Головна

Кіно

Від пса Патрона до Хамелеона Ігоря. Огляд на документальну роботу «Ми, наші улюбленці та війна» Антона Птушкіна

Від пса Патрона до Хамелеона Ігоря. Огляд на документальну роботу «Ми, наші улюбленці та війна» Антона Птушкіна

Кромф Ігор

Кіно

Кромф Ігор

•

12 Квітня, 2024

4 квітня в український прокат вийшов документальний фільм тревел-блогера Антона Птушкіна «Ми, наші улюбленці та війна», що розповідає про порятунок тварин під час повномасштабного російського вторгнення.

Прем’єра фільму відбулася наприкінці березня в межах фестивалю Doc Kyiv Fest. Стрічку зняли у копродукції з Канадським продакшеном — компанією Yap Films. Міжнародну версію фільму придбав американський мовник PBS, який транслюватиме її у документальному блоці PBS Nature.

В українському прокаті фільм уже зібрав 2,3 млн гривень за перший вікенд, і побив рекорд по зборах серед документальних фільмів, який до того встановив оскароносний «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова.

Кінокритик Ігор Кромф подивився документальний дебют Птушкіна і спеціально для Лірум розповідає в чому успіх цієї стрічки.

В цілому «Ми, наші улюбленці та війна» — це звичайна телевізійна чи навіть ютубівська документальна робота. Півтора року Антон Птушкін їздив по Україні, записував історії волонтерів, зооактивістів, фахівців із зоопаркової культури, а також коментарі якихось міжнародних юристів та експертів

У фільмі розповідають про організацію «Зоопатруль» і її неймовірні, та часто небезпечні пригоди під час порятунку переважно кішок та собак на Київщині на початку повномасштабного вторгнення.

Великий блок — це історія волонтерки Наталі Попової, як з прифронтових території рятувала левів, тигрів, ведмедів та інших великих хижаків, яких утримували, як іграшку, а потім покинули помирати у закритих вузьких вольєрах під обстрілами.

*Фото: кадр із фільму «Ми, наші улюбленці та війна»*

Доповнюється історія про екзотичних тварин блоком про життя Київського зоопарку, який прихистив сотні домашні улюбленців киян, що евакуйовувалися з міста: від пари поні до домашнього маїсового полоза Васі й гнівного єменського хамелеона Ігоря.

Не оминає Птушкін і трагічних тем. Наприклад, масової загибелі песиків у Бородянському притулку.

Знайшлося місце і «зірковим» тваринками — кицьки Глорії, яку врятували з шафки зруйнованого у Бородянці будинку та звісно псу Патрону, який несе важку саперну службу у ДСНС Чернігівської області.

Сам фільм присвячений загиблому воїну 72-ї окремої бригади Чорних запорожців Артему Деменітію, який прихистив на фронті песика Клика. А після загибелі українського захисника, його родина, не без пригод, забрала Клика до себе.

Головну думку під яку всі ці історії порятунку тварин підводить фільм: українці — це дуже гуманістична нація, яка однаково цінує будь-яке життя. Фільм явно знімався з оптикою для західного глядача, яку потрібно постійно нагадувати про українців і їхню боротьбу з Росією. Однак любов до домашніх улюбленців — це настільки благодатна тема, що і для внутрішнього глядача фільм став цікавим та щемким нагадуванням про початок вторгнення.

«Ми, наші улюбленці та війна» — досить простий у своїй структурі та стилістиці фільм. Тут немає якогось яскравого вираженого авторського стилю, як у фестивальній документалістиці.

Завдання цієї картини зовсім інше — це велика глядацька документальна робота. Чи є за що покритикувати цей фільм? Особисто мені не вистачило драматичних історій, як-то про Ямпольський зоосад, де російські окупанти влаштували розправу над тваринами, а також історії Олексія Кісілішина — зооактивіста та оборонця «Азовсталі», який загинув під час теракту в Оленівці. Навіть в умовах облоги «Азовсталі» Олексій підтримував тварин, що там опинилися.

Однак, навіть попри те, що «Ми, наші улюбленці та війна» не охоплює усього драматизму історій про нас, наших улюбленців та війну — це все одно дуже щемка та добра документальна робота.

Відверто кажучи, велика заслуга її популярності та рекордних касових зборів — те, що знімав цей фільм популярний блогер, який зміг залучити дуже широку аудиторію до перегляду. Власне, тут можна лише подякувати Антонові Птушкіну, який використовує свій медійний капітал для того, щоб розповідати ціннісні історії про українців у такий драматичний і тривожний час.