Головна
>
Інтерв'ю
>

«Мета проєкту в тому, щоб люди зрозуміли, що українська література – це тут і зараз»: інтерв’ю з засновниками проєкту МУР

«Мета проєкту в тому, щоб люди зрозуміли, що українська література – це тут і зараз»: інтерв’ю з засновниками проєкту МУР

МУР – творче об’єднання, що з’явилося у 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення. До його складу входять Олександр Хоменко (тексти, речитатив), Віктор Ткаченко (тексти, музика, саундпродакшн) та Микола Шмундир (речитатив, піар). Головною метою проєкту є актуалізація українських поетів і письменників для молодого покоління та привернення до них уваги.

За два роки свого існування МУР випустив два студійні альбоми: МУР (Vol. 1) та Захалявна книжечка, до яких увійшли пісні на вірші Івана Франка, Василя Стуса, Василя Симоненка, Юрія Іздрика та інших українських поетів.

МУР також знімає документальні відео про історію української літератури та музики. Їхні ролики про «Щедрика», Павла Тичину, Івана Багряного, Василя Стуса й Василя Симоненка зібрали мільйони переглядів у Instagram.

29 лютого МУР випустив перший в Україні альбом-мюзикл про письменників Розстріляного відродження під назвою Ти [Романтика]. Альбом складається з 18 різних треків, до створення яких доєдналися українські виконавці та діячі культури: гурт Nazva, хейтспіч, Женя Янович, Сергій Жадан та інші. Кожен з митців втілював той чи інший образ тієї епохи. 

Реліз став однією з найпомітніших творчих подій року та викликав бурхливу реакцію в українському культурному просторі: одні вважають альбом геніальним, інші ж — критикують. Найяскравіші реакції на альбом ми зібрали в нашому матеріалі.

Журналістка Лірум Марічка Максимець поспілкувалася з засновниками проєкту МУР та членами їх команди про створення альбому, паралелі подій епохи Розстріляного відродження і сьогодення, роботу з архівами та плани на майбутнє.

Проєкт МУР утворився через суспільний запит, адже ви бачили, що якісної та цікавої інформації про українських письменників — недостатньо, чи це було виключно ваше бажання? 

Олександр: Історія МУРу доволі особиста й вона більше про викуплення гріха. До повномасштабного вторгнення я робив вистави про російських письменників. Ці вистави ніяк не рекламували російський політичний істеблішмент. У школі в мене була жахлива вчителька української літератури, тож я більше цікавився літературою нашого сусіда. А потім почалася війна, я посидів в окупації й виїхав. Навесні 2022 року у всіх був настрій, робити для держави: від волонтерства до культурних ініціатив. Зараз цей настрій спав. Але після 24-го лютого життя ділиться на до і після. Якщо «до» ти робив усе для того, щоб просувати російську культуру, то «після» ти не можеш сказати: «я більше не буду». Ти маєш робити щось вдвічі, втричі більше для того, щоб загладити провину. Нам була цікава поезія, тож вирішили робити проєкт про українську літературу. Тепер на півмільйона людей більше знають про українську літературу, завдяки нашій спільній праці. Мої вистави про російських письменників дивилося менше людей. 

Микола: Проєкт був створений, коли Саня приїхав з окупації в Київській області. Більшість наших друзів роз’їхалися по Європі. Хтось був в окупації, як Саня, Вітя сидів поруч з Ірпенем. Я був у Києві. І був впевнений, що Саню я більше живим не побачу. Тільки коли російські війська відійшли з Київської області, ми змогли. зідзвонитися. Я був першим, хто його побачив і можу сказати, що Сашко Хоменко зараз і той, кого я побачив після окупації — дві різні людини. Я цього не забуду. Вітя якраз тоді повертався на студію, і я Сані запропонував поїхати на студію просто посидіти. Ми заїхали й вже не виїжджали звідти. Спочатку ми написали один трек просто, аби посміятися. А концепцію, яка б представляла українську культуру, Саня придумав у таксі.

Чи була у вас конкретна мета, коли ви створювали МУР і чи вдалося її досягнути?

