Фестиваль, на якому кожен знав, навіщо туди прийшов. Яким було Файне Місто 2024

2-4 серпня на території !Fest Republic у Львові відбувся фестиваль Faine Misto 2024. Вдруге фестиваль відбувся у Львові після того, як влада Тернополя (з незрозумілих причин) заборонила проведення фесту «Файне місто» на його батьківщині. 

Три дні місто жило фестивалем. «Файному» вже вдруге поспіль вдається створити атмосферу справжнісінького фесту під час повномасштабної війни. Минулого року фестиваль зібрав 3,5 млн грн на «Азов». Цього року вдалося зібрати понад 7 мільйонів гривень. Усі артисти також виступали без гонорарів, щоб скерувати якомога більше грошей на ЗСУ.

Вся команда Лірум побувала на фестивалі й виступила інформаційними партнерами. Головний редактор Олексій Бондаренко розповідає, як фестивалю вдається створювати власну атмосферу, які музиканти тепер — фестивальні хедлайнери, як усі ледь не побилися з Олександром Ковальчуком та чому три дні фестивалю не віддаляють його учасників та глядачів від війни.

Музичний фестиваль на сьогодні — вид, що в Україні вимирає. Причина очевидна: йде третій рік повномасштабної війни. Для фестивального ринку це означає кілька речей: треба враховувати жорсткі безпекові обмеження, щоб укриттів вистачило для кількох десятків тисяч людей, значна частина музикантів або служить, або виїхала, а репутаційні ризики доволі високі. Водночас досвід «Файного» показав, що проблеми в попиті — немає. Квитки були розкуплені за кілька днів до початку фесту і щоб знайти їх, треба було сильно постаратися. Ба більше, це був перший солдаут в історії фестивалю.

Серед великих фестів, які пройшли цього року називають, зазвичай, три: Atlas United на парковці Блокбастера в Києві, «Файне Місто» у !Fest Republic у Львові та «Виделка Fest» у Чорноморську, що запамʼятався всім дрібним хуліганством Христини Соловій. Також до цього списку можна додати події V’YAVA на ВДНГ та їхній фестиваль на Арт-заводі «Платформа» в Києві, відроджену «Країну мрій» та «Брудний пес». Не виключено, що я щось не забув або не включив, але в обговореннях лунають саме ці назви (якщо забув, напишіть в коментах, що саме, будь ласка).

Цьогорічне «Файне місто» було подібне на торішне, але з урахуванням недоліків і приємними бонусами, зокрема музичною конференцією Faine Misto Forum, де мені пощастило побути на одній панелі із Сашею Булем, Сергієм Кейном і Олександром Ковальчуком (про це пізніше). 

Якщо коротко: фестиваль вдався і дав людям рівно все те, чого від нього очікували. Тривог не було. Таймінги були чіткі, проблем зі входом-виходом не було, скандалів теж не було, зі звуком все було переважно добре, пива було достатньо, їжі теж, неадекватів за три дні на локаціях я не помічав. Що ще треба для занурення в атмосферу музичного ескапізму, яке «Файне» й пропонувало з поправкою на постійні згадки про війну. 

Географія і лайнап

!Fest Republic — вдале місце для проведення фестивалів, якщо не переборщити з людьми і розпланувати кількість персоналу. Минулого року люди довго стояли в чергах на вхід. Цього разу жодних нарікань я не чув та й сам не стикався. Єдиний раз я відчув дискомфорт, коли зрозумів, що банально не влізаю в зал на Rohata Zhaba. Але так буває на будь-якому фестивалі.

Загалом більшість людей балансували між трьома локаціями: головною сценою, Light Stage і Dark Stage. Кожна з них розташована на відстані 3-5 хвилин одна від одної, і це принципово відчулося на фоні відстаней, що були на цьогорічному Atlas. Менше уваги діставалося локаціям Underground Stage та Амфітеатр, але мені здається, на це й було розраховано. 

«Файне місто» дуже цінує свої традиції, які формувалися ще на перших подіях в Тернополі. Фестиваль намагається зберігати їх навіть попри зміни локацій. Тому на фесті досі є РАЦС, фігура Пастора (який цього року не приїхав, бо воює, але церемонію провели онлайн) та зберігається акцент на альтернативній сцені. Загалом лайнап «Файного» навіть на Main Stage був набагато альтернативнішим за «атласівський». Якщо в Києві хедлайнерами були Бумбокс, Артем Пивоваров та Жадан і Собаки, то на «Файному це були» Karna, Курган і Агрегат і… Жадан і Собаки. 

