Зорепад релізів. Найцікавіші українські сингли червня

Олексій Бондаренко:

Лєра Зданевич:

Часто  «мірилом» якості англомовної пісні українського артиста в очах обивателя є відчуття «ого, я й не знав, що він з України». Якщо оцінювати за цим критерієм те, що робить OTOY, у нього все дуже добре. Що на рівні продакшену (після 90% вітчизняного репу, який присилають нам у редакцію, це — мед на вуха), що на рівні сенсів. OTOY явно має бути десь у мейнстрімніших місцях, ніж є нині.

Лєра Зданевич:

Однозначно талановита робота, небанальний відеоряд і щира емоція. Та, на жаль, продакшен робить із треку кашу там, де він мав би чітко і методично розносити. Можливо, у цьому концепт: ліричний герой захлинається емоцією концентрованої люті і його думки плутаються, але, схоже, трішки недотиснув пан автор.

Артем Рісухін:

Іноді для того, щоб донести відчай і біль, не потрібно волати, не потрібно виривати мелізми з горлянки та чіплятись за децибели. Артист може просто говорити, розказувати речі, які беруть за душу. Так зробила Настя Кіана у синглі Feb 24.

Цей англомовний трек, сповнений болю і рефлексій після повномасштабного вторгнення, чіпляє не тільки речитативом виконавиці, але й ніжними оркестровками, які додають драматизму. Це сильна і щира робота, яка завершується віршем Ліни Костенко — так англійська мова переходить в українську, бо тільки українською можливо описати жахливу реальність війни, яка триває вже вісім років.

Лєра Зданевич:

«Я не знаю, коли закінчиться війна, але знаю: русні — пізда» — це мантра, яку варто було би повторювати щоранку для священного антинакруту і збереження своїх ментальних ресурсів.

Загалом мене дуже бісять випадки, коли українські музиканти беруть крилатий вислів та фігачать контент навколо нього з думкою, що саме у них вийде щось, що в першу чергу асоціюватиметься з подією. Фразу про російський корабель у текстах варто було би заборонити на законодавчому рівні, а не культивувати на радіо «Байрактар» (чия назва уже відсилає до проблеми). Якщо у пісні єдиний цікавий момент — це неймдропінг пов’язаних із війною понять — то вибачайте, але таким авторам ліпше підіймати українську економіку в інший спосіб. Бо пісень про той нещасний крейсер уже десятки, і чомусь про жодну з них ми не пишемо у Зорепаді Релізів.

Ницо Потворно виняток — йому вистачило таланту і творчого чуття влучно вплести коронну фразу Тараса Чмута у своє творіння. Сонграйтерський стиль пана Сергія не передбачає добирання лагідних слів, особливо, коли це стосується росіян. Тому цитата Чмута тут не єдиний яскравий момент.

Артем Рісухін:

Настя Прудіус, відома як KOLA, — не нове імʼя для тих, хто, як і LiRoom, слідкує за проєктами  «Голос» і  «Х-фактор». Цікаво споглядати за розвитком її карʼєри після шоу.

На трек Чи разом? я вперше натрапив у ТікТоці. Як же він засідає в голові! Звісно, пісня могла би так і залишитись ТікТок-трендом (і дуже успішним), але вдале продюсування Ванька Клименка та щира емоція у сонграйтингу, витягнули її далі — у самостійний і цікавий поппродукт. У цьому треці є і відвертий текст, і прекрасний вокал Насті. Навіть хайхет, що тріскотить впродовж усієї пісні, звучить органічно.

Олексій Бондаренко:

Фестивальне драматичне R&B українською. Музика, яка вдало підійде як для радіостанції, так і закачає на нічній сцені фестивалю. Це типаж музики, який багато в чому є універсальним, того його легко зіпсувати, «зпопсити» ще сильніше. Але Gorim витримують настрій і драматургію треку, не зриваючись на EDM, як це, наприклад роблять Hurts в останніх альбомах. Дуже достойно.

