У Львові пройде ювілейний Wiz-Art Festival. У програмі 53 короткометражних фільми

З 13 до 17 грудня у Львові відбудеться 15-й фестиваль короткометражних фільмів Wiz-Art. Цього року гасло події — «(Повно)масштабне життя».

Лірум є інформаційним партнером події, тож розповідаємо про програму детальніше. 

«Життя — найкращий сценарист, — кажуть про фільми, зняті на основі реальних подій. Нікому із нас не хотілося, щоб ворог диктував нам сценарій нашого. Тому донині дихаємо на повні груди; навіть якщо цей подих для того, щоб стримати сльози. Тому і збираємо повні банки аби допомагати тим, завдяки кому живі. Тому і залишаємось готовими боротися до повної перемоги. Заради повномасштабного життя. Змінюй масштаби лінз власних очей на оптику тисяч кінокамер», — коментують цьогорічний фокус організатори події.

13 грудня фестиваль відкриють читання поезії від Гаськи Шиян та добірка українських документальних коротких метрів. 

До національної програми ювілейного фестивалю увійшло 19 короткометражних фільмів, створених українськими режисерами в період повномасштабної війни.  Також на глядачів чекатимуть покази міжнародної конкурсної програми та фільми, які претендують на Європейську глядацьку нагороду (European Short Film Audience Award 2023-2024). Під час перегляду конкурсів діятиме глядацьке голосування.

У позаконкурсну програму фестивалю увійшли добірки коротких метрів «Український квір» та «(Повно)масштабна любов», а також лекція від Юрка Прохаська про життя у війні та дискусія про квір за участі Володомира Бєшлова, Антона Шебатько та Яна Бачинського.

В останній день Wiz-Art 2023, 17 грудня, львів’яни та гості міста матимуть змогу відвідати закриття та показ фільмів-переможців фестивалю.

Події відбуватимуться у двох локаціях: 

• America House Lviv (вул. Гнатюка, 2) — вхід вільний, за попереднім бронюванням та/або реєстрацією
• Планета кіно (ТРЦ Forum Lviv, вул. Під Дубом, 7Б) — вхід за квитками.

17 грудня відбудеться закриття фестивалю та показ фільмів-переможців.

Фільми у програмі

Міжнародний конкурс

«Безодня» (Єппе Ланґе, Данія, 2022)
Це ланцюжок із 10 000 зображень, знайдених за допомогою зворотного пошуку зображень Google. Візуальний розвиток базується на непорозумінні, що відбувається під час читання ШІ матеріалу зображення. І ШІ не дбає про масштаб, емоції чи контекст, його цікавлять лише візерунки, кольори та кореляції. Ми спостерігаємо первинний хаос перед створення штучної свідомості.

«Безхатько» (Дін Вейз, Південна Африка, 2022)
Офіцер правоохоронних органів має вивести бездомних людей, щоб звільнити місце для 10-кілометрового забігу.

«Хлорка» (Танос Сіхогіос, Греція, Німеччина, 2022)
9-річна дівчинка проводить день, купаючися у басейні. Її очі пекуть від хлору у воді. Очі чоловіка теж червоні, хоча він проводить день у спальні. Сонце світить. Будинок чистий і охайний. Батько і дочка продовжують ховатися один від одного.

«Клуб хороших дівчат: одісея цноти» (Дімітріс Цакалеас, Ліда Варціоті, Греція, 2023)
У ніч свого 18-го дня народження двоє найкращих подруг вирушають на місію позбутися цноти. Ніщо не йде так, як планувалося, у цій незайманій одісеї, яка перетворюється на подорож самопізнання та дружби.

«Квіти з іншого двора» (Хорхе Кадена, Швейцарія, 2022)
На півночі Колумбії група квір-активістів використовує екстравагантні перформативні дії, щоб засудити катастрофічну експлуатацію найбільшої вугільної шахти країни.

