювати із соціальними темами та не розуміють, як їх використати на благо артистові.
Та ж ситуація з брендами. Коли до нас (в “Життєлюб” – прим.ред.) приходять класні компанії, які кажуть про те, що не хочуть витрачати гроші на рекламу, а прагнуть зробити якесь благо, як правило, вони очікують, що ми самі придумаємо для них певну кампанію. Я не хочу засуджувати колег, але мені здається, що вони дійсно не вміють працювати з такими темами і не заглиблюються в те, як із цим працюють на Заході. Тому не розуміють, як обернути цю тему собі в плюс, а не в мінус.
Піаритися добре для будь-яких благодійних фондів. Мені дуже хочеться, щоб це нарешті почули. Якщо ви не хочете активно допомагати, працювати руками й збирати гроші, ви можете просто написати будь-якому фондові та поділитися новиною про нього. Навіть найбільшим фондам не вистачає медіаохоплень. Тож, що більше людей дізнається про фонд, то більше захочуть прийти й допомогти.
У нашому випадку робота з публічними людьми відбувається за одним із трьох сценаріїв. Перший – ми самі формуємо спецпроєкти.
Наприклад, так було із Настею Каменських. Вона прийшла до нас у фонд та розповіла, що тема бабусь і дідусів для неї є близькою. Вона розповіла, що вони вклали багато у виховання своєї онуки, тож тепер їй хочеться їм подякувати. Тож ми разом придумали проєкт зі збору теплих речей для життєлюбів, а Настя також продавала власні речі на аукціоні. На ці гроші нам вдалося відкрити дві точки харчування “Обід без бід”.
Так само ми працювали з Дімою Монатіком. Діму щиро люблять всі наші бабусі. Окрім того, що він підтримав фонд у медіа, він також дав концерт для бабусь і дідусів. Мені здається, що для артиста його рівня – це серйозний внесок.
Другий варіант – це артисти, які готові зібрати певну суму грошей. Тоді вони створюють благодійний проєкт на наших платформах. Схожі кампанії існуютьй у фонду Tabletochki.
Ну і третій – у нас було багато моментів, коли піарники висловлювали бажання працювати в напрямку благодійності, але не могли виділити час на великі події. Тоді вони просто ділилися інформацією про фонд. Ви не повірите, але це теж дуже класно для фонду!
А артисти не бояться, що якщо фонд пов’язаний із Гаріком Корогодським, то вони автоматично піарять самого Корогодського?
Зрозуміло, що фонд пов’язаний із Гаріком, бо він його фінансує. Але головне, що до всіх наших проєктів можна прийти й доторкнутися. Коли Настя Каменських збирала гроші на відкриття “Обед без бед”, вона могла особисто впевнитися в тому, що ця точка існує, працює та годує бабусь і дідусів. Тому ми завжди й просимо, щоб люди розповідали про соціальні ініціативи.
Але буває й інакше. Іноді піарники відправляють артиста на якесь шоу та кажуть, що там будуть обговорюватися важливі теми. І ніхто не розуміє, що робота піарника якраз полягає в тому, щоб розібратися в цих темах, вивчити їх та зрозуміти, як вони перетинаються з твоїм артистом. А вже після – прийти до артиста та пояснити, як все працює.
У мене кілька разів питали, чому Вова Дантес не такий соціально активний артист, яким міг би бути. А я розумію, що не можу нав’язати людині якусь соціальну ідею. Я багато разів пропонувала йому різні соціальні проєкти й розповідала про них. Вова підтримував ці ініціативи, але я бачила, що він не горить ними.
І так було аж до моменту, поки ми не вигадали проєкт Post4Rost на підтримку малого та середнього бізнесу на період карантину. Я впевнена, що якщо ви зараз зупините Дантеса посеред дороги та запитаєте про цей проєкт – Вова відповість на всі питання. Бо він на 100% був заглиблений в процес та абсолютно щиро поринув у нього. Він проглядає заявки, сперечається з нами на тему брендів, обговорює варіанти, сам читає про зміни в податковому законодавстві. Одразу видно, наскільки йому ця тема близька й цікава. Зараз він може на цілком експертному рівні подискутувати про проблеми малого й середнього бізнесу.