Олексій Бондаренко:

На мою думку, у своїх пошуках Іра Кульшенко часто ставить себе вище за слухача. У її музиці відчувається бажання сказати щось нове і небажання підлаштовуватися під аудиторію. Це нормально для інді-, але трохи дивно для попартистки. Власне, її позицію важко визначити.

Рідко буває так, що закохуєшся в трек із першого прослуховування. У цій пісні є якась невимовна магія, яка ховається в гармонії приспіву й струнних на стакато. Навіть попри відкритий хайхет, який ріже вуха в куплетах, приспів настільки потужний, по-хорошому наївний та світлий, що Пілігрим неможливо припинити слухати.

Олексій Бондаренко:

За Mokosha (тоді ще Катериною Сивун) ми слідкуємо з Голосу країни. Дивовижно, як повномасштабна війна стала творчим стимулом для артистів перевинайти себе. Маша Краш стібеться з російської армії у ТікТок, Христина Соловій стала войовничою амазонкою, а Mokosha зробила фолк-R&B, під який хочеться рубати ворогів.

Прокльон — альтернатива тужливим пісням. Тут достатньо злості й агресії, але трек звучить весело й похмуро водночас. Схоже, артистці вдалося вивести формулу свого дарк фолку. 

Артем Рісухін:

Mountain breeze, вони ж Mbreeze — чудовий приклад шаблонного, а втім, милого попроку, який пасує супермаркетам і ресторанам швидкого харчування. У цій фабулі легкості гурт працює доволі консистентно. Що їм не так добре вдається — звучати сильно і щиро на важкі теми. Наприклад, як у російськомовній пісні Єта Война із текстом, який не вражає, та музикою, що не запам’ятовується.

А ось новий трек Українцю — послання до кожного з нас — звучить просто та наївно, дає відчуття сонячної легкості, якого нам зараз дуже бракує. Ця пісня, якщо не підбадьорює, то хоча б змушує усміхнутись на мить. І в цьому її цінність.

Ірина Білик — Кордони

Олексій Бондаренко:

Цей трек у Зорепаді, бо в мені зіграла таємна любов до ранньої творчості Ірини Білик, яка у 90-х була трендсеттеркою української попмузики. Пісня Кордони віддалено нагадує ті часи. Вона хороша, але не видатна. Один раз послухати варто.

Олексій Бондаренко:

Поговорімо про використання образів війни у назвах пісень. «Азовсталь» — больова точка, один із найбільш страшних, драматичних та героїчних образів за всю історію незалежної України. Чи можна його прирівняти до позірної історії кохання двох артистів у кліпі? Ні. Саме тому назва вбиває цю пісню. А вона насправді дуже красива і нетипова передусім для Тарабарової.

Якщо не акцентуватися на назві — це проста й щемка балада під гітару, яку приємно слухати.

Артем Рісухін:

Хоча музика до цього треку була написана до 24-го лютого, tenderheart (Олег Товкач) вирішив присвятити трек псу-герою Патрону. Сподіваюся, йому сподобається композиція, бо ми зацінили.

Patron Dog — пульсуючий, мелодійний діпхаус, який заповнює своїм ритмом увесь простір. Це атмосферний трек, під який хочеться водночас тіскать Патрона і вбивати русню. 

Олексій Бондаренко:

Лєра Зданевич:

Karoon відзначаються неабиякою продуктивністю у цей неспокійний час. При чому, як у кількісному, так і у якісному смислах, якщо порівняти з їхніми роботами пів річної давнини. При чому, тут ті ж змінні, ті ж намагання робити щось темне-містичне і з синтами. Та лише зараз подружжя Карунів знаходить вдалу форму поза безкінечною рефлексією на власні стосунки. Тому їхнє ж визначення цього треку як найкращого правдиве.

Лєра Зданевич:

Для мене цей трек є чи не найкращим, на що спромоглася українська музика з 24-го лютого. Вона і показник того, наскільки правильним є рішення переходу з російської на українську, якщо ти музикант з України, і одна з найкращих рефлексій війни. Так, можна написати пісню про війну без слів «Джавелін», «Байрактар» і інших штампів а-ля «Україна-ненька, москалі їбані, скоро вас усіх переможемо».