Загалом, значна частина артистів повторювалася. І це те, що спіткає будь-який великий український фестиваль на сьогодні (ми про це детально говорили з Владом Лагодою в межах «Звучить!»). Жадан, Epolets, Latexfauna, Курган і Агрегат, Христина Соловій, Nazva, vioria, Діти Інженерів, Паліндром — усі вони виступали на обох фестах. «Атлас» мав більше попартистів, на кшталт Дантеса, Dorofeeva, Melovin і Yaktak. «Файне» могло похвалитися зірками інді, як-от Vivienne Mort, Tember Blanche і Rohata Zhaba та альтернативи: White Ward, Прозак, True Tough, Rusiiiick тощо. 

Але якщо доступних артистів не вистачило на розмаїття лайнапів двох фестивалів, то що було б, якби їх було 10 або 20 за літо? Питання риторичне, але натякає на певні проблеми в нашій музичній індустрії, яка вийшла на плато і перестала генерувати нових популярних артистів щомісяця. 

Ліричний відступ на битву з Олександром Ковальчуком

Паралельно з фестивалем у пресцентрі відбувся дебютний Faine Misto Music Forum – мініконференція на 9 подій, заточена переважно під музикантів та менеджерів індустрії. Індустріальних подій зараз ще менше, ніж фестивалів, тож це була хороша можливість зустріти колег з різних галузей індустрії.

Найбільш активною та скандальною стала панель за участі музиканта й письменника Саші Буля, музичного оглядача «Варіанти Львів» Олександра Ковальчука, мене та модератора — музичного журналіста Сергія Кейна.

Тут необхідно додати контекст. Олександр Ковальчук — напівміфічний персонаж. Він надзвичайно продуктивний, на «Варіантах Львів» можна знайти рецензії ледь не на всі помітні та й непомітні українські альбоми. Нюанс полягає в стилістиці цих рецензій — вони їдкі, часто агресивні й нещадні до музикантів. Водночас сам пан Ковальчук рідко зʼявляється на публіці, а мене в публікаціях називає «місцевим критиком» та «людиною що відчайдушно піарить» артистів. 

ЦИТАТА: Це ж біля неї так приязно тусять квиткові сайти Слух, Лірум та Карабас (чи продюсерські пуссі з rap.ua), які замість того, щоб дати хоча б мінімально об’єктивну картинку музпроцесу, лише впарюють потрібних артистів. А також ще один вкраїнський піїт, який розпростерся істерією довкола одноразового колективу Go-A на галімому Євробаченні.

Власне, все починалося доволі прозаїчно — із самопрезентації та обговорення поточних тенденцій. Але доволі швидко Саша Буль вирішив висловити пану Ковальчуку все, що думає. А думає він, що пан Ковальчук пише одну жовч і принижує достойних музикантів і людей, які роблять українську культуру краще. Пан Ковальчук спокійно відповів, що він єдиний музичний журналіст в цій країні, який взагалі пише рецензії (в присутності щонайменше трьох оглядачів у залі). 

Далі дискусія розпалювалася. На моє питання, чи не вважає, що фразами на кшталт «гурту Nazva треба скинутися зі скелі» він травмує людей (прим.ред. — тут я трохи помилився, ось дослівний текст: Другий альбом одноразових шкіциків від галицького-донбаського колективу Nazva з цілим легіоном колаб, яким нарешті варто вийти та кинутися скопом у море), пан Ковальчук спокійно відповів, що взагалі-то це вирвано з контексту і врешті додав: «можна сказати гурту Nazva хай скинуться, ну окей, і шо далі, вони ж не скинулись, пишуть далі».

Попри палку дискусію між Сашею Булем і паном Ковальчуком дісталося врешті-решт реперу Гоні, оскільки Ковальчук заявив, що «Гоня не має нічого спільного з репом», причому в очі та в присутності самого музиканта. 

Загалом, до бійки не дійшло, але сталося те, чого й очікувалося від цієї розмови. Музиканти й журналісти поставили пану Ковальчуку ті питання, які хотіли, а він чесно на них відповів. Думаю, всім стало все зрозуміло. Але це було яскраво.

Власне, виступи на «Файне»

Потрапити на всі концерти, очевидно, не вийшло. Тож вибірково розкажу про тих, кого вдалося послухати та враження від них.

Діти інженерів і Latexfauna. Обидва гурти чудово тримаються на головній сцені, нехай і з різним вайбом. Їх любить аудиторія, знає пісні, а Дмитро Зезюлін і Саша Копачевська знають, що робити з аудиторією. Але враховуючи масштаб та статус хочеться більшого: принаймні більш активного використання віжуалів. Якщо у тебе є доступ до величезного екрана, чого б його не використати?

Христина Соловій. Христина зіграла той же сет, що й на Atlas United, і знову підтвердила, що вона прекрасна фестивальна артистка. Все звучало надзвичайно професійно, а інтерлюдія з построком і смичком по гітарі явно вражала неготових. Складається враження, що й самій співачці грати на відкритому просторі й на фестивальну аудиторію набагато приємніше й легше, ніж у сидячих залах, де зазвичай відбуваються її сольні виступи. 

