Головна
>
Кіно
>

Канікули з неочікуваним кінцем. Огляд на «Мій карпатський дідусь» Зази Буадзе

Канікули з неочікуваним кінцем. Огляд на «Мій карпатський дідусь» Зази Буадзе

28 грудня в прокат вийшла лірична комедія грузинського режисера Зази Буадзе «Мій карпатський дідусь», яку Україна створила у копродукції з Італією, Молдовою та Чехією. Фільм презентували цьогоріч на Одеському міжнародному кінофестивалі. 

Кінокритик Ігор Кромф подивився стрічку і спеціально для Лірум розповідає, чому це лірична комедія та що пішло не так. 

В сонячній Генуї живе проста українська жінка Надя (Ірина Бенюк) та її син-підліток Мікеле (Сімона Коста). Багато років тому Надя приїхала шукати батька своєї дитини, але так і не знайшла, тому живе з сином удвох. Раптом Надя гине у випадковій аварії й тепер осиротілому Мікеле треба везти прах матері у високогірне карпатське село Бережниця, де його чекає власний дідусь (Богдан Бенюк), який все життя пропрацював цирковим клоуном. Разом з дідом Мікеле має виконати мамин заповіт — розвіяти її прах над Карпатами з вежі, яку їй в дитинстві збудував батько. Щоправда, вежа вже майже повністю зруйнована, тому її треба відбудовувати, а це змушує Мікеле застрягнути в карпатському селі значно довше і проводити час з рідним дідом, який йому чужий чоловік. 

В цілому Буадзе не пропонує чогось унікального. Перед нами добротний сюжет історії дорослішання, де цей процес відбувається через смерть близької людини. Враховуючи італійський вайб картини, тут можна згадати нещодавно знятий для Нетфлікса автобіографічний фільм Паоло Соррентіно «Рука Бога», в якому режисер згадує про те, як процес його дорослішання відбувся через смерть батьків в автокатастрофі. Тим більш кудрявий Філліпо Скотті з фільму Соррентіно схожий на свого італійського земляка Сімона Коста з фільму Буадзе. 

Фото: кадр з фільму «Мій карпатський дідусь»

Однак, окрім того, що «Рука Бога» в принципі на рівень вище, ніж «Мій карпатський дідусь», вона не намагається бути смішною. Це драма про хлопця, який стає дорослим за один вечір. І потім намагається змиритися з раптовою втратою юності. «Мій карпатський дідусь» постійно намагається бути смішним (все ж не дарма один з героїв клоун). Видно, що 61-річний Буадзе хоче бути схожим на іншого класика грузинського кіно — Гію Данелію, який в 1960-х роках вигадав жанр «лірична комедія», описавши його як фільм, «коли стає смішно, а потім сумно».

В Данелії це дійсно виходило, його стрічки були одночасно наповнені легкістю та щирістю епохи Відлиги та ностальгійною меланхолією й сум «застійних часів». У Буадзе дійсно вдається створити щемку атмосферу стосунків в принципі чужих дідуся та внука, які складно та болісно долають мовні, культурні та вікові бар’єри й врешті-решт стають рідними одне одному. Однак, кожен раз, коли він намагається нас розсмішити, то це скочується в бородаті анекдоти, як типу сцена з сільською вбиральнею системи «очко». 

Окрім того, у фільмі дуже погано проведена сюжетна лінія з благим сільським іконописцем Юрою. Ця сцена наче мала б впливати на сюжет, надаючи його додаткового релігійного акценту, однак ця лінія губиться десь серед карпатських лісів.

Фото: кадр з фільму «Мій карпатський дідусь»

Намагаючись надати своєму фільму трагікомічності, Буадзе псує кульмінаційну сцену похорону матері. Власне, він намагається звести трагічний момент до абсурду через його комічну складову. Виглядає це не як абсурд в стилі Кустуриці чи Джармуша, а як відвертий крінж. Героям хочеться співчувати у дійсно важливий і драматичний період — вони прощаються з матір’ю та донькою. Але співчуття даються важко.

Звісно, сказати, що «Мій карпатський дідусь» зовсім погане кіно буде неправильно. Там є багато доволі теплих, камерних і щемких сцен. Наприклад, коли дідусь готує онуку яєшню і влаштовує при цьому лялькову виставу. Так, це досить клішовано, але при цьому не втрачає ні граму інтимності й теплоти. Або полювання діда з гуцульською пращею на птаха, яке режисер неочікувано і трохи гротескно заримовує у кіно з іншою сценою. 

Найбільш важливий монолог Бенюка до непритомного онука виглядає занадто театрально. Однак Богдан Михайлович цілком себе реанімує, видаючи потужний акторський перфоманс у сцені, де він дає концерт на весіллі, який насправді є намаганням притлумити власний біль від втрати. 

Фото: кадр з фільму «Мій карпатський дідусь»

В сухому залишку, «Мій карпатський дідусь» стає стрічкою, через нерівномірність якої, заважає відповісти на головне питання, а в чому власне її сенс? Як для новорічного сімейного кіно — це досить невесела стрічка. Як для авторської драми про дорослішання там забагато якихось гумористичних сцен. В цілому виходить слабке кіно про Карпати, втрату матері, дідуся-клоуна і дорослішання, які ледь тримаються в одній історії. 


Оцінка критика 5/10


Читайте також: У Києві відбудеться Підсумковий Зорепад Релізів та вручення «Золотої Зорі Лірум»

Над створенням цього матеріалу працювала команда із шести людей.
Допоможи нам продовжувати працювати на цьому ж рівні — задонать Ліруму на Buy Me a Coffee

Підтримай Лірум

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Кіно
Ukraїner випустив документальний фільм про святкування Маланки на Буковині
Марічка Максимець Марічка Максимець
9 Січня, 2024
Плейлисти
Різдвяно-новорічний плейлист української музики
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
22 Грудня, 2023
Кіно
Закінчилася серія «Культурних понеділків». Що це і які проєкти перемогли?
Марічка Максимець Марічка Максимець
21 Грудня, 2023