Структура Щастя (раніше — Счастья) була одним із безликих клонів кис-кис (які своєю чергою є клоном Пошлой Молли) та не могла стрибнути вище за копіювання сенсів і виступи в глибокому київському андеграунді. Але виявилось, що можна не висмоктувати з пальця пісні про «тупих спермобаків» і МDMA, намагаючись робити епатаж задля епатажу, а писати про те, що тобі болить і перейти на державну. Сидативи — це дуже хороший крок на світлу сторону. Якщо Структура Щастя не озиратиметься на російських підліткових героїв, а говоритиме і надалі про українську реальність, то у них велике майбутнє.

Сидативи — це про психологічну втому, самокопання та намагання забутися після страшного травматичного досвіду. Ця пісня потрапляє в нерв рефлексії людей, які бачили війну на власні очі ось щойно, і розгублено намагаються повернути собі бодай якусь нормальність. Та й поза воєнним контекстом сей зразок ТікТок-панку звучить доволі непогано.

Артем Рісухін:

Чудова робота від київського дуету ba.latskii. Вона настільки органічно мила, що навіть не помічаєш просте аранжування й мелодію. Але саме в цьому різниця між щирістю і напускною спробою зробити хіт. І ні, трек Ти тільки чекай на мене — не тягне на чарттопер, але точно знайде відгук у серцях людей, які через війну не можуть побачити рідних.

Особливість цього треку в тому, що за сумною фабулою, він грайливо приносить надію поміж гітарних рифів. Якщо ви сьогодні прокинулися розбитими, та трошки зневіреними — цей трек стане у пригоді 100%.

Олексій Бондаренко:

Іноді хочеться, щоб агресія виливалася прямолінійно, без зайвих похідних. Ось це воно. 

Лєра Зданевич:

Цей трек тут авансом як підкреслення того, що за цими артистами потрібно слідкувати надалі. Ми про них ще не раз почуємо у контексті нових імен. Солодкі ілюзії — чіловий меланхолійний хіп-хопчик, за яким ховається потенціал.

Лєра Зданевич:

У цій роботі Lady Aphina намагаються стати болісним спокенвордом, який перевертає усе всередині. І хоч це все ж більше зроблено більше для авторської рефлексії, аніж для слухача, Демони дійсно виконують своє головне призначення — викликати емоцію. І зібрати трохи грошей на волонтерські потреби гурту, звісно ж.

Артем Рісухін:

Ще одна пісня, яку персонально я почув у TikTok (так, я забагато там сиджу). І боже, як же вона западає в душу. Передовсім, текстом Володимира Бєглова. «Я — твоє стихійне лихо. Ти — моє стихійне щастя». У цій колоджазовій колисковій із простими, майже дитячими римами, є дещо тендітне — щось, чого так сильно не вистачає під час війни. Не як ескапізм, але як спроба відчути оце «тихо-тихо», між тривогами та вибухами.

Єдина проблема Nazva в тому, що «тихо-тихо» може стати єдиною успішною роботою гурту, так і залишитись лиш віральністю. 

Олексій Бондаренко:

Попри те, що Костянтин Почтар продовжує наслідувати Боба Ділана (що особливо відчутно у цьому треці), в екстраполяції на сьогоднішні події це звучить актуально. Ділан завжди вмів ухопитися за момент і описати його в короткій формі. Тепер це робить Костя в зрозумілому для західної авдиторії форматі. Цю пісню повністю витягує текст — чесний і нетиповий, в якому без зайвого заламування рук відчувається біль, який переживають українці.

Олексій Бондаренко:

Я не можу назвати це шедевром. Цей трек дуже схожий на Мальбека й Сюзанну. Але особисто в мене є певний пієтет до пісень про Київ. Трек проникливий, якщо можна його назвати імпортозаміщенням російської попмузики, то най буде. 

