Досить говорити з росіянами. Відкритий лист до української творчої спільноти

Всім привіт. Мене звати Артем Рісухін, я редактор і музичний критик LiRoom. Я довго не писав рецензій та аналітики. Після 8 років, музична журналістика поступово стала для мене чимось чужорідним. Але сьогодні я зрозумів, що мовчати не можу. Я думав, що ця війна стане для нашої культури трагічним приводом переосмислити все, нарешті покінчити з російськими наративами та звʼязками. Але ось уже понад три тижні я продовжую спостерігати як творча спільнота в Україні намагається шукати «хороших руських». Апелювати навіть до путіна.

Ця колонка — мій відкритий лист до українських діячів культури із закликом цього не робити.

---

Хочу сказати вам важливе: 24 лютого 2022 року на Україну напав не путін. На Україну напали 145 мільйонів росіян. Вони бомблять наші міста, вбивають, катують та ґвалтують наших людей вже більш як три тижні. Харків, Маріуполь, Чернігів, Буча, Ірпінь, Суми, Херсон, Миколаїв і ще десятки інших міст і сіл… В Україні майже немає місця, де можна було б відчувати себе у безпеці: де можна засинати, знаючи що прокинешся, що твій будинок буде на місці, а тривога не застане тебе серед ночі. І в цьому винен кожен зі 145 мільйонів росіян в Росії по всьому світу.

Але цей текст не для них. Цей текст для українських митців, музикантів та креативного класу, який й досі намагається будувати діалог з «не такими росіянами». Хто хоче говорити з «хорошими росіянами. Я хочу, щоб ви мене почули.

Одним із лейтмотивів російської пропаганди — міфічна, майже параноїдальна ідея «нацифікованої» України. Іронія у тому, що саме російські солдати поводяться як нацисти, порушуючи будь-які конвенції, атакуючи й убиваючи мирне населення. І якщо ми вже занурюємося в цей контекст, то я хочу нагадати про Нюрнберзькі процеси 1946-1949 років, відомі як «малі». На них до судів притягали юристів, лікарів, суддів, підприємців, що були пособниками нацистського режиму. Але кого так і не притягнули до відповідальності — це звичайних німців, які знали, що поруч із ними спалювали євреїв у концтаборах (а до 1945 року майже по всіх містах вони були), німців, які підтримували Гітлера.

За незалежними опитуваннями, 71% росіян підтримує війну з Україною. А 29% — це ті самі німці, які живуть біля концтабору, які бачать дим, які відчувають запах горілого тіла, та найбільше цінують комфорт.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, мені написали дві мої знайомі росіянки — ліберальні, антипутінські. Одна з них сказала, що постійно думає про мене, але не знає, що написати. А друга, у своєму зверненні, у якому їй було «шкода», що все так, сказала сакраментальну фразу: «Мне кажется я впервые ненавижу так сильно, но так же сильно люблю покой, мир, дружбу и жизнь». «Покой» — ось ці 29% відсотків люблять «покой». Вони не розуміють, чому у 2011 чи 2014 роках всі їхні спроби змінити режим були марними. Не розуміють чому демократію треба вигризати, спалювати разом їх кийками ОМОНу, беркуту та мусорської швалі. Щоразу, коли ти кажеш російському лібералу, що треба виходити на вулиці, ліберал каже тобі, що його будуть пакувати. Іронія у тому, що їх вже давно запакували. Це сталося ще до того, як вони взагалі кудись вийшли

Я не знаю і не розумію, що саме ви хочете побачити у росіянах. Посипання голови попелом? Вибачення? Що саме?

Стосунки нашої творчої еліти, яка усі 8 років та навіть більше, була напівшишечки з російським ринком, нагадують мені співзалежні токсичні пари, де одна людина кожного разу шукає в іншій щось хороше, аби виправдати її для себе. І кожного разу усе по колу — біль, страждання, знущання і знищення.

Наприклад, днями російський репер Oxxxymiron, який до цього чітко не висловлював підтримку Україні, влаштував концерт у Стамбулі, щоб зібрати 50К доларів та передати їх польскому фонду (до речі, в підсумку він зібрав 30К), який допомагає українським біженцям. Oxxxymiron — один з ключових реперів Росії. Його щорічний дохід більше ніж 1 млн доларів. До порівняння, тільки 24 лютого, за один день, український фонд «Повернись живим» зібрав близько 40 мільйонів гривень.

І у своїй стрічці в соцмережах я бачив, як Оксімірона підтримують українці, як йому дякує український міністр цифрової трансформації України Федоров. За що? За те, що Мирон відбілив себе, на третьому тижні війни, коли пакети санкцій почали бити по росіянах? Та й головне: навіщо?

До слова про санкції. Це моє улюблене. McDonald’s, IKEA, Spotify — найбільший біль російської ліберальної молоді. До тієї, до якої ви апелюєте, записуєте свої слізливі звернення. Поки українці стоять в чергах до тероборони і ховаються по підвалах, вони стоять до ночі за бургером чи боряться за мʼяку акулу.

Смерть матері і сина в Ірпені, яких поховали під своїм же домом, на який вони накопичували пів життя. Підвали Харкова та Маріуполя, в яких ховаються сімʼї, пʼють воду з батарей, ночують з трупами друзів, переправи крізь холодну воду і зруйновані мости в Ірпені. Гадаєте, російська молодь може оцінити цей біль, якщо вона ридає від блокування інстаграму?

• 

• 

До кого ви звертаєтесь?

Нещодавно на пошту LiRoom прийшов лист від лейбла ENKO. Українські артисти та медіаперсони записали відео під назвою «ПУТІН, ДОСИТЬ УБИВАТИ». Перш ніж я поясню, чому це маразматична максимально ідіотська ідея, я хочу зупинитись на дуже небезпечному моменті і нагадати вам: українців вбиває не путін.

Українців убивають росіяни.

Українців вбиває пілот Олександр Красноряцев, який натискає кнопку та кидає бомби на Чернігів. Це роблять пілоти, батьки яких живуть в Полтаві. Українців вбиває Собчак, яка пише з різною риторикою: то пише, що в Україні воюють США та Росія, то переймається «безпрецедентними» санкціями. Українців вбиває Костянтин Огій, командир російського СОБРу, який наказує відкривати вогонь по цивільним. Українців вбиває Марина Смірнова, яка ставить біло-блакитний прапор у соцмережах, проповідуючи «за все хороше, проти всього поганого». Українців вбиває Віктор Зуєв, який порівнює війну в Україні з футбольним матчем. Українців вбивають дєрзкіє російські коміки та блогери, які засунули язика в сраку з 24-го числа, хоча ще нещодавно давали концерти в Києві. Українців вбивати російські фанати літери Z. Українців вбивають родичі українців, які вірять пропаганді росТВ. Українців убивають росіяни. Всі 145 мільйонів.

До кого ви звертаєтеся?

Стокгольмський синдром, у якому перманентно знаходиться творча інтелігенція, яка й досі не розірвала свої звʼязки з Росією, чи то Аліна Паш, яка ніяк не зрозуміє, чому до неї стільки хейту через Крим та сидіння на двох стільцях; SunSay, який засів у Луцьку, сподіваючись, що всі забудуть про його 8 років «мы за мир»; Птушкін, який записує відео, пояснюючи «где был эти 8 лет», підігріваючи наративу про «донбас, который бомбят», Рома Бахарєв, якому нормально їздити до Росії… 

Я знаю. Знаю, вам хочеться вірити, що Марина Овсяннікова з першого каналу — це хоробра журналістка, яка після 8 років найжахливішої брехні для головного пропагандистського ресурсу та трьох тижнів санкцій, нарешті зрозуміла, що війну треба зупинити. Я знаю, вам хочеться вірити, що це був прямий ефір, а Марина — це голос російської свідомості. Але, на жаль, голос російської свідомості — це морзянка важких російських бомбардувальників на частоті 5833 кГц, USB, які вилітають з Криму, щоб бомбардувати наші міста щоночі та щодня. І якщо ви хочете звернутись до них — то давайте.

Наратив, про те, що це війна путіна проти України — пастка, у яку вже падає Європа. Вже починають звучати фрази про те, що прихисток потрібно давати не тільки українцям, але й росіянам. Росіянам, які тікають від режиму та навіть дезертирам РФ. І ви цьому наративу підіграєте. Коли ви кажете «ПУТІН, ДОСИТЬ УБИВАТИ», або закликаєте «зупинити війну» ви викреслюєте з цього рівняння всіх, хто натискає на гачок, підтримує режим, ненавидить українців, вбиває бездіяльністю.

