Головна
>
Кіно
>

Кіберпанк, робототехніка та «Курган і Agregat»: огляд короткого метру з фестивалю «Миколайчук OPEN»

Кіберпанк, робототехніка та «Курган і Agregat»: огляд короткого метру з фестивалю «Миколайчук OPEN»

Велика програма короткометражних фільмів стала уже фішкою кінофестивалю «Миколайчук Open». Цьогоріч лише в національному конкурсі показали 18 короткометражок, як розділили на три секції: «Драматичні історії», «Пошуки реальності» та «Емоційна подорож».

Кінокритик Ігор Кромф подивився усі три секції й розповідає про найкращі та найгірші короткометражки фестивалю спеціально для LiRoom.

LiRoom є інформаційним партнером події.

Переможці Миколайчук Open 
Джерело: Фейсбук/Олексій Гладушевський

Секція «Драматичні історії»

«Джордан’96»

Жорстка та міцна історія про типове промислове депресивне місто, де нічого не змінилося з 1990-х. Історія про дружбу, зраду, вбивство та покарання. Режисерка Катерина Лесик чудово створює атмосферу «пострадянського кримінального кіно», а також використовує нелінійний сюжет, щоб якомога цікавіше закрутити історію навколо цих самих легендарних кросівок фірми Nike.


Оцінка: 10/10

«Маляр»

Це нарешті сталося — кіберпанк дійшов до України. Короткометражка Сашка Святського — це щось таке, наче у 1980-х на студії Довженка побачили «Той, що біжить по лезу бритви» і вирішили створити власний кіберпанк. «Маляр» — це така гримуча суміш кіберпанку і пострадянського нуару, що стиль цієї короткометражки повністю перекриває її сценарну слабкість. Історія про сприйняття кольору та візуалу у майбутньому цікава, однак видно, що їй тісно в вузьких рамках короткого метру і Святському явно треба знімати повний кіберпанковий метр. 


Оцінка: 8,5/10

«Оператор Вікторія»

Режисерська робота продюсери Анни Яценко в короткому метрі вийшла міцною мелодрамою. Операторка служби підтримки Вікторія по пів дня заспокоює людей, що не можуть пережити розлучення, відмовляє невротичних суїцидників та намагається зарадити чужому сімейному насиллю. Однак в самої Вікторії ситуація не краща: чоловік — колишній наркозалежний, який не планує шукати роботу, а її мати забрала сина, якого Вікторія намагається повернути. Така собі класична історія про шевця без чобіт. Непогано, як для короткого метру, сподіваємося Анна Яценко продовжить режисерську карʼєру.


Оцінка: 8/10

«Поки тут тихо»

Документальна короткометражна робота Олени Подолянко та Новруза Хікмета про ескапізм під час війни. Головні герої — молода пара Максим та Людмила евакуюються з прифронтового Києва на Закарпаття, де проводять ніч в якомусь готелі, намагаючися не говорити про те, що найбільш тривожить — війну. Стрічка нагадує кіно «іранської нової хвилі», де стирається межа між постановкою та документальністю, а соціальна складова завжди йде рука в руку з сентиментальністю.


Оцінка: 6/10

«Сусід по кімнаті»

Студентська короткометражка, яку зняв, можливо, майбутній відомий режисер Євген Слупчук. Фільм насправді простий в структурі та ідеї: в гуртожитку живуть два друга. Одного з них відрахували й виселяють з гуртожитку, інший — гей, який таємно закоханий у свого гетеросексуального друга. Сьогодні останній вечір, коли можна відкритися в почуттях, але врешті-решт все йде не за планом. Досить струнка, структурована робота з живою локацією (знімався реальний студгуртожиток КПІ) та непрофесійними, але старанними акторами. В цілому непоганий фільм.


Оцінка: 6/10

«Театральна»

Дуже тепла і химерна історія від Аліни Панасенко про тяжке дитинство, дивну закоханість та столичне метро. Місцями здається, що це документальна стрічка, і лиш по розвитку сюжету розумієш, що все ж це ігрове кіно, де за сюжетом 10-річний кишеньковий злодій закохався у наглядачку станції метро «Театральна». Дуже цікаве соціальне кіно з історією про дитинство. 


Оцінка: 9/10

Секція «Пошуки реальності»

Серед інших фільмів у цій секції були представлені документальні роботи «Ліс, ліс» Марії Стоянової, «Прокидаючись у тиші» Міли Жлуктенко та Даніеля Асаді Фаезі та «Чорнобиль 22» Олексія Радинського, який переміг у національному конкурсі «Миколайчук Open». Про них можна прочитати в огляді конкурсу короткого метру на DocuDays.

«Довкола»

Це радше не документальний короткометражний фільм, а експериментальний артперфоманс акторки Флори Боровик. «Довкола» більше нагадує відеокліп з химерними танцями на фоні пасторальних краєвидів Закарпаття.