Олександр: Думаю, так. Перша мета МУРу, була не в тому, щоб просто розповідати про українську літературу, бо це може багато хто. У нас є відео про Будинок «Слово» і одна дівчина залишила коментар: «І ось такими живими стали класики, такими близькими, наче вони тут». Це те, чого хотілося досягнути. Ти [Романтика] — верхня форма цього, бо альбом-мюзикл має наче ігрову форму. З дитинства я ненавидів, коли про культуру розповідають, як про щось музейне. Ніби мистецтво — це храм. Класики — видатні, вони — генії. Ми ж вважаємо, що це наші друзі, живі люди, живі персонажі. І тому ми обрали такий стиль розмови в проєкті, де ми лаємося. Щоб одразу відокремитися від того, що це культурно-естетично-просвітницький проєкт. Ми розповідаємо про Хвильового і він у нас каже: «йобаний насрал». І у людей одразу когнітивний дисонанс. Ми розповідаємо про щось зі школи, але матюкаємося. Тому головна мета проєкту і гурту в тому, щоб люди зрозуміли, що українська література і письменники – це тут і зараз, це так само актуально, як і їх сусід Петя, який курить і блог пише. От був мій сусід Петя, а 100 років тому був сусід Володимир Сосюра, який би бухав, позичав гроші, якого дружина била. І це не заважає йому бути талановитим. 

Ви починали з музики, потім стали робити документальні відео. Чи є ще якийсь формат, в якому немає МУРу, але рано чи пізно ви плануєте зайняти й цю нішу?

Микола: Стрип-клуб! Чесно кажучи, є речі, які ми можемо готувати, але загалом у нас все відбувається досить так імпресіоністично і ми не можемо щось прогнозувати. Швидше за все, творчість МУРу — це реакція на виклики сучасності й на речі, які нас оточують.

Я чула від вас часто фразу про те, що це не молодь не цікавиться літературою, а це просто ви нецікаво розповідаєте. Чи був у вас якийсь приклад того, коли ви слухали когось і думали: «Ось, я хочу так само робити. Це прикольно, це мені подобається подача»? І ви брали з нього референс.

Олександр: Мій тато. Він — історик, і завжди розповідав мені все дуже цікаво.Наприклад, коли Марк Антоній мав позичити один мільйон динарів, а його адвокат розумів, що це дуже велика сума, то він виклав у кімнаті мільйон. А Марк Антоній зайшов і сказав: «Я думав, буде більше». І така маленька історія, яка одразу характеризує людину. Він не розповідає про геополітику, не розповідає про Клеопатру, не розповідає про музей, але цієї однієї історії достатньо для того, щоб повністю зрозуміти, що це за людина. Або про Наполеона.Тато розповідав, що коли Наполеон був артилеристом в училищі, то в усіх були свої грядки для овочів. І коли він бачив, що інші люди не слідкують за своїми грядками — ставив паркан і забирав грядку. У людини імперські нахили ще зі студентських років. 

У вашій у команді за пошук інформації та роботу з архівами відповідає Соломія. Розкажіть, скільки займає часу, щоб зібрати достатньо інформації для одного відео.

Микола: Окрім Соломії в архівах працює також Марія О’Райлі. Марія може знаходити архівні плівки, реальні зображення Будинку «Слово» і Тичини, який грає на фортепіано і курить папіросу. А Соломія фахівчиня по роботі з інформацією текстовою. Коли вона шукає матеріали, то мені стає страшно. Їй би в ЦРУ працювати.

Соломія: Залежно від теми й постаті. Якщо засісти й не вилазити, то в середньому, це 2-3 дні. З Лесею Українкою було важче і довше, бо про неї інформація не зібрана в одному місці, як, наприклад, це було з Симоненком чи Василем Стусом. Але наш рекорд — це відео про Будинок «Слово», інформацію ми зібрали за півтора дня. 

Чи проходить зібрана інформація фільтрацію? 

Соломія: Так, через два фільтри. Перший – це я. Коли я вичитую це все і відбираю. Потім я надсилаю інформацію Саші, а він обирає з чого складати сценарій.

А наскільки в Україні відкритий доступ до архівів?

Соломія: На диво, все дуже доступно. Наприклад, в архіві СБУ дуже багато інформації оцифровано, зібрано на різних сайтах і є посилання на інші архіви. Звісно, буває, що посилаються на листи письменників, яких нема у відкритому доступі. Тоді доводиться йти в бібліотеки й сканувати книжки.