Лєра Зданевич:

Спочатку було дивно: а що ж пан Чемеров відпускає такі натяки на Димну Суміш, якщо давно пішов орати поле вітчизняного попу? А потім з’ясовується, що автор музики і тексту — Саша Філоненко з Monoconda, і все стає на свої місця. Трек і справді звучить так, ніби записаний років з 10 тому, але як один із найкращих зразків ДС.

Лєра Зданевич:

Ще одна музикантка, яку на широкий загал викинув ТікТок та пісня про русню. Та, схоже, для неї це ще й шанс переосмислити свою попередню творчість, бо два її воєнні треки Не вистачає кисню та Захищу своїм тілом — звучать цікавіше і різноманітніше, аніж електропоп, який вона робила до цього. Захищу своїм тілом — це щось максимально тендітне і ніжне, хоча пісні бракує розвитку наприкінці.

Артем Рісухін:

Мене дуже бісить, що Богдан Купер настільки ліниво поставився  до створення цього треку. Прекрасний гітарний риф замість того, щоб стати основою для цікавого аранжування, губиться у фоновій монотонності і невдалому флоу. Уяви — дуже літній трек з інді-вайбами, яких мені не вистачало в українських гуртів. Але слухати його хочеться здебільшого через музику у марному сподіванні, що вона отримає якийсь розвиток.

Лєра Зданевич:

Проєкт хейтспіч з’явився у вітчизняному ТікТоці раптово, практично нізвідки (хоча п’ять хвилин вмикання диванного Шерлока приводять до попереднього проєкту одного із учасників гурту, вернулся., очевидно натхненого російським роком). І одразу ж почав віруситися, клепати пісні про ненависть до росіян одна за одною, періодично ловлячи бани від соцмереж (про що, до речі, теж є пісня). 

контрнаступ не вирізняється чимось надто особливим серед їхніх інших пісень — та ж лють під альтернативний рок ТікТок-формату, тільки приправлена купою насмішок над пранками російських матерів і міфічним «контрнаступом», якого усі чекають як другого пришестя.

Олексій Бондаренко:

У музичній тусовці до гурту Detach упереджене ставлення. Але конкретно ця робота – приклад потужного альтроку (у значенні, яке цей жанр мав усередині нульових). До цього додається стилістика Blade Runner у кліпі. Якщо відкинути іронічний контекст, який супроводжує гурт в Україні, то це робота, на яку варто звернути увагу. Тут є надрив, хуки і справжні жорсткі гітари й брейкдауни.

Олексій Бондаренко:

Красива гармонія. Хороше аранжування. Це не попхіт і навіть не спроба у нього. Але це те, що цікаво знаходити на теренах української DIY-музики. Мене пробирає.

Артем Рісухін:

Як на мене, один із найкращих треків з початку повномасштабної війни. Неймовірна образність, laid-back читка та щирість. будем снідать від київського андеграундного артиста — яскравий приклад талановитого сонграйтерства. Це трек-розповідь, який поміж нетривіальних рим препарує сьогодення. Три хвилини стендапу, який зрозуміє тільки українська душа. «Оця риса невгамовної свободи,
прокляття і благословення нашого народу».

Олексій Бондаренко:

Новий герой тіктоку. Чорношкірий виконавець із Києва, який вміло балансує між англійською й українською. Несмачний мед — це чистий тікток хіт — працює забігами по 30 секунд. Як цілісну пісню сприймати його складнувато, але хуків достатньо, щоб під це почали робити відео. За таким зараз женеться попіндустрія. Тому і розглядати Несмачний мед варто через призму нових медіа, а не класичної попмузики. Це надзвичайно вдала робота.

Олексій Бондаренко:

Ми не могли не взяти пісню з назвою Зорепад у «Зорепад релізів». Це ліричний і томний R&B українською від артиста, який довго позиціонував себе як нове слово електро-фолку.

Зорепад напрочуд простий, якщо порівнювати з попередньою творчістю Khayat. І в цьому його сила. Це хороша красива лірична пісня.. Вона викликає відчуття світлої меланхолії – саме те, чого чекаєш від подібних треків. Це не сходинка розвитку для Khayat, але можливість потрапити на радіостанції.