Оцінка: 5/10

«Людина»

Короткий метр Хачатура Васіляна, в якому режисер, створюючи алюзію на біблійну притчу, намагається розповісти космополітичну історію про те, що все національне, що ми несемо — це лише набутий і змінний багаж, який як правило і призводить до конфліктів і воєн. Водночас важливо залишатися просто людиною, бо саме в цьому запорука всесвітнього миру і благоденства. Стрічка неймовірно естетична, однак закладені в неї сенси виглядають щонайменше наївно, щонайбільше — контроверсійно. 


Оцінка: 6/10

«Наша Робо Сім’я»

Анастасія Тиха проявляє режисерську майстерність і вміщує в короткому метрі історію, яка цілком заслуговує на повний метр. Просто уявіть — містечко Вугледар, яке війна перетворила на постапокаліптичну локацію. А в ному живуть діти, які марять робототехнікою і їх батьки, які всіляко це підтримують. Історія родини, яка попри війну, вимушену евакуацію та пов’язані з цим митарства не заламує руки, а живе якоюсь далекою і цікавою ідеєю, що лише більше їх консолідує. 


Оцінка: 10/10

«Річниця»

Найсильніша документальна робота цієї секції. Режисерка Анна Гончарова створює дуже поетично тонке та драматично моторошне кіно про річницю шлюбу, яка насправді є річницею втрати. За цей фільм режисерка отримала грант від Південношведської комісії на кінофестивалі. Це дуже заслужено. 


Оцінка: 11/10

«Це побачення»

Короткий метр від Надії Парфан уже відзначений на Берлінале, тому на «Миколайчук Open», поруч з короткометражними дебютами, виглядає мастодонтом. Це омаж на «Рандеву» Клода Лелуша, що розповідає про військовослужбовицю, яка мчить через пустий прифронтовий Київ на побачення. У цій стрічці є все що треба — екстрим, звук мотора, прекрасний Київ і неочікуваний, але соціально важливий фінал. Але з іншого боку в інтернеті є десятки аматорських короткометражок схожого типу. Мій улюблений — про проїзд по іванківській дорозі. Тому не дивно, що на Заході це щось небачене, а в нас — просто якісна робота. 


Оцінка: 9/10

«Велика Маленька війна»

Мирослав Латик у звичній йому манері намагається зняти в межах одного кіно соціальну драму та пасторальну комедію. Історія про далеке карпатське село, яке живе своїми клопотами, спостерігаючи за війною з новинних репортажів. Аж раптом ця ж війна у вигляді повісток, а згодом і домовин приходить в їх будинки. Дуже естетичне, натхненне карпатським колоритом кіно, яке міксує різні жанри попри недовгий хронометраж. 


Оцінка: 9/10

«Капітан Бровари»

Неймовірно смішна комедія від режисера-початківця Едуарда Нечмоглода з шикарним акторським кастом, як то Георгій Поволоцький та Богдан Бенюк. Застосовуючи жанр мок’юментарі (псевдодокументалки), Нечмоглод знімає абсурдно-крінжову комедію в стилі фільмів з Сашею Бароном Коеном про супергероя Капітана Бровари, який втрачає свою популярність через захоплення людьми ЗСУ та появу конкурента Чорного Мстюна. Дуже смішний фільм про те, що супергероєм може бути кожен, навіть якщо він не в костюмі з латексу і шкіри.


Оцінка: 9/10

«Оптика»

Режисер Олексій Новіков знімає комедійний короткий метр про ветерана з позивним «Стриж», який намагається будувати заново життя «на гражданці»: освоює роботу комівояжера, намагається примиритися з майже колишньою дружиною та розібратися у відносинах з батьком. Але все це в нього або не вдається, або вдається дуже специфічно. Підхід до насправді серйозної проблеми ПТСР та повоєнної адаптації до цивільного життя — це дуже серйозна історія, однак режисерського таланту Новікова, який вдало запросив на роль Стрижа реального ветерана Андрія Римарука, вистачає, щоб створити історії, яка проговорює ці важливі речі з гумором. 


Оцінка: 8/10

«Територія»

Сатирична комедія про знімальну групу, яку послали зняти робочий сюжет про сміттєзвалище, який раптом перетворюється в окрему документалку про провінційне жлобство та корупцію. Десятки гегів, які буквально реконструюють вірусні відео з інтернету сплітаються в одну сюжетно продуману історію невдалого відрядження, сімейної драми й свята сміттєпереробної індустрії. А Женя Володченко з Курган і Agrergat лише підсилює гумористичну складову цього фільму.


Оцінка: 7/10


Читайте також: Ехо минулих днів: огляд на треш-горор комедію «Вересень» 

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Новини
Від Сусіди стерплять до Këkht Aräkh: як звучить Миколаївщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
9 Квітня, 2024
Новини
Як звучить Херсонщина: плейлист від Ліруму
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
4 Квітня, 2024
Новини
Що слухала команда Ліруму в березні
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
4 Квітня, 2024