Ганста-звучання українських полів: огляд на фільм «Королі репу»

3 серпня в загальнонаціональний прокат вийшла музично-кримінальна драма Мирослава Латика «Королі репу». Фільм презентували на Одеському міжнародному кінофестивалі ще у 2021 році, однак через пандемію та повномасштабне вторгнення в прокат стрічка вийшла в прокат лише зараз.

Кінокритик Ігор Кромф дивився стрічку у 2021 році, а потім ще раз — у 2023 і спеціально для Лірум розповідає чи варта була вона очікувань.

Сюжет фільму переносить нас у типову провінцію десь у центральних областях України (фільм знімали в Київській області). Казан (Михайло Дзюба) й Арахіс (Антон Вельбой) — два сільських хлопчаки, які мріють стати зірками реп-сцени та виїхати із села. Затьмарені романтикою «ганста-репу», хлопці влазять у якісь сумнівні оборудки, що завжди завершуються комічно. Аж поки Казан не сходиться з бандою Сухого (Юрій Кулініч), Ганса (Дмитро Хом’як) та третього безіменного бандита (Андрій Борис), які крадуть «євробляхи». Все це внаслідок низки подій кардинально ламає долі героїв.

Розділити «Королі репу» можна умовно на дві великі частини. Перша — це музична комедія про сільських базік, які мають велику й майже нездійсненну мрію. Тут багато щирого реалізму, коли Казан хоче записувати новий біт, а мати змушує копати картоплю. Чи коли не обдаровані великими мріями та цілями ровесники Казана та Арахіса вважають хлопців «придурками». Латик досить смішно, але по-справжньому передає атмосферу провінційного життя саме десь у центральних областях України. Тут працюють краєвиди, які знімає Денис Демидович. Але працюють й мізансцени, які, зокрема, створюють любовну лінію в цьому фільмі. Адже Казан любить Свєту, яка, скажімо так, має не дуже порядну репутацію в селі. І сукупність усіх стереотипів на цю тему, Латик дуже жваво обігрує і висміює. Так само він працює і із сімейними проблемами Казана й навіть із другорядною персонажкою, так званою «трасовою повією» Нінкою-Обочиною (Ірма Вітовська).

Однак у другій половині фільм починає різко змінюватися в сторону досить жорсткої кримінальної драми. Головний герой, якому немає і 20, раптом стає співучасником досить брутальних злочинів. На тлі цих подій його починає «плавити» і він не знає, як знайти собі раду, адже вийти з криміналу значно важче, ніж зайти. Латик уміло витримує ритм обох частин, щоб кіно попри такий контраст жанрів трималося купи в динаміці та ритмі. Єдиний, хто виглядає комічно в цій кримінальній історії, хоча не мав би — це Юрій Кулініч. Він ніби грає ватажка банди, людину, яка вже побувала в ув’язненні й терта досвідом кримінального світу. Однак, Кулініч (який до того дуже пристойно зіграв божевільного сепаратиста в «Поганих дорогах» Наталки Ворожбит) грає цього персонажа дуже нереалістично. Він намагається «мурчати по-блатному», але навіть мінімальних знань у цій царині досить, щоб зрозуміти, що слово «обідився» блатний урка використовувати не буде. Та й у принципі вся манера поведінки в кадрі видає в акторові не досвідченого кримінальника, а ось тих чоловіків з авторинку, що хочуть бути схожими на кримінальників. Водночас Дмитро Хом’як дуже класно створює образ Ганса — персонажа, якого на тюремному жаргоні можна назвати «фраєр». Тобто людини, яка крутиться в кримінальних колах, видає себе як дуже серйозного авторитета, але насправді не відіграє такої важливої ролі.

Однією з важливих тем, які підіймає цей фільм, це тема безвиході. Усі герої фільму, так чи інакше, прагнуть виїхати із села. Казан і Арахіс через реп-кар’єру, Свєта через своїх кавалерів, мати Казана через роботу. Усі в селі не бачать жодних перспектив. І насправді це дійсно дуже правдоподібний опис головної проблеми цих регіонів. Люди, які живуть поза великими містами не бачать, та й почасти не мають жодних притомних перспектив і просто виїжджають звідти. Латик тонко й навіть із певною долею гумору говорить про цю насправді важливу проблему.

Хоча насамперед «Королі репу» — це історія про важливість вибору і відповідальності за цей вибір. Казан і Арахіс роблять свій вибір десь у середині фільму — один йде в кримінал, інший — ні. У кожного своя дорога. В кінці фільму Казан говорить фразу «пижились-пижились, а треба було просто жити жизнь» (так фільм суржикомовний, що ще плюс 100 до реалістичності), яка загалом ідеально описує всі проблеми головних героїв.

«Королі репу» — це дуже незвична історія дорослішання, адже вона всупереч жанровому канону показує не персонажа, який пережив досвід і став краще, а персонажа, якому досвід зламав життя. Герой Латика не стає краще, він навпаки від свого дорослішання стає злішим, цинічнішим та нещаснішим. Це чітко артикульована історія про злочин і кару, яка обов`язково наступить. Водночас режисер створює складного авторського кіно, а знімає явний мейнстрим розрахований на широку глядацьку аудиторію, чим цінність цього фільму для українського кінематографа, який тяжіє до авторського кіно, ще вища.

Оцінка критика: 8,5/10

Читайте також: «Ми можемо продавати світу праведний український герць». Розмова з режисером Мирославом Латиком