«Я не робот» (Вікторія Вармердам, Нідерланди, 2022)
Після кількох невдалих спроб завершити Captcha, феміністка Лара вирішує відповісти на хвилююче питання про те, чи є вона роботом, і тому її купив її власний хлопець.

«Сусід Абді» (Дуове Дійкстра, Нідерланди, 2022)
Як зрозуміти насильницьке минуле? Уродженець Сомалі Абді відтворює своє життя, позначене війною та злочинністю, з допомогою свого сусіда та режисера Дауе. Шляхом ігрових реконструкцій у студії спецефектів вони вирушають у відверту та дослідницьку подорож болючою історією, зосереджуючись при цьому на творчому процесі.

«До зірок» (Карлос Сеґундо, Франція, 2021)
У Наталі, на північному сході Бразилії, країна готується запустити в космос свій перший пілотований корабель. Подружжя живе з двома дітьми біля космодрому, чоловік – механік, а дружина – прибиральниця, яка мріє про інші горизонти.

«Час невинності» (Максіміліан Бунґартен, Німеччина, 2022)
Лев працює на будівництві в новому приміському житловому районі в Західній Німеччині. Але все змінюється, друзі підуть, і ліс стане місцем бажання

«Фруктове дерево» (Ізабель Толленае, Бельгія, США, 2022)
Молода жінка Шарліс дивиться на нерухомість, яку здає в оренду, у сонному пустельному містечку Каліфорнія, де вона живе. Погляд у вікно пробуджує несподівані спогади про будинок її дитинства в Лос-Анджелесі.

Позаконкурсна програма «Повномасштабна любов»

«Бульбашки кохання» (Марсель Гобі, Швейцарія, 2023)
Плисти на рожевій хмарі в парі легко. Набагато важче справлятися з побутом і майбутнім разом — забавна драма стосунків.

«Оаза» (Жустін Мартін, Канада, 2022)
На світанку підліткових переживань Рафаель і Ремі — близнюки, які бачать, що їхня прихильність до злиття руйнується, а один із них, страждаючи від дедалі більшої вади, залишається в’язнем дитинства. Протягом останнього літа в оточенні природи час, здається, хоче зупинитися

«Любов у добу вугільної економіки» (Томаш Сівіньскі, Польща, 2021)
Доісторична риба робить перший крок на суші. Пара T-Rex, що обіймається, скоро вимре. Тим часом у Польщі 1963 рік, і зима століття у розпалі. Наші герой і героїня, які ще не підозрюють про глобальне потепління та надмірні викиди CO2, зіграють свої ролі в людській комедії кохання та смерті.

«На апокаліпсис треба бути гарною» (Айсе Картал, Франція, 2021)
Березень 2020 року. Планета замкнута в собі. Наш світ вичерпується, а цифрові форми життя розмножуються, як ці пари, які зустрічаються у віртуальному всесвіті. А якби криза була не пандемією, а дереалізацією нашого життя?

«Колючки в голові» (Катажина Мєховіч, Польща, 2022)
Якщо вас турбують нав’язливі думки, наприклад, скільки поліетиленових пакетів оптимально для пакування одного банана? Що забезпечує перемогу у змаганнях зі скелетону? Звідки ми родом? Що ми? Куди ми йдемо? Або я маю прийняти душ у шкарпетках? Чи понесу я якісь наслідки? – тоді – чудово! Фільм “Колючки в голові” дасть вам відповідь принаймні на одне з цих питань.

«Чоловіки-лососі» (Вероніка Л.Монтаньо, Мануела Льойнберґер, Швейцарія, 2020)
Лосось хоче розмножуватися. Поки чоловіки-лососі пливуть вгору за течією в перегонах, керованих тестостероном, жінки біля витоків річки віддаються танцю родючості. Але ролі розставлені не так чітко, як очікують чоловіки.«Різноробочий» (Ніколас Кліффорд, Австралія, 2020)
Одна у своєму заміському маєтку, Евелін намагається покінчити з життям, але її перериває прихід незграбного, але милого різноробочого. Бажання Евелін змусити його піти стикається з його потребою в роботі, і Евелін виявляє, що у Різноробочого є власні проблеми.

