Головна
>
Кіно
>

«10 років триденної війни, яка триває 3 сторіччя»: які фільми увійшли до тематичної програми кінофестивалю Docudays UA?

«10 років триденної війни, яка триває 3 сторіччя»: які фільми увійшли до тематичної програми кінофестивалю Docudays UA?

6 травня організатори міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA оголосили концепцію тематичної програми та візуальне рішення заходу. Цього року на фестивалі говоритимуть про історичну пам’ять, її крихкість і постійні намагання її переписувати. Аби передати концепцію візуально, Даша Подольцева створила постер із зображення кришталю. 

Лірум є інформаційним партнером заходу.

«Будинки, меблі, посуд, коштовності, фотоальбоми губляться у війнах і революціях. Улюблені вазочки, які стояли в серванті кожної родини, декоративні лебеді, кришталеві роги достатку просто зараз руйнуються в цій війні, у цьому новому витку історії. Щось крихке тріскається в душі. Але, щоб рухатися далі, нам доводиться збиратися докупи», — коментує артдиректор Docudays UA Роман Бондарчук.

Під час створення візуального рішення фестивалю надихалися мистецькою практикою художника Михайла Алексєєнка, який вже понад 10 років працює з кришталем. 

Для цьогорічної центральної тематичної програми організатори обрали фільми, які розмірковують над культурою пам’яті перед обличчям війни та глобальної крихкості світу. 

«Кіно, звісно, не може й не мусить надавати відповіді на всі ці питання, але може допомогти висвітлити важливі траєкторії, за якими можуть розвиватися різні події та ми самі, окреслити важливі поля, довкола яких потрібно зосередити увагу, дискусії й зусилля», — пише програмна директорка Docudays UA Юлія Коваленко.

 «Мирні люди», режисерка — Оксана Карпович

Кадр із фільму «Мирні люди»

Стрічка стане фільмом-відкриттям фестивалю. Світова прем’єра стрічки відбулася на 74-му Берлінському міжнародному кінофестивалі. Там фільм отримав Спеціальну відзнаку від екуменічного журі у секції Forum і спеціальну згадку від журі Amnesty International.

Російські солдати здійснили тисячі несанкціонованих телефонних дзвінків з поля бою в Україні своїм рідним і друзям у Росії. З початку повномасштабного вторгнення українські спецслужби регулярно перехоплювали та викладали їхні приватні розмови в інтернет. Фрагмент за фрагментом голоси росіян розкривають світові очі не тільки на хід так званої «спецоперації», а й на процес дегуманізації та деморалізації її виконавців: від переймання героїчними ілюзіями до повного розчарування та втрати глузду, від мародерства до вчинення найжахливіших воєнних злочинів. Взявши за основу голоси загарбників та їхніх матерів і дружин, фільм протиставляє їх «новому нормальному» життю українців та їхнім зворушливим жестам опору насиллю.

Юлія Коваленко пише, що стрічка здатна витверезити будь-кого, хто ще досі вірить чи сподівається на несвідомість загарбників. 

«Аргументи про кремлівську пропаганду і примусовість мобілізації закінчуються рівно там, де російські громадяни хизуються своїм дружинам чи матерям про те, в яких масштабах вони мародерять українські квартири, вивозять спортивні костюми, ґвалтують жінок, піддають тортурам чоловіків, убивають матерів на очах у дітей».

В український прокат картина вийде невдовзі після національної прем’єри — 29 серпня.

«Київські файли», режисер — Вальтер Стокман

Кадр із фільму «Київські файли»

В Україні відкрили доступ до архіву КДБ СРСР, який містить безліч звітів про спостереження за громадянами. Українська дисидентка, нідерландський шпигун-аматор та французька туристка, яку 50 років тому зрадив «коханий», натрапляють в архіві на справи, відкриті на них самих. Фільм занурює в час, коли особисті життя людей пронизувала параноя радянського режиму, і показує, як на них впливала ця маніакальна недовіра. 

«Фільм Стокмана запрошує до непростої, але вкрай важливої розмови про особисту відповідальність в історичному розрізі — відповідальність за дієвість і бездієвість, за боротьбу і конформізм, за жертовність і співучасть. Критичне осмислення радянського періоду чи, сказати б, засвоєння того історичного уроку неможливе й без діалогу в суспільстві та надання чесної відповіді на питання про особисту відповідальність», — розповідає про фільм програмна директорка Docudays UA Юлія Коваленко.