Саме так воно й має працювати з соціальними темами та артистами.
А як щодо інших, більш загальних резонансних тем? Наприклад, ЛГБТ. Чи зможе Дантес відповісти на питання стосовно цієї теми?
До речі, саме про ЛГБТ Вова доволі активно відповідає в інтерв’ю. В одному з останніх інтерв’ю для “1+1” на питання хейтерів “Он что, теперь к ЛГБТ относится?” Вова сказав, що був би радий взагалі стати Queer Queen. Я думаю, що для нашого соціуму це непогана позиція.
Є теми, в яких Вова розбирається та часто висловлюється. Наприклад, дороги та урбаністика. У себе в сторіз Вова говорить про неправильне паркування, бо це його направду зачіпає. Хоча звісно є й теми, в які він не особливо заглиблюється, і відповідає загальними фразами.
Що ти думаєш стосовно артистів, які кажуть, що їхня робота – це співати й виступати, а не висловлюватися? Чи насправді в сучасному світі артист може знаходитися в музичному вакуумі й уникати будь-яких дискусій?
Я думаю, що зараз активно розвивається тренд на соціальну активність та власну позицію. У 2021 році ти не можеш просто співати й займатися виключно музикою, бо такі публічні люди припинили бути цікавими. Мені хочеться вірити, що зацікавленість у таких “пустих” артистах зникає, бо світ стає трохи більш “усвідомленим”. Є безліч досліджень для брендів – коли в бренду є якась соціальна активність, то й продажі збільшуються.
Наприклад, дуже старий кейс з “Олейною” та їхньою ініціативою з допомозі дитячим будинкам. Вона збільшила їхні продажі на кілька десятків відсотків.
Зараз прогресивна аудиторія тягнеться до того, що людина має не просто жити, а й нести благо зовнішньому світові. Навіть купувати силіконову чашку, носити її в сумці, щоб не купувати каву у пластику.
У якийсь момент з’явився тренд на благодійність. Всі почали робити добро. Ми топимо за те, щоб благодійність не була чимось надзвичайним, щоб це була така ж звичка, як підписка на Apple Music чи оплата комуналки. Набагато краще, якщо людина підпишеться на благодійний фонд та буде регулярно жертвувати 20 грн, ніж одного разу 2000 грн на Новий рік, бо з’явився настрій творити дива. Ми хочемо, щоб благодійність стала чимось звичним та не викликала шалений захват.
Зараз головне, щоб про благодійність говорили. Якщо навіть дві людини з аудиторії артиста побачать, як він поїхав у притулок та погодував тваринок та захочуть допомогти – це означає, що в притулку буде на два волонтери більше. Це і є ті самі “маленькі справи”, які змінюють соціум та людство в цілому.
Повертаючись до твого питання. Я думаю, що у 2021 році ти не можеш просто співати. Люди купують не тільки твою музику. Вони купують і твій спосіб життя. Артист має думати не тільки про те, що вдягне, та на який івент піде. Він має думати ще й про те, що скаже своїй аудиторії.
Якщо подивитися на Захід, можна помітити, що чим популярніший артист/артистка, тим більше меседжів в маси він/вона намагається донести. Це величезна робота для піарника – донести своєму підопічному, що той має не просто генерувати контент, а давати ще щось своїй аудиторії.
Ну от є Біллі Айліш. Вона надзвичайно популярна, до того ж гучно й активно говорить на різні теми. Як ти думаєш, її активність – це робота команди, чи Біллі справді заглиблена в усі ці теми?