Національна конкурсна програма

«Алое, фікус, авокадо та шість драцен» (Марта Смеречинська, Україна, Франція, 2022)
Серед сотень коробок, на яких написані адреси українських міст, — пральна машина, обмотана скотчем, метрові кімнатні рослини з корінням і дитячі малюнки. Це місце нагадує склад втрачених речей.

«В парижі ніхто не думає про завтра» (Андрій Кокура, Україна, 2023)
Аліса — українська модель, яка знайшла притулок, як біженка, в Парижі. Нещодавно втративши близьку людину в Україні, вона нарешті отримує свій перший контракт на показ мод. Травмована війною та вигнанням, Аліса здається байдужою до всього, що її оточує, і тепер прагне лише одного: гармонії.

«Вибухи біля музею» (Роман Хімей, Ярема Малащук, Україна, 2023)
Розграбований російськими окупантами 24–26 жовтня, Херсонський краєзнавчий музей раніше містив найбільшу та найдавнішу колекцію старожитностей Південної України. У музеї було представлено понад 173 000 предметів, що охоплюють сім тисячоліть, – від скіфського золота до зброї Другої світової війни. За два тижні до того, як українські військові звільнили Херсон, російські окупаційні сили здійснили стратегічну крадіжку, вилучивши з музею/регіону багатовікову історію України. Звуки обстрілів і ракетних ударів було зафіксовано під час зйомок у музеї 12 грудня, менш ніж за два кілометри від російсько-окупованої території.

«Войси з Бахмута» (Ігор Бабаєв, Україна, 2023)
Бахмут, 2022. Історія про спробу відновити близькість на відстані війни, розказана в голосових повідомленнях іноземної кореспондентки, яка перебуває в прифронтовому місті.

«ГКЧП» (Аркадій Непиталюк, Україна, 2022)
19 серпня 1991 року. СРСР. У Москві ГКЧП, мітинги, барикади і танки. А у дитячо-юнацькому таборі поблизу Запоріжжя своє життя. Кохання, страх, пристрасть і синьо-жовтий прапор. І «Лебедине озеро» по телевізору.

«Деструктивне апное сну» (Юрій Бойко, Україна, 2023)
Давні друзі знову зустрічаються і вирішують провести вечір разом, обдумуючи давні події та осмислюючи недавні.

«Дорога» (Яна Петрикова, Україна, 2022)
Це історія молодої родини, яка намагається покинути окуповану територію. На одному з блокпостів озброєні російські військові зупиняють автомобіль і виводять чоловіка на допит. Його дружина та дочка залишилися чекати в машині.

«Світанок» (Владислав Каленський, Україна, 2023)
Ранок в Україні. Російська ракета влучає в багатоповерхівку. Жахлива руйнація, що призводить до смерті. Але, Смерть вирішує втрутитись в ситуацію, вагаючись забирати життя, на яке зробила замах російська агресія.

«Лелеки завжди повертаються додому» (Ґала Козютинська, Україна, 2023)
Ґала та Віктор шукають свій Рай на землі. Навіть під час війни. Тому вони купують занедбаний будиночок в Карпатах та починають його відбудовувати. Це місце, де панує мир та спокій, де можна вирощувати свою їжу, мовчати, бути беззахисними та пити каву з видом на гори та гніздо лелек. Але настає зима, яблуня у дворі замерзає, а Війна сягає Раю.

«Маріуполь. Сто ночей» (Софія Мельник, Україна, 2023)
Це історія дівчинки, яка прокидається від вибухів в палаючому місті. Щоб врятуватися, їй потрібно пройти крізь зруйновані вулиці на зустріч невідомому. Літньою жінкою, повернувшись в український Маріуполь, вона пригадує все.

