Місток до колишнього життя. Рецензія на новий альбом Blooms Corda

10 червня київський гурт Blooms Corda випустив новий альбом Найдорожчі речі у світі. До нього ввійшло десять треків: частина записана до, а частина — під час повномасштабного вторгнення.

Blooms Corda — це музичний проєкт Данила Галика, створений у Києві в 2014 році. У гурту чотири повноформатні альбоми: Monodance, Gigotosia, Fog Lavender та Найдорожчі речі у світі. Два із них: Monodance та Fog Lavender, — ввійшли до підбірки найкращих альбомів року в 2015 та 2018 років за версією редакції LiRoom. Музиканти поєднують різні стилі: від лаунжу до джазу та неофанку.

Наша музична оглядачка Лера Пірус та журналістка Лєра Зданевич розповідають про те, яким вийшов реліз та розмірковують про невоєнну музику у воєнний час.

Лєра Пірус про альбом:

Цей новий великий реліз — чи не перше, шо я уважно і осмислено послухала з початку повномаcштабної війни. Це такий портал у минуле життя, де ніби все, як і раніше: де київський вокзал  — про приємні, довгоочікувані подорожі, а не шанс евакуюватися, де Ода звичайному дню звучить світло, затишно і спокійно, а не тривожно, із сумом; де є місце нічним прогулянкам та романтиці.

Зі зрозумілих причин, у теперішній час найдорожчі речі у світі отримали достатньо чітке, окреслене значення і кожен для себе їх таки визначив, тому цей альбом дає класну можливість посаморефлексувати. 

Найдорожчі речі у світі відчутно відрізняється від попередніх альбомів передовсім рівнем продакшену: інструменти і вокал звучать набагато впевненіше і збалансованіше, ніж раніше. Ритм-секція нарешті отримала об’єм, а вокал став рівноправним учасником треків. Крім того, жанрово хлопці відійшли від lo-fi і додали більше джазу і прифанкованого басу.

Є й аспект, у якому зберігається абсолютна стабільність, — тексти Данила Галика, вони стабільно хороші.

З десяти пісень хочеться виділити всі і порадити слухати альбом повністю — від початку до кінця, не перестрибуючи. Адже кожна з композицій цікава по-своєму, навіть інструментальні замальовки мають свою атмосферу. Та моїми улюбленими стали: Київський вокзал -— романтична, із світлою меланхолією та напрочуд київським вайбом, Тарханкут — справжня роуд сонг, яка зараз отримала новий сенс, адже вона про чоловіків, які розвозять дітям солодощі; та Спірічуал — напрочуд затишна, інтимна та з класною партією труби і фанковою гітарою.

Загалом, до Найдорожчих речей у світі хочеться повертатися, ще й для того, щоб отримати маленьку дозу спокою і затишку у ці страшні часи. Та, маю надію, що після перемоги, ми повернемося до життя і альбом заграє новими сенсами.

Лєра Зданевич про альбом:

З відгуків моєї інформаційної бульбашки здавалося, що альбом Найдорожчі речі у світі мав би стати віконцем у довоєнне життя. Нагадати про приємні речі, які тримають тебе й дають відчуття «дому». І хоч треки почали записувати ще під час першого локдауну, їх неможливо сприймати у тих контекстах. Бо війна торкається абсолютно всього. Навіть того, що ніколи не хотіло б торкнутися її.

У альбомі багато тривожних настроїв і похмурих відтінків. Наприклад, безневинна пісня про машину із солодощами навіює щонайменше три моторошні сценарії розвитку дії. Від слів про те, що вантажник «вже ніколи не забуде цих очей і цих усмішок дітлахів», у сучасному контексті стає кріпово. А рядки «але ж я знаю те, про що ти так мовчиш» у Київському вокзалі набувають інших сенсів.

Утім, для мене саме відчуттям повернення до довоєнних рефлексій цей альбом і є цінним. Він нагадує стан, коли тобі недобре з особистих причин, але ти вдячний, що можеш переживати емоції, не пов’язані з жахом війни навколо. Це ніби місток до колишнього життя.

Пандемія та емоційне вигорання загалом вплинули на музичну сферу і породили тенденцію психотерапевтичних альбомів українських інді-артистів, як-от Стаса Корольова чи Flamingdom. Якщо раніше виконавці говорили про свої творіння щось на кшталт: «Я митець, я так бачу, так відчуваю, тож записав про це музику», то зараз це вже більше схоже на: «Я писав музику, аби відрефлексувати свої психологічні стани  і це стало для мене терапією». У Найдорожчих речах у світі теж є такий вайб, хай і не так прокомунікований зовні. 

У цій роботі Blooms Corda виросли  концептуально. Тут пісні переходять одна в одну як музично, так і драматургічно: від затишного вступу, крізь метафоричні розповіді про власні переживання і кризи, із кульмінацією в Спірічуалі, до завершення надією на повернення до «нормального життя».

Розвиток відчутний і у рівні продакшену. Якщо попередні роботи Blooms Corda нагадували радше чудові мистецькі ідеї, які шукають свою форму у звуках і мелодіях, то у Найдорожчих речах у світі це чується значно зіграніше й цілісніше саме музично. Як помітив Юра Береза у своїй рецензії на альбом:

«Blooms Corda перевтілилася в топ-банду із настільки масштабованим саундом у межах жанру, наскільки це можливо».

Врешті, головна місія альбому очевидна — нагадати, що «справжнє» життя існує. І хай воно не повернеться у тому «довоєнному» вигляді, та неодмінно настане щось нове, що стане для нас справжнім і буденним.

Читайте також: ВР частково заборонила російську музику та підняла квоти. Що змінилося?