Я думаю, тут 50 на 50. Коли ти їдеш зі студії додому, чистиш зуби або п’єш каву, у тебе є час подивитися новинну стрічку. І я не вірю в те, що навіть найзавантаженіша людина у світі не заходить періодично у твітер, не лайкає котиків в інстаграмі або ж не прогляне срач у фейсбуці.
Плюс до цього – робота команди й піарників, які заточені на новинні тематики. Бо прес-аташе, піарники та A&R менеджери і є частиною зв’язку артиста зі світом.
Тобто ти вважаєш, що в Україні піарники не допрацьовують?
Я вважаю, що в Україні довгий час не було школи піару, тому часто піарники просто не знають, що це також частина їхньої роботи. До мене приходять люди, які працюють по шість років в піарі, і дивуються, коли я кажу їм про те, що готую Гаріка або Вову до інтерв’ю. Вони щиро не розуміють навіщо.
До того ж і журналісти часто самі пропонують щось з матеріалу вирізати. Але через це проблема й виникла, бо якщо можна щось вирізати, навіщо готувати клієнта до інтерв’ю? А потім цей клієнт йде на інтерв’ю до Дудя, і все…
Іноді я й сама ведуся на вмовляння підопічних, що чекінг вже не потрібний, та й взагалі вони давали ці інтерв’ю мільйон разів. А потім я сиджу і думаю: “А раптом саме сьогодні виникне якась проблема?”. Тому й потрібно вибудовувати стосунки з клієнтом таким чином, щоб він/вона прислуховувались до тебе.
Якось я потрапила в проєкт, у якому часто змінювалися піарники. Команда розповіла мені, що їм ніколи не пояснювали, навіщо вони їдуть на ту чи іншу подію. Я завжди пояснюю клієнту, навіщо ми їдемо на івенти – це можливість розширити аудиторію, дати коментар медіа. Але, звісно, якщо не пояснювати навіть такі базові речі, то як можна говорити про якісь соціальні ініціативи?
Ну і зазвичай на такі питання я чую відповідь “Музика поза політикою”.
Водночас я часто бачу як артисти, які таки наважилися підіймати важливі теми, стикають з коментарями, мовляв “артисти все одно в цьому нічого не розуміють, тож краще не висовуйтеся та робіть свою музику”.
І це навіть добре. Бо якщо артист розуміє, що його аудиторія не сучасна, і їй взагалі не цікаві ці теми – то артист їх більше й не підійматиме. Давай будемо чесними – не всі роблять світ кращим. Мені б цього дуже хотілося, але все одно потрібно думати в першу чергу про те, як відреагує аудиторія.
Але є й інша історія. Наприклад, Надя Дорофєєва та Діма Комаров робили проєкт “Чашка кофе”. Вони зробили його без фонду чи будь-якої підтримки. Водночас за чотири роки їм вдалося допомогти 32-м дітям. Це неймовірно великий внесок для кожного з батьків, чию дитину вдалося врятувати. Проте кожного разу, коли Надя або Діма викладають інформацію про цей проєкт у себе в соцмережах, їм пишуть багато негативних коментарів. Мовляв, чого ви допомагаєте дітям, а не собакам. Потім – чого собакам, а не бабусям. І так далі.
І тут можна або піти на компроміс із хейтерами, або ж продовжити робити свою справу.
Я вважаю, що треба шукати баланс. Краще обрати одну тему, в якій артист розбиратиметься, яка буде йому близькою і по якій він/вона зможе легко відповісти на запитання “Чому ти це робиш?”.
Я не вважаю, що артист має розбиратися в усіх соціальних темах. Якщо для нього близькою є тема війни на Сході – він може не вступати в публічну полеміку з інших тем. Коли мене просять по Гаріку чи Вові підтримати проєкти, які не перетинаються з нашою тематикою – ми або відмовляємося, або підтримуємо непублічно.