Ницо Потворно. Той факт, що Ницик доріс до головної сцени фестивалю, дає багато простору для роздумів. Здавалося б, людина грала «справжню» рок-музику з гуртом Леді Джанк, але так і залишалася відомою серед меломанів та тусовки. А почала під дивні біти просто розповідати про своє життя — і тепер це один із феноменів. На сцені вайб цілком відповідний музиці, а сам Гусак дійсно крутий фронтмен. 

Жадан і Собаки. Думаю, тут і так все зрозуміло. За останні роки колектив Сергія Вікторовича закріпився у статусі одного з головних рокгуртів країни. Їм зараз добре як у душному підвалі, так і на величезній сцені. 

O.Torvald. Гурт повністю зіграв новий альбом. До професійності бенду Жені Галича питань нуль, це один з найкращих рокгуртів країни, який давно звик до великої сцени. Слем з гітарою самого Жені посеред натовпу – один з найяскравіших моментів фесту. Але мені все одно дивно, коли гурти на великих фестивалях принципово не грають більшість своїх хітів. Власне подібне зробив і Бумбокс на «Атласі».

Nazva. Гурт Павла Гоца і Ярослава Яровенка цього разу грав фулбендом (але без гітар) — і це чудове доповнення для фестивального сету. Nazva прекрасно розуміє, що треба фестивальній аудиторії — їх треба розривати. А саме у Nazva пісень на розрив і хороводи дай боже. Дуже раджу потрапити на них наживо.

Rohata Zhaba. Я не зміг залізти в зал, тож думаю було класно.

vioria. Той випадок, коли живе виконання поки не дотягує до рівня успішності й меметичності. Але на противагу працює аудиторія, яка сповна балансує недостатню динаміку на сцені шаленими слемами в залі. Під Віорію місилися ті самі люди, що за день до цього запускали найжорсткіші слеми на Жадані. 

Vivienne Mort. По факту це був сольний виступ Дани Заюшкіної з головними хітами Vivienne Mort. Дана завжди на рівні — ідеальне виконання, надзвичайна душевність. Але мені, як людині, яка ходить на цей гурт понад 10 років, дуже не вистачало фулбенду. Особливо коли ви хедлайнери фестивальної сцени. 

Tember Blanche. На виступі Tember Blanche було найсильніше відчуття європейського чи американського фестивалю. Наявність інтро, головний хіт першим же треком, продумані інтерлюдії, робота на сцені: гурт примудряється постійно нарощувати свою професійність. Окремої згадки варте виконання пісні Я живий, яка була присвячена загиблому на війні фанату гурту Кості Юзвюку. Якщо чесно, я ще не бачив, щоб у залі стільки людей ридали, включно із солісткою Сашею.  

Курган і Агрегат. Можливо, це буде дуже амбітно, але мені здається, що Курган і Агрегат на сьогодні — найкращий фестивальний гурт країни. На «деганську» музику вони нашаровують дуже якісні аранжування і світові фестивальні підходи. Це сет-розйоб, який хочеться порівнювати з Avicii або ASAP Rocky (послухайте концертну версію Вчительки). Окрім цього «Кургани» збирають гроші прямо посеред свого виступу і роблять це так, що люди не розходяться і не втрачають інтерес. На моїх очах на «Атласі» і на «Файному» їм вдалося зібрати понад мільйон гривень сумарно. 

Чи варто було проводити «Файне місто»?

Однозначно, так. Детальніше те, чому фестивалі потрібні, я розбирав на прикладі «Атласа». Але у випадку з «Файним» додалося ще одне відчуття. Тут кожен знав, навіщо він або вона сюди прийшли, і що будуть робити. Люди прийшли фестивалити й насолоджуватися життям. Але особисто я не відчував у цьому легковажності. Це не виглядало, як розпуста людей, що забули або хочуть забути про війну. Це виглядало як відпочинок людей, що знатно заїбалися, хочуть перепочити, і завтра повернуться до необхідної роботи.

На локації було багато військових, була організована зона для людей без кінцівок. Між усіма виступами, а інколи і посеред них, збирали гроші й проводили аукціони. 

Були й представники влади, які на конференції обговорювали формування єдиних правил для проведення таких подій.

Індустрія працює, нехай і в дуже обмеженому режимі. Артисти виступають. Гроші збираються. Люди слухають музику і мають можливість розслабитися.

«Файне місто» однозначно стане одним із найяскравіших, найприємніших і найдушевніших спогадів за цей рік для більшості відвідувачів. Хіба не варто цінувати такі моменти в наші темні часи?

Усі фото: Оля Закревська / Лірум

---

Читайте також: Про що говорили на пресконференціях Faine Misto 2024?