«Невидима нація», режисерка — Ванесса Гоуп

Кадр із фільму «Невидима нація»

Отримавши доступ до першої жінки-президентки Тайваню Цай Іньвень, режисерка Ванесса Гоуп пише портрет Тайваню та його боротьби за збереження вистражданої демократії. «Невидима нація» — це жива розповідь про ходіння Цай лезом ножа, її балансування між надіями та мріями свого народу й колосальними геополітичними силами США та Китаю. Архівні кадри та уривки телевізійних новин ілюструють довгу історію цього постійно колонізованого острова та пояснюють контекст сучасної політичної ситуації.

Юлія Коваленко розповідає, що ц цій політичній битві, що розгортається довкола історичної пам’яті, відлунням звучить і повномасштабне вторгнення Росії в Україну, що виносить на поверхню питання глобальної архітектури безпеки.

«Генрі Фонду в президенти», режисер — Александер Горват

Кадр із фільму «Генрі Фонду в президенти»

Рональд Рейган щойно став кандидатом у президенти від Республіканської партії, а Генрі Фонд знімає свій останній фільм, ілюструючи два різні погляди на Сполучені Штати: як на Божу країну та як на арену соціальної боротьби. Глядачі переносяться у 1651 рік в Голландію, де розгортаються історії міграції, звідки подорож продовжується через різні епохи й події, від Американської революції до Холодної війни. Наш головний герой, відображаючи політичні реалії, переживає часи розгубленості та надії, які завершуються приблизно у 1976 році. Кожна зупинка в цій подорожі пов’язана з Генрі Фондом і відображає розвиток країни й суспільства через різні епохи.

«На прикладі Генрі Фонди Горват демонструє, що кіно може створювати яскраві образи, які в суспільній пам’яті врешті-решт заміщають дійсний історичний досвід і навіть формують уявлення суспільства про самих себе. Те, як легко ми готові відкинути дійсний досвід заради невловимого образу з екрану, може кінець-кінцем зумовити формування нової, не завжди приємної дійсності», — пише Юлія Коваленко.

«ДНК гідності», режисер — Ян Баумґартнер

Кадр із фільму «ДНК гідності»

Балканські війни 90-х призвели до зникнення тисяч людей, і їхні останки, можливо, ніколи не будуть знайдені. Ті, хто залишилися в живих, покладають надії на розкопки та наукові дослідження. Антропологи-криміналісти й археологи працюють дуже зосереджено. Людина набуває форми кістка за кісткою. Чи буде визначено, хто ці люди? Чи нарешті зможуть поставити крапку їхні родичі та чи отримають ці жертви могилу — місце для памʼяті та горя?

За словами Юлії Коваленко, фільм без надмірної драматизації зображає кропіткий процес повернення гідності тим, хто втратив життя і, разом із цим, цеглинка до цеглинки процес побудови суспільної пам’яті про трагічний історичний досвід. 

«Якщо замислитися, це колосальний шлях, що бодай трохи допомагає згорьованим сім’ям отримати відповіді, а суспільству — дбайливо працювати з культурою пам’яті».

«Місія 200», режисер — Володимир Сидько

Кадр із фільму «Місія 200»

Це фільм про українку, Тетяну Потоцьку, яка поставила на паузу діяльність свого туристичного бізнесу під час повномасштабного вторгнення Росії та почала транспортувати тіла загиблих військових. Долаючи тисячі кілометрів без зупинок чи сну, вона везе тих, хто вже закінчив боротися в цьому світі й перебуває у своїй останній подорожі.

«Культура пам’яті в умовах війни часто, на жаль, стосується можливості поховати загиблих із почестями — і цим прагненням просочується й мова. Слова важать. Приклад Тетяни — вражаюча історія про те, як власними силами піклуватися про збереження пам’яті та прагнення будувати майбутнє, хоч як би важко не було», — пише Юлія Коваленко.

21 Docudays UA відбудеться 31 травня9 червня 2024 року в київському кінотеатрах «Жовтень», Кіно 42, у Будинку Кіно, а також на онлайн-платформі Docuspace.


Читайте також: Співпраця з фестивалями, протидія російським наративам і вихід на нові ринки. Програмна директорка Docudays UA Юлія Коваленко про культурну дипломатію в кіно

Над створенням цього матеріалу працювала команда із шести людей.
Допоможи нам продовжувати працювати на цьому ж рівні — задонать Ліруму на Buy Me a Coffee

Підтримай Лірум

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Музика
Від The Maneken до sucilna_nevdacha.exe: як звучить Донеччина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
1 день тому
Новини
«Це, мабуть, єдиний випадок у світі, коли танцпол — safe place». Як Some People відновлює культурне життя у Харкові під обстрілами?
Жданович Дарина Жданович Дарина
22 Травня, 2024
Анонси
Гід сценами фестивалю V`YAVA Єднання: плейлісти усіх локацій
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
22 Травня, 2024