Але ж якщо на інтерв’ю артистові поставили питання, а артист не може нічого відповісти чи каже, що нічого про це не чув – це недопрацювання піарника. Бо є резонансні теми, про які ти мусиш чути або знати. До того ж на такі теми можна підготувати заготовлені відповіді.
А як бути з артистами, які суперечать самі собі? Наприклад, одразу низка артистів відмовилися нам давати коментарі на соціальні теми, бо вони не хочуть коментувати політику. А потім ці ж артисти публікували у своєму інстаграмі вітання Олександра Ткаченка із призначенням міністром культури. Але ж це вже політичне питання.
Я про деякі пости своїх підопічних дізнаюся із соціальних мереж. Я пам’ятаю як мені подзвонили за 7 хвилин з моменту публікації поста Гаріка, де він не дуже вірно висловив свою думку стосовно дня прапору. Я про цей пост дізналася зі дзвінка журналіста, який попросив цей пост прокоментувати.
Не всі слова узгоджуються. Артисти, які активно ведуть свої соцмережі, часто роблять це без контент-плану.
Артисти, які підтримали Ткаченка, скоріше за все, не розуміли, що це вважається актом підтримки політичної фігури. Тож тепер вони вже не можуть казати, що знаходяться поза політикою.
В Америці все інакше, бо людей більше вчать розмовляти. В Україні я майже жодного разу не чула, щоб, наприклад, для артиста замовили тренера з ораторської майстерності. Гарік, якому це загалом не треба, постійно займається з тренерами по public speaking, а також вчить українську. Вова також вчить українську. Вони розуміють, що попри те, що мова, якою вони розмовляють, – російська, вони мусять вміти говорити українською.
Про популярних артистів поговорили. А що стосується андеграундних? Чи варто їм впрягатися в соціальні теми одразу, чи варто дочекатися, поки прийде аудиторія, і вже потім порушувати болючі питання?
Я вважаю, що навіть якщо тебе читає 50 людей, варто говорити про класні соціальні активності, які ти робиш. Піар, яким він є зараз, скоро зникне, і вся робота буде зводитися до соціальних проєктів. Тобто це вже питання до контенту, але говорити потрібно завжди.
Великим брендам цікаво співпрацювати із великими зірками. Але є багато локальних брендів, які можуть працювати з невеличкими артистами. Головне тут – розуміти, хто куди цілиться, та разом з брендом рости та робити круті колаборації.
З фондами така ж історія. Бувають маленькі артисти, які ображаються, що Гарік особисто не подякував їм за допомогу. Але треба розуміти, що є об’єми допомоги в тисячі разів більші. Але ми завжди вдячні, коли люди допомагають.
Що ти маєш на увазі, коли кажеш, що піар зникне і залишаться тільки соціальні проєкти?
Бренди це вже розуміють, бо платять за піарні статті. Зараз безкоштовні промо-публікації в чистому вигляді залишилися тільки у форматі соціальних проєктів. Коли Rozetka робить проєкт під час карантину разом із нашим фондом, телеканали, які розповідають про це, не будуть вилучати з новини комерційний бренд. І навіть попри це, досі в багатьох брендів немає стратегії КСВ (стратегія корпоративної соціальної відповідальності – прим.ред.).
У період карантину до фонду було дуже багато запитів. Нам хотіли допомагати всі. Блогери, артисти, компанії, корпорації – усі хотіли зробити щось спільно, бо в карантин нормально працювали тільки соціальні ініціативи. У кризові моменти можна робити тільки щось хороше, щоб про це почули. Усе інше сприйматиметься як заробіток грошей. Тому можна помітити, як активізувалися зірки під час карантину.
З іншого боку, мені здається, що завдяки карантину до багато людей нарешті зрозуміли важливість благодійності та соціальних проєктів.
Читайте також:
Моральна сліпота. Чому українські зірки ігнорують будь-яке свавілля?
«Музика поза політикою?». Українські артисти про те, чи потрібно висловлюватися на резонансні теми
Розповiсти друзям
Допитливим
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: