Інтерв’ю: Ія Копаліані розповідає про свій VHS-архів

У 2026 році кожна людина на концерті має в кишені універсальний гаджет, який за потреби може і вайбове фото артиста на сцені зробити, і зняти відео з улюбленим приспівом. 20 років тому так не було: концерти фіксували поодинокі фото- і відеокамери, і то щастило не кожному виступу.

Ія Копаліані з дитинства любила музику і особливо цінувала її живий прояв. А вже в статусі студентки почала не просто ходити на концерти, а фільмувати їх. Пройшло 20 років і Ія нарешті почала викладати ці відео на YouTube — а там фестивальні виступи гурту ТОЛ, спонтанні концерти Димної Суміші, експресія зовсім юної Ірени Карпи та навіть легендарна «Snickers Урбанія».

Лірум розпитав Ію про її захоплення, архіви та музичний бекграунд.

Я вперше побачила тебе на концертах наприкінці нульових. А коли ти почала на них ходити і як втягнулася в український андерграунд?

Мої шкільні роки минули на Борщазі, у часи без домашнього інтернету. У середині 90-х головними інформаційними пабліками слугували ліфти та шкільні парти: на них ножами вирізали Nirvana, AC/DC, The Prodigy. Тоді я й гадки не мала, хто це, але нутром відчувала — щось легендарне.

Наша мама працювала в кіоску, де продавалися піратські касети. Ми обережно розпаковували їх, слухали вдома на магнітофоні, іноді переписували собі, а потім знову запаковували. Так ми слухали Queen, Pet Shop Boys, Sade упереміш із касетами «Союз 99». По телебаченню дивилися «Територію А» й дізнавалися про українські хіти. Журнал «Молоко» став моєю базою: я читала про українські та іноземні гурти, яких ще не чула, а бачила тільки на фото.

У 2003 році я вступила до університету й нарешті звільнилася від шкільної форми. Вдягнула Converse, діряві джинси та лонгслів із величезним принтом таргана гурту Papa Roach — бо знала аж одну їхню пісню з телевізора. Звісно, я хотіла б мерч інших гуртів, але на секонді на Шулявці знайшла лише цей. Через одяг ми зчитували вподобання одне одного, знайомилися, дружили й починали ходити на концерти.

Чималу частину мого життя зайняли рокабілі- та сайкобілі-концерти й вечірки — у цю тусовку мене привів однокласник Кува. Світ ска та регі мені відкрили Рамуне та Ігор, а на захоплення хардкор-панк-гігами дуже вплинув мій колишній бойфренд Сушка.

Коли з’являлися кишенькові гроші, ми з подругою Анною Лі бігли в комп’ютерний клуб «Ваулт 13», щоб зайти в ICQ чи чат Bizarre і написати комусь: «Привіт, яку музику слухаєш?» Так дізнавалися про нові гурти, а потім їхали на Петрівку шукати піратські диски. У ЖЖ в нас з’являлися перші фоловери й однодумці. Там можна було підписатися на сторінку улюбленого гурту й у коментарях знайти нових друзів.

Із 2003 року я відкривала для себе світ андерграундних клубів: «Барви», «44», Docker’s ABC, «Бінго», «Майдан» і «Під Мостом». Грошей майже не було, тож я могла економити на їжі, щоб потрапити на концерти. Про них дізнавалася з афіш на стінах міста. Ходила на виступи друзів-музикантів і там відкривала нові імена.

Мені подобалися живі виступи Димної Суміші, Тартака та Крихітки Цахес. Уперше почувши ДС, я відчула, що ця музика поза часом. Згодом познайомилася з Танею Ендшпіль. Вона давала мені афіші ДС, і я ходила містом, розклеюючи ці витвори мистецтва. Сумую за гарними афішами та квитками. Давайте повертати це! Так хочеться зберігати ці квиточки, як раніше.

А як у твоїх руках опинилася відеокамера? Це було свідоме бажання зафіксувати подію чи просто розвага?

Власної камери я не мала, тому позичала її в кого тільки могла. Або ж друзі-організатори давали мені техніку, щоб зняти виступ гурту, який вони привезли. Усі відео я знімала свідомо: розуміла, що настане час, коли буду передивлятися ці моменти, бо такого більше ніколи не буде.

Як так сталося, що свої архіви ти показуєш тільки зараз?

На тих VHS-касетах стільки всього записано: школа, універ, свята, просто прогулянки! Для мене всі ці касети дуже особисті, тож я завжди хотіла оцифрувати все власноруч. Та, на жаль, бракувало можливостей. Я завжди знала, що колись ці кадри стануть теплою згадкою.

Але коли дістала касети з коробки й побачила написи за 2006 рік, важко було усвідомити, що минуло вже аж двадцять років. Мабуть, саме ця цифра й підштовхнула мене нарешті знайти салон і почати оцифровувати архіви.

Як артисти реагують на ці публікації? Попереджаєш їх чи влаштовуєш сюрпризи?

Думаю, сюрприз уже в тому, що такі архіви збереглися. І так, я завжди попереджаю, що знайшла відео, ділюся ними й питаю дозволу на публікацію. Реакція у всіх одна: «Ого!»

Які архіви ти вже оцифрувала й опублікувала, а на які чекати найближчим часом?

Зараз дуже доречно згадати відео з виступу Фактично Самі на фестивалі «Рок Січ» у 2006 році, адже вони знову на сцені після дуже довгої паузи. Якщо відлистати до самого початку мого YouTube, можна знайти показ колекції бренду Eclair, яку створював діджей Тартака. Є відео з виступів Paprika Corps, Stinx і ТОЛ, зі «Снікерс Урбанії» 2006 року на Нивках, а також із концерту на честь десятиріччя гурту Тартак та афтепаті.

Я бачила, як зароджувався й виступав український oi-гурт Rude Riot. Мій колишній чоловік був його барабанщиком і футбольним хуліганом, ганяв за «Верес». Тож знімала я не лише концерти, а й махачі, ахахаха. Ми дружили з одеськими хардкорщиками й їздили в тур Закарпаттям. Панки, traditional skinheads, хардкорщики — це була велика дружня тусовка. Зовні вони, можливо, й здавалися брутальними та «апасними», але як люди були неймовірно добрими, достойними й класними. І так, багато хто дотримувався straight edge, тож, знов-таки, мені було до душі, що навколо тверезі люди. Більшість хлопців зараз боронить Україну. На жаль, серед такої кількості знайомих та друзів є й болючі втрати.

Архіви ще є, їх треба оцифровувати й перевіряти. Можливо, збереглося відео з концерту на вечірці велосипедного клубу Pride Kustoms, де розігрували lowrider. Там ще був конкурс «мокрих майок», який вів Женя Галич. Якщо знайду цей запис, то точно питатиму дозволу на публікацію в багатьох людей. Або доведеться накладати пікселі на деякі кадри. Хай це залишиться інтригою.

З якими думками й відчуттями ти сама переглядаєш ці відео зараз і хто, на твою думку, має їх подивитися?

Знімаючи події, які я тоді відвідувала, я зберігала дух часу та енергію моменту. Я бережу архівні записи концертів двадцятирічної давнини, які й досі передають той божевільний вайб. Від ностальгії мені не сумно — від неї лише тепло та радісно на душі. Стільки яскравих моментів у житті — це скарб. Сумно стає тільки тоді, коли бачиш на відео людей, яких уже немає серед живих.

Ці відео має подивитися і той, хто був на тих концертах, і той, хто шкодує, що народився занадто пізно й пропустив той двіж.

А ти знімаєш щось досі?

Знімаю завжди на якомусь адреналіні. Мені комфортно знімати бекстейджі Крихітки та проєктів Положинського, бо це вже наче family video archives.

Нещодавно на «Брудному Псі» до мене підбігає подруга Саша й питає: «Хочеш познімати?» Я так зраділа! Вона дає мені VHS-камеру, і я з головою пірнаю в процес. Тепер чекаю на результат: деякі кадри мають бути в лайві з того виступу. Сподіваюся, гурт Stars and Mellow здивує вас і зачарує!

---

А ще Ія зняла mood-video на пісню Крихітки та Романа Набожняка Вішліст, яке ви точно бачили. Заходьте на канал до Ії, особливо якщо сумуєте чи зовсім не застали часи становлення гурту Димна Суміш — цих архівних відео у неї там, поки що, найбільше.