А які ресурси Ви використовуєте, для пошуку інформації?

Соломія: Починаючи від просто пошуку в Google за ключовими словами до Google Академія, Google Scholar і звідти вже починається більш детальний пошук, з якого заглиблюємося далі.

Розкажіть, чи у нас регулюється взагалі в Україні авторське право на вірші? Чи може нащадок письменника заборонити використовувати його творчість?

Олександр: Діти Симоненка, наприклад, все підтримують. У нас найсмішніша історія була з Юрієм Іздриком. Нам потрібні були його вірші і якийсь дозвіл від нього. Коли був фестиваль Meridian Czernowitz, то він часто приїжджав, і ми відправили нашу першу дизайнерку Олю Плотнікову, аби вона запитала чи він не проти. Іздрик почав свій виступ на фестивалі фразою: «Якщо хтось з вас тут робить музику на мої вірші, я хочу сказати вам одне — повбивав би нахуй всіх». Отака людина. Ну, він панк, і йому можна. А так не було поки проблеми з тим, щоб отримати дозвіл на використання. Й загалом, 70 років після смерті автора його роботи вважаються надбанням нашої історії та культури і їх можна брати. 

А чи узгоджували його потім з Іздриком те, що ви розвиваєте культуру, даєте нову платформу його творчості? 

Микола: Мені здається, він просто плюне нам в обличчя. 

Олександр: Він же не заважає, не блокує, не судиться. Іздрик такий: «Ну, робіть, що хочете, до побачення». Він найталановитіший поет сучасний. Я вважаю, набагато талановитіший, ніж Сергій Жадан. Вітя, тобі хто більше подобається: Жадан чи Іздрик? 

Віктор: Позаяк.

У треку з Женею Яновичем є фраза: «Як наступають червоні, білі і поляки на нашу молоду державу…». Потім ви у соціальних мережах писали, що сумнівалися чи варто так говорити про поляків, через партнерство під час війни. Але, з огляду на останні події на кордоні, вирішили залишити цю фразу. Взагалі весь альбом пронизаний паралелями історичних подій із сучасністю. Чи це було ваше свідоме рішення?  

Олександр: Ми намагалися робити так, щоб цей альбом був максимально поєднаний з сучасністю. Щоб від минулого будувати цей місточок до сьогодення. 2024 рік — це п’ята сходинка альбому (В Колізеї Леся Курбаса). А сходинок 17. Паралелі з сучасністю вдається знаходити легко.

Тобто епоху Розстріляного відродження ви обрали свідомо через паралелі з сучасністю?

Олександр: Почалося все з історії про Павла Тичина, яку ми робили для лекції. Бо ця історія — найскладніша і найцікавіша з усіх українських письменників. Бо він не зрадник. Він — жертва обставин. Окрім того, всі решти біографії українських письменників поділяються на те, що письменник — святий, система — хуйова. А з Павлом Тичиною все не так однозначно. І це більш реалістична історія. А історію Тичини без решти розказати неможливо — треба розповісти про Розстріляне відродження. 

А чому не звернутися до Міністерства освіти з закликом переписати методичку уроку по Тичині? Показати дані, які ви знайшли, пояснити історичний контекст і розповідати дітям правдиву історію.

Олександр: «Підпишіть петицію, що Тичина — не підар». Якщо почати збирати підписи, то знову підніметься питання того, що Тичина — зрадник. Ми постійно виступаємо з лекціями у школах і будемо робити це далі. Ми сподіваємося, що це питання актуалізується ще й завдяки альбому. 

Фото: drake_the_useless/Instagram

Як ви вибирали культурних діячів? Кому яка роль дістанеться, і як відбувалася комунікація з ними? 

Микола: У нас в МУРі кажуть, що не обирають маму і коли прийде Жадан до тебе на запис. 

Віктор: Це було ситуативно. Альбом виростав поступово, не було однієї концепції. Спершу ми обирали письменника і тоді підбирали артиста на цю роль: треба Хвильового. Хто у нас може бути Хвильовим? І Саша такий: «Колос! Колос — чудовий Хвильовий». Прекрасно, запрошуємо Колоса. Хто може бути Курбасом? Курбас – це у нас галицький інтелігент, тобто Паша Гоц і гурт Nazva. З Жаданом цікава ситуація. 

