Боротьба проти антиутопії у кліпі Onuka — Guma

Onuka випустила кліп на трек Guma зі свого останнього альбому Kolir. У відео — соціальні меседжі, класичний сюжет про вихід із системи, естетика радянського конструктивізму та модернізму, а також фірмові яскраві образи проєкту.

Guma — перш за все історія про людей з інвалідністю та байдужість суспільства, яка їх оточує. В основу треку ліг звук, який допомагає людям з інвалідністю орієнтуватись на вході до станції Славутич київського метрополітену. Та у кліпі до цього додалась історія про вихід з антиутопічної системи.

«Будь-який механізм рано чи пізно дає збій. Як і в усіх антиутопічних історіях, так і в житті є ті, що виходять із системи. Саме це і є одним з головних меседжів треку та відео — змінювати структури й конфігурації, які затягують і роблять вас частиною тієї системи.» — каже Євген Філатов.

«Не чую, не бачу, не говорю» — три дії в лейтмотиві GUMA повністю описують реалії, у яких ми живемо: сповнені байдужості, неуважності й апатії. Особливо вони стосуються людей з обмеженими можливостями, які більше, ніж інші, страждають від цієї індиферентності» — розповідає Ната Жижченко про ідейну складову треку.


Окрім ідейної складової, у кліпі присутня вражаюча візуальна естетика. Кліп знімали у локаціях спадщини радянського модернізму та конструктивізму, таких як бібліотека КПІ чи готель «Салют». Та за словами Нати Жижченко, це не ода радянській епосі, а дивування красі архітектурної думки. Водночас інтер’єри наводять думки про контроль та системність.

Яскравим доповненням локацій стали традиційні для Onuka образи від дизайнерки Лесі Патоки. Усі речі для них були зібрані на секонд-хендах, а стиль змінився від притаманного Onuka футуризму з етнічними мотивами до «радянського мінімалізму», який підкреслює локації кліпу.

«Саме тому кадр заворожує око, — пояснює Леся Патока. — Відео Guma в результаті стало поза часом, адже, переглядаючи його, важко зрозуміти, в яку епоху воно було зняте. Це висока планка, коли ти можеш зняти роботу, яка не демонструє сучасні тренди, а цитує вічне. Адже тенденції минають, а мистецтво залишається назавжди».

Читайте також: «TVORCHI не говорять нічого нового, але все одно вибилися в топ української попмузики» — рецензію на альбом Road від Олексія Бондаренка

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.