«Під крилом ночі» (Леся Дяк, Україна, 2023)
11-річна Олеся з України росте під маминим крилом, але далеко від дому. Танець і дотик — її спосіб вивільнити гнів і пристосуватися до реальності Брюсселя. Щовечора Олеся чекає на дзвінок тата з України. Надзвичайна близькість родинних стосунків живить силу дівчинки, чия тендітність підважена постійною тривогою з моменту повномасштабної війни Росії проти України.

«Прокидаючись у тиші» (Міла Жлуктенко, Даніель Асаді Фаезі, Україна, 2023)
Українські діти зіштовхуються зі своїм минулим, досліджуючи свій новий дім у Німеччині: колишні військові казарми Вермахту.

«Скажи “Cześć”» (Ната Ониш, Україна, 2023)
Наступ Росії змушує родину Голубців тікати з Києва до польського містечка. Не в змозі пристосуватися до нової реальності, 12-річний Міша хапається за свій телефон, як за соломинку, намагаючись дотягнутися до друзів і минулого, сповненого пригод.

«Три вікна на південний захід» (Марія Пономарьова, Україна, 2023)
Три вікна на південному заході та балкон на південному сході — це все, що можна побачити на фасаді квартири Марії. У трьох розмовах Марія розмірковує про свій досвід, пов’язаний з місцем, де вона росла в Києві, і намагається повернути образ свого дому.

«Це побачення» (Надія Парфан, Україна, 2023)
Це історія про столицю країни, в якій триває повномасштабна війна, але не припиняється життя у всіх його проявах. На світанку по Києву з шаленою швидкістю мчить авто. Коли воно нарешті гальмує, з машини виходить людина у камуфляжі. На неї чекають.

«Чорнобиль 22» (Олексій Радинський, Україна, 2023)
В окупованій Чорнобильській Зоні відчуження, анонімний інформатор Збройних сил України таємно фільмує пересування російських військ. Працівники ЧАЕС обговорюють свій досвід перебування на окупованій росіянами атомній електростанції.

«Як це було» (Даміан Коцур. Анастасія Солоневич, Україна, Польща, 2023)
Вже майже рік після початку війни в Україні Лера живе в Берліні. Якось одного дня вона вирішує повернутися до Києва. Дорогою вона дізнається, що її родина не у місті і що вони приїдуть лише наступного дня. Вона зустрічає свого друга Кирила, з яким проводить день.

«Як я святкувала день російської мови у Херсоні» (Катерина Кроха, Україна, 2023)
Портрет міста Херсон під час затоплення через особисту історію перебування там.

«TUTTI» (Алла Савицька, Україна, 2023)

Усім їм від 12 до 17 років. У всіх них був дім…друзі…дитинство…музика. До 4 години ранку 24 лютого 2022 року. У цей момент у їхньому житті все руйнується. Окрім музики.

Європейська глядацька нагорода

«П’ять» (Айла Сакін Четін, Нідерланди, 2021)
Коли молода жінка повертається до рідного села, щоб відвідати традиційне турецьке весілля друга дитинства, вона боїться, що її не приймуть. Але коли в цій короткій драмі вона возз’єднується зі своїми чотирма друзями з минулих років, вона виявляє, що також не вільна від упереджень.

«Блюзова нота» (Павел Андонов, Фінляндія, Великобританія 2022)
Ліна зіткнулася з жахливим зобов’язанням після того, як провела чудовий день зі своїм смертельно хворим чоловіком Борисом на їхній дачі.

«Дітогуп» (Ян Кілік, Великобританія, 2021)

Прокинутись через новонародженого — це одне…а що з цим робити? Це зовсім інше.

«Ґаррано» (Давід Дутел, Вашко Са, Литва, Португалія, 2022)
Кінь Гаррано змушений тягнути важкий вантаж під палючим сонцем. Молодий хлопець Жоель виявляє чоловіка, який збирається підпалити ліс.

«Моя мармиза» (Ґреґорі Ґарнолі, Тібальт Вольнфарт, Бельгія, 2021)
Стефан повертається до свого рідного міста Ла Лув’єр, щоб подивитися футбольний матч зі своїми друзями дитинства. Наприкінці матчу їм вдається умовити Стефана піти з ними на екскурсію до фламандського нічного клубу. Але Стефану відмовляють у в’їзді.

«Тондекс 2000» (Жан-Баптіст Леонетті, Франція, 2023)
Сільвен, ветеран Афганістану, який живе за рахунок дрібних злочинів, зустрічається з Наталі, генеральною директоркою вищого класу, вона намагається зберегти свою компанію, що займається газонокосарками.

«Ділитись» (Наталія Сара Скорупа, Польща, 2021)
Ми нагороджуємо фільм про сім’ю та відмінності між кожним із її членів, у якому авторка, незважаючи на відсутність на екрані, оголює своє повсякденне життя – за те, що вона ділиться своєю надихаючою мужністю та увічнює універсальний досвід, пов’язаний із боротьбою за збереження своєї власної ідентичності.

«Емоційна архітектура 1959» (Еліас Леон Сімініані, Франція, 2023)
Ось історія кохання Себаса та Андреа, перших студентів університету, у 1958-1959 навчальному році. Ось як соціальний клас та ідеологія стають непереборними перешкодами?… Ось архітектура, ненавмисно позначаючи пунктирну лінію, яка в кінцевому підсумку диктує свої емоції.

«Якщо не зараз, то коли…?» (Єнс Росман, Німеччина, 2021)
Чудового літнього дня Свен нарешті збирається зважитися: стрибнути з десятиметрової дошки. Але спочатку душ. Зараз він готовий, але… можливо, краще завтра?

Український квір

«Перетравлювання» (Ян Бачинський / Яна Бачинська, Україна, 2020)
Трагікомедія про цикл гендерного насильства.

«Повернення» (Вадим Мочалов, Україна, 2023)
Нікіта — студент із Харківської області, який живе у Києві зі своїм хлопцем Сергієм. Його стосунки з релігійною матір’ю жахливі через її негативне ставлення до сексуальності сина, що змусило його відмовитися від віри в Бога. Нікіта свариться з нею в свій день народження, тому що вона прислала йому свій хрестик і попросила сина повернутися на «правильний шлях». Наступного дня, 24 лютого 2022 року, пара прокидається від вибухів і новин про початок повномасштабної війни з Росією. Нікіта розуміє, що більше не може додзвонитися до матері.

«Ми ніколи не бачились» (Зоя Лактіонова, Україна, 2023)
Спроба режисерки заглибитися в природу сексуальності та стосунків з подругою, щоб зрозуміти, чим був для них спільний досвід.

«До комендантської години» (Анджеліка Устименко, Україна, 2023)
Дві квір-людини знайомляться в потязі та спонтанно вирішують вийти в Києві, щоб провести день разом. Вони чують вибухи, розмовляючи про близькість і ніжність. Вони обмінюються думками про життя в цій жорстокій реальності. Вони діляться своїм болем. Їхню молодість було вкрадено. Чи можуть вони ще відчувати щось, крім болю?

---

Wiz-Art — це мистецька формація, що показує українцям короткометражне кіно з усього світу та знайомить світ з фільмами з України. Візитною карткою Wiz-Art є однойменний щорічний львівський міжнародний кінофестиваль короткометражних фільмів.

Перший фестиваль Wiz-Art відбувся у 2008 році. Місія Wiz-Art — розвиток кіно на локальному та всеукраїнському рівнях, а також просування українського кіно у європейський та світовий контекст. 

---

Читайте також: У Планеті Кіно транслюватимуть фільми для людей з порушення слуху або зору. Як це працює?