Ґреммі-2023. Перемога передбачуваності й кантрі. Про що нам говорять цьогорічні лауреати

У ніч з 5 на 6 лютого в Лос-Анджелесі відбулася щорічна церемонія нагородження премії Ґреммі — певне, найбільш знаної і впливової у світовій музиці. Цьогорічній нагороді передувала низка скандалів, зміна керівника Американської Академії Звукозапису (The National Academy of Recording Arts & Sciences)  та традиційний хайп довкола великих індустрійних подій. 

Головний редактор LiRoom Олексій Бондаренко проаналізував цьогорічних переможців та розмірковує про те, що Ґреммі-2023 говорить про музичну індустрію сьогодні.

Що треба знати про цьогорічну церемонію

Коротко:

• Бейонсе отримала 4 нагороди в 9 номінаціях та стала рекордсменкою за кількістю статуеток за кар’єру — в неї їх тепер 32. У британського диригента Георга Шолті 31.
• Нагороди за найкращий альбом року та найкращий попальбом отримав Гаррі Стайлз. При цьому локомотив цього альбому суперхітова As It Was не отримала жодної статуетки.
• Вперше в історії Ґреммі отримала трансгендерна жінка. Нею стала Кім Петрас, яка взяла статуетку за Найкращий дует разом зі Семом Смітом за трек Unholy.
• Всі основні нагороди за хіп-хоп отримав Кендрік Ламар.
• Всі основні нагороди за рок отримав Оззі Осборн.
• Найкращий запис у Lizzo. Найкраща пісня у легенди блюзу Бонні Райт.
• У Тейлор Свіфт лише одне Ґреммі — за найкращий кліп.
• Основні нагороди за альтернативу взяв гаражний дует Wet Leg.
• У Адель одна статуетка за найкращий соло виступ — Easy On Me.
• Усі говорять про виступ Bad Bunny, який б’є рекорди як по стримінгах, так і по заробітках у турі (наприклад, за 2022 він заробив понад $400 млн).

Про що нам це все говорить

Завжди легко критикувати передбачувані нагороди, якщо ти ніколи не був учасником процесу голосування. Нагадаю, що переможців Ґреммі визначають Члени Американської академії звукозапису, яких понад 13 000. Раніше ці результати також коригував секретний комітет, але пару років тому його прибрали (і віддали лише кілька символічних номінацій).

Таким чином Ґреммі важко назвати премією, яка не те що визначає, а й навіть фіксує тренди. Це скоріше зріз того, що представники індустрії вважають крутим і актуальним на цей момент (звісно ж кантрі, ахах).

Гаррі Стайлз мав перемагати бодай у кількох категоріях. І хоча перемога хіта As It Was виглядала ймовірнішою, статуетки він взяв саме за альбом. Harry’s House — приклад безпечного якісного попальбому сьогодення, стильного, з нотками фанку й ностальгії за 80-ми (привіт лейбл Motown, який можна згадувати ледь на щоразу при аналізі переможців останніх років від Silk Sonic до Lizzo), але такого, який навряд запам’ятається після прослуховування. Власне, складається враження, що саме за витончений продакшн і аранжування його й відзначили, бо один з продюсерів альбому Тобіас Джессо взяв статуетку за найкращого саунд-продюсера. 

Читайте також: Таню Муіньо знімає кліпи найбільшим зіркам у світі. 13 робіт української режисерки

Бейонсе — священний еталон американської музичної індустрії. Здається, що б вона не зробила це буде викликати захоплення і навалу премій. І можна сказати, що це цілком виправдано. Але на фоні того ж Lemonade, її електронна платівка RENAISSANCE виглядає просто цікавим експериментом, щоб забити ефір і забрати усе, що можна в електронних категоріях. Сам факт, що чорношкіра жінка стала абсолютною музичною рекордсменкою є важливим для встановлення історичної справедливості та зайвим приводом посперечатися — чи політкоректність переважає над мистецтвом у преміях. 

Про найкращий запис, який отримала Lizzo, особливо немає що сказати. Так, це хороша пісня, але не більше. Те саме стосується і нагороди Adele, яка, схоже, вперше випустила прохідну платівку, але з якої запамʼятається, дай боже, хоча б пару пісень. 

У хіп-хоп категоріях ще на етапі номінацій відбувався абсолютний жах із повсюдним DJ Khaled та прісним Джеком Харлоу. На щастя, всі основні нагороди забрав Кендрік Ламар та його альбом Mr Morale & The Big Steppers. З іншого  боку  перемоги Кендріка вже виглядають не просто як буденність, а як очевидна даність, що теж не грає на руку ані премії, ані репрезентації хіп-хопу в індустрії. 

Рок-категорії вже перетворилися на мем самі по собі. Оззі Осборн взяв найкращий метал перформанс та рок-альбом. Чи варто говорити, що Оззі вже років так 20 не диктує напрямок розвитку як металу, так і року? Тим паче, що там було за що зачепитися: принаймні за IDLES чи Turnstile.

У секції альтернативи у Ґреммі явно з’явилися нові улюбленці — інді-рокові Wet Leg. Це було зрозуміло ще на етапі номінацій. І дійсно, їхній Chaise Longue — абсолютний суперхіт рівня ранніх The White Stripes. От тільки на дебютному альбомі більше немає нічого визначного. Чи достойний гурт з океану альтернативної музики нагород за найкращий альтернативний хіт та альбом, хоча альбом відверто слабкий — питання риторичне.

Але найпомітнішим трендом цьогорічної Ґреммі стало переважання американи (збірна назва традиційних американських жанрів на кшталт кантрі, блюзу тощо – прим.ред.) у топових категоріях. Легендарна Бонні Райт з гітарною баладою обійшла Адель, Ліззо, Тейлор Свіфт, Кендріка, Бейонсе та інших. І якщо чесно, це — найцікавіший вибір із наявних. До речі, у тої ж Just Like That нагорода ще у двох категоріях: Найкраща американська традиційна пісня, а також найкращий альбом у жанрі американа.

Ще одною тріумфаторкою стала Бренді Карлайл — прекрасно відома американському слухачу й фанатам кантрі, але майже не засвічена у мейнстримі. Її трек Broken Horses взяв і найкращий рок-пефрорманс (обійшовши Бека, Tunrstile, Idles), і найкращу рок-пісню (обігнала RHCP і знову ж таки — Tunrnstile, яким ніде не перепало). Альбом теж не пропустили — найкращий альбом в жанрі американа, розділили з Бонні Райт.

Окремий феномен — Bad Bunny. Він став королем латиноамериканської музики, яка є величезним ринком у Штатах ще з часів Desposito. Але якщо раніше більшість артистів і альбомів у цьому жанрі сприймали… кхм… зверхньо, то тепер Bad Bunny — у топ-10 майже всіх поважних видань.

Зрештою, певне, найцікавішим рішенням премії стала 23-річна Самара Джой, яка отримала нагороди за відкриття року та найкращий джазовий альбом.

Висновок. Усе це… скучно

Після прослуховування більшості переможців накочує туга. Особисто для мене щирим відкриттям стали Бренді Карлайл та Самара Джой. Але перша вже давно визнана зірка кантрі, а друга — грає далеко поза мейнстримом. У жанрових категоріях Ґреммі обрало найбезпечніші з усіх можливих варіантів. Переможці з великої п’ятірки та альбом Бейонсе теж не особливо вражають. Утім, Гаррі Стайлза хоча б запам’ятають, на відміну від тогорічного переможця (нагадаю, там був Джон Батіст, знаєте такого взагалі?).

Але у цьому винна не тільки премія та Американська академія звукозапису.

Популярна музика, яку The Weeknd загнав у межі різноманітних римейків на гурт A-Ha, вже кілька років поспіль шукає домінанту, і ніяк не знаходить. Попри рекорд Бейонсе, вона не зробила революції у танцювальній музиці. Популярним репом без жартів називають DJ Khaled. Примадонни мейнстриму відверто видихнулися. Власне, найкращим показником цього можна сприймати шалену популярність спід-ап версії старої пісні Леді Гаги, яка дійсно звучить цікавіше за «запис року» від Lizzo. 

Загалом, список переможців варто продивитися задля оцінки середньої температури по ринку. Але навряд ви тут знайдете багато нових імен, і вже точно не зможете оцінити, які будуть тренди у 2023.