Цю війну веде не путін зі свого бункера. Цю війну веде вся Росія, кожен її мешканець. І з ними у вас діалогу не вийде і навіть не має бути. Бо чують вони тільки себе.

Зараз вам як ніколи потрібно акумулювати свої ресурси. Вам потрібно говорити з західними медіа, говорити з західною аудиторією, яка відкрила для себе Україну через загострення війни, яка триває вже 8 років (хоча насправді — століттями).

Той же KALUSH замість відео про «ПУТІН, ДОСИТЬ ВБИВАТИ» мали б пушити всю аудиторію Євробачення, участь в якому вони беруть. Це величезна аудиторія, яку потрібно качати, розказувати про геноцид Українців. І в них є ці можливості зараз. Якщо Jerry Heil так хотіла поїхати до США, то зараз у неї є шанс говорити з аудиторією цієї країни. Досить плекати свою російську аудиторію. Досить загравати з нею. Досить цих сльозливих і награних відео, як вам шкода українців і в наступних сторіз — постів підтримки своїх друзів-росіян. Досить усіх цих: «Давайте не посилювати ненависть один до одного». Цей пацифізм зараз дорівнює колабораціонізму.

Ні, дорогі мої, так не вийде. Ми маємо плекати цю ненависть. Нехай ця ненависть буде рушієм, буде очищенням нашої землі, нашої нації. 

Отямтеся і включіться у війну.

Чому Pink Floyd, які розповідають про свої враження від Харкова чи Бенедикт Камбербетч, який за кожної можливості розповідає про Україну на усіх виступах та запрошує українців до себе додому, звучать сильніше за українську творчу еліту, що й досі не обірве тягу до Росії?  Том Оделл, який грає для українських переселенців на вокзалі, згадуючи постійно про Україну. Ді Снайдер з легендарного гурту Twisted Sister підтримує Україну та нагадує про своє українське коріння. Брайан Мей пригадує концерт Queen у 2008-му в Києві. Сестри Кардаш’ян підтримують нас без наративів про російський народ. Duran Duran, Нік Кейв, Аксель Роуз. Ці виконавці говорять зі світом, підтримуючи українців. Вони використовують свої ресурси та аудиторію, аби підтримати нас. І в цьому звучать щиро. І тільки частина українських зірок досі продовжують говорити з пустотою у формі Z.

Доки Хливнюк, Антитіла, Ярмак, ТНМК і десятки інших артистів захищають Україну зі зброєю у руках. Доки українські письменники і письменниці організовують волонтерські штаби, а замість віршів читають на вокзалах оголошення для переселенців. Доки Вакарчук та Жадан підтримують нашу націю фізично, ви повинні кричати світові, роздирати інформпростір західних медіа — бо у вас є цей карт бланш, вас будуть слухати. Створюйте пісні, створюйте візуальні продукти, пишіть пости і тексти. Розповідайте про злочини і наслідки. Закликайте людей підтримувати українців фінансово (але тільки перевірені ресурси і людей!). Мобілізуйте свою аудиторію.

Ваші слова і ваша музика — це наші ППО. Вашими героями повинні бути не росіяни на протестах і пропагандистки з плакатами, а ЗСУ, ДСНС, ТрО, медики, цивільні, діти. Ви маєте нести їх як прапор до міжнародної спільноти. Досить говорити з агресором та вбивцею. Досить говорити з тиранами. Єдине, що Росія має чути — це звук дверей у цивілізований світ, які зачиняться перед нею (а кожен росіянин ще може чути безкінечні сирени, які кілька тижнів вже не виходять з нашої голови). 

Ми обовʼязково переможемо. Ми маємо унікальну нагоду відбудувати Україну з новими наративами і сенсами. Саме зараз ми будуємо Україну у постросійському просторі. Це Україна, яка бореться за увесь світ. Тож давайте вести діалог саме з ним. Давайте будувати творчі мости з демократіями. Заради дітей, що зараз ховаються у бомбосховищах, заради дітей, які гинуть, дітей, що залишились без батьків, що будуть жити у вільній Україні без страху і болі. В цій Україні не буде місця Росії і російській культурі, не буде місця кривавому терору.

Українців вбивають росіяни. Прості, звичайні росіяни. І ви не маєте говорити з ними. Ви не маєте на це права.

Це те, що має чути весь світ. Це те, що має знати весь світ. І тільки так ми зможемо зупинити війну і перемогти.

Слава Україні!