Олександр: Так, я поїхав на донецький напрямок до солдатів читати лекції, розповідати про літературу. Там був Коля Сєрга, і я знімав кліп на трек Культурного Десанту та Саши Чемерова ДШВ. Після зйомок я підійшов до Колі й кажу: «Я дуже радий знімати ДШВ, я готовий що завгодно робити, але можна мені Сергія Жадана номер?». Ми цілий тиждень намагалися зідзвонитися з Жаданом, аби його запросити. Я дуже офіційно писав: «Добрий вечір, поки я пишу це повідомлення, запрошуючи на наш проєкт, у мене ваша збірка лежить у сумці. Ми розвиваємо українську культуру, це дуже важливо, чи не могли б ви доєднатися?». І він просто не відповідав. День, два, три. А там прямо такий лист від дівчини-фанатки. Потім мені приходить: «Ок». Дві літери. Ну, письменник, літери дорогі, можна зрозуміти. А я думаю: «Що “ок”? “Ок, класний проєкт” чи ”Ок, буду”?». 

Віктор: Найулюбленіший кейс — з Дімою Хейтспічом. Ми такі: «Так, треба про Семенка. Хто в нас може бути Семенком?». Думаємо, сидимо, проходить день, проходить другий. Я скидаю фотки Діми Хейтспіча Саші, і Саша такий: «Ні». А через пару годин: «Так, це він. Треба брати». 

Олександр: Від «ні» до «так», пройшло дві години. За цей час був написаний приспів цієї шедевральної композиції. Коли з’явився куплет про те, що футуристи будуть рвати, чхати й ламати, я думав про Сашу Чемерова, Ганну Польську. А після «Бі бо бу, бі бо бу, я поезію їбу» ми подумали: з яких вуст такий текст буде звучати органічніше за всіх? Хто буде провокатором головним? Нам хочеться вірити, що кожен трек, демонструє характер письменника: Хвильовий дуже монотонно начитує маніфест, у Сосюри — війна навколо, у Курбаса — є альт, там є жива музика,  він дуже повільний, мистецький, як його театр. А Семенко, він же футурист-провокатор, і тому, коли на презентації альбому грає «Бі бо бу, бі бо бу, я поезію їбу», ми бачимо, що половина людей, ховає очі, а інша — дістає телефон і записує. А це значить, що це працює.

Олена Кравець написала в МУР сама. Попросила взяти її голос, сказала, що може бути ким завгодно. Але на той момент вона мені не дуже асоціювалася з українськими письменниками й поетами. Тому я запропонував їй стати голосом системи, яка винищує українську культуру — НКВД. 

А як вибирали письменників для альбому? 

Олександр: Це ті люди, які з собою демонструють найяскравіші прояви того, яким можна бути під час такої військової пори. Це або людина пасіонарна, яка на фронті, або пасіонарна, але не на фронті, проте питає себе «Чи я маю там бути?». Вважайте Хвильовий, це такий пасіонарій, як Лачен, наприклад. Але який не витримує кількості хуйових новин, у нього просто не витримує башка від того, скільки хуйні він бачить і знає. Нехай Семенко — це провокатори, а Павло Тичина — це хтось, хто залишився на окупованих українських територіях, змушений якось виживати далі й служити режиму окупаційному. При цьому намагатися зберегти якусь українську ідеалістичність, і все одно працювати на українську національну ідею. Тому кожен з цих письменників, це як оці тести: «Хто ти під час цієї війни?», «Хто ти з Розстріляного відродження?».

Чи плануєте ви виступ з усіма виконавцями, які є на альбомі?

Віктор: Ні. Насправді дуже складно зібрати всіх артистів на одному концерті. Це треба, щоб був просто неймовірний збіг. Але виступи в майбутньому плануємо, абсолютно точно. 

Олександр:  Ми не будемо збирати всіх артистів на концерт, бо концерт з цим альбомом буде театральною виставою. І ми будемо запрошувати акторів, трохи змінювати аранжування і робити щось додатково. Концерти МУР завжди театралізовані. У нас є дуже крутий піаніст Руслан Київський, є барабанщик гурту Pokaz Trio. Ми ставимося відповідально до того, що люди чують наживо і тому готуємо щось особливе. 

Фото: drake_the_useless/Instagram

Що робиться зі Spotify?

Спочатку альбом Ти [Романтика] помилково завантажили не на офіційний Spotify-аккаунт проєкту МУР, а на акаунт однойменного російського гурту. 

Олександр: Це українське ІПСО. Уявіть, у хлопчиків з Пітєра прокинулася свідомість, вони роблять українською мовою альбом про репресованих українських письменників з антирадянською повісткою. Ще на фітах у них українські артисти. 

Віктор: Це проблема дистриб’ютора. А от те, що не можна виправити максимально швидко — це проблема Spotify. Але можна сказати, що це також інфопривід. Хейтспіч вирішив не мовчати про цю ситуацію і висловив все, що думає про це. 

Скриншот: heitspich/Х
Скриншот: heitspich/Х

Навіть якщо повернути його на ваш акаунт, воно ж зіпсувало всю статистику. Пік прослуховування, як я розумію, це перший день релізу. 

Олександр: Я не вважаю, що пік прослуховувань цього релізу буде у перший день. 

Віктор: Основна фішка Spotify — це його алгоритм, так званий «пітчинг». Є вірогідність, що цей «пітчинг» завдяки цьому випадку, злетів. І тому нас алгоритми можуть не просувати. Але, окрім цього, там є ще також система з плейлистами, котрі закидуються вже вручну. Тими ж редакторами Enko, редакторами Музвару, Слуху і так далі. Тож прослуховування будуть зростати поступово. 

Олександр: Як правило, перший день піка — це про дуже відомих артистів. І з нашим проєктом працює сарафанне радіо. Основна наша платформа — це Instagram, там на освітніх відео від 500 тисяч до трьох мільйонів переглядів. Наприклад, на Щедрику. А на YouTube — 15 тисяч переглядів. Ми додаємо його на YouTube, щоб люди могли завантажити й показувати в школах на проєкторах. І це працює: ми кожні три-чотири дні отримуємо сторіс з якогось уроку. 

Порекомендуйте, будь ласка, три книги українських авторів, які варто прочитати. 

Олександр: Раджу прочитати усього Домонтовича. Це найцікавіша, найкрутіша українська проза. А саме — «Дівчину з ведмедиком», повість «Без ґрунту». 

Зі сучасних й актуальних збірок віршів — «Третій рай» Іздрика. А з класиків — «П’єро кохає» Михайла Семенка. Я вам не рекомендую читати вірші Хвильового, бо вірші Хвильового — хуйня. Але раджу почитати його памфлети. Бо Хвильовий — феномен. Він в першу чергу крутий, як діяч, як пасіонарій свого часу. Коли був літературний дискурс щодо того, якою має бути українська література, саме Хвильовий п’ять років виборював те, аби наша література рівнялася на європейську — авангардну та футуристичну, а не російську. Тому я вам раджу почитати саме памфлети, в нього є про памфлет про російську літературу, чому від неї варто втікати. 

З Лесем Курбасом, до речі, теж є цікавий феномен. Ніхто не знає, що робив Лесь Курбас. Мистецтво Леся Курбаса зникло разом з ним. Жодна людина не бачила його вистави.  Але він культовий.

Микола: Я порекомендую книгу Оксани Мороз «Нація овочів». Це про те, чому українцями дуже легко маніпулювати в інформаційному просторі, куди поділася інформаційна гігієна українців і як саме це впливає і на життя, і на культуру.

Віктор: У мене будуть дві рекомендації — вірші Симоненка, бо завжди треба, щоб щось було прекрасне в житті. Ну і друге, відштовхуючися від назви нашого альбому Ти [Романтика], Хвильовий.


Читайте також: «Поки ми робили “Цензорку”, змінилося чотири міністра культури і це не вплинуло на наш фільм»: інтерв’ю з режисером Петером Керекешом

Над створенням цього матеріалу працювала команда із шести людей.
Допоможи нам продовжувати працювати на цьому ж рівні — задонать Ліруму на Buy Me a Coffee

Підтримай Лірум

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Новини
Від Сусіди стерплять до Këkht Aräkh: як звучить Миколаївщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
9 Квітня, 2024
Новини
Як звучить Херсонщина: плейлист від Ліруму
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
4 Квітня, 2024
Новини
Що слухала команда Ліруму в березні
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
4 Квітня, 2024