Концертна індустрія та нові правила гри — у розмові зі спікеркою Selector PRO Джейн Біз

Про інновації, суперечки, державну підтримку, мистецьку освіту, улюблені лайв-спогади та людей, на яких тримається ринок.

Одного дня Джейн Біз напише захопливу книгу про свої пригоди в музичній індустрії. У 90-ті вона була тур-менеджеркою New York Dolls та керувала напакованими графіками світових гастролей Radiohead, Suede, Skunk Anansie, інших артистів. У буклеті того самого альбому Radiohead «OK Computer» на сторінці з особистими подяками від музикантів можна знайти її ім’я. Середина 2000-х — і ось пані Біз вже директорка унікального лондонського Meltdown Festival. Щороку фест запрошує великого артиста як куратора лайн-апу — в часи Джейн Біз такими стали Девід Боуї, Патті Сміт, Морріссі й Девід Бірн.

Пізніше вона тривалий час очолювала музичний напрямок Roundhouse, знакового майданчика і передової благодійної організації в культурі. Балансування графіку зі 100+ концертів на рік, куровані фестивалі, проєкти звукозаписуючої студії, гранти для молодих талантів — усе трималося на ній. Віднедавна пані Біз працює на Манчестерському міжнародному фестивалі. Його організатори у 2022 році відкриють новий революційний майданчик — Манчестерську міжнародну фабрику — і Джейн там керує музикою. Амбіція — втілити найграндіознішу в Європі постійну програму. Фестиваль. Що триватиме. Весь. Рік.

Розмаїтий, соковитий досвід, аналітичний розум та свіжий погляд на речі роблять Джейн Біз надзвичайно коштовною експерткою. 12–14 лютого вона долучиться до купи не менш крутих спікерів міжнародного музичного онлайн-форуму Selector PRO від Британської ради та Music Export Ukraine. Пройдіть швидку безкоштовну реєстрацію — і ви отримаєте доступ та повну програму заходу.

Спеціально для LiRoom музичний журналіст і головний редактор Comma Сергій Кейн поговорив із Джейн Біз про ситуацію з концертами у 2021 році, інноваційну Манчестерську фабрику, державне фінансування, підтримку молодих музикантів, кулуарні суперечки, мистецьку освіту, улюблені концертні спогади та людей, на яких тримається індустрія.

LiRoom є інформаційним партнером конференції Selector PRO.

---

Почнемо з вашої роботи зараз. Манчестерська Міжнародна Фабрика виглядає як винятково амбітна задумка, особливо для пандемійних часів. У чому полягає новизна проєкту, яка вас зачепила? Як це для вас — бути його частиною? І які нові виклики постали перед вами у 2020–2021 роках?

Насправді я була щаслива в Roundhouse і не шукала роботу, та потім хтось написав мені «бачила цю вакансію в Манчестері?» Це можливість працювати на фестивалі, який проходить вже 13 років, має справді великі амбіції, усі ці колаборативні кросплатформні проєкти, плюс працювати на майданчику такого масштабу саме на етапі запуску, плюс бути частиною унікального переходу від фестивалю, який діяв 18 днів що два роки, до компанії, яка оперує 360 днів на рік. Мати конкретну музичну роль у всіх цих процесах дуже захопливо. 

Ми переїхали до Манчестера за день до першого локдауну, тож все обернулося сюрреалістично. Зокрема сумую за роботою в офісі, постійним осередком людей. Зустрічаючи усіх нових колег в онлайні, я дізнаюся речі про них у зовсім інший спосіб, і це цікаво, та водночас в офісі з колегами я маю розмови, які не обов’язково мала б у Зумі.

Нам дуже пощастило, що у 2020-му фестиваль не планувався. Довелося скасувати деякі події, та не цілий фест. Багато моїх колег і друзів у концертній індустрії потерпають від катастрофи, бо мають переносити, і скасовувати, і переносити, і скасовувати.

Це рідкість зараз — мати проєкт зі стабільним фінансуванням.

Абсолютно. Ми тут в Британії були трохи здивовані: може, ви читали, британський уряд виділив кошти на відновлення культури — 1,7 мільярда фунтів, що дивовижно. Є питання до того, як їх розподіляють. Та ми не подавали заявку, бо цього року не очікували великих заробітків і не залишили нікого без роботи, хіба трохи скористалися системою з відпустками. Тож так, ми у рідкісно хорошій позиції.

Здається, був який фокус із тими державними грошима — наче ти маєш витратити їх виключно якимось конкретним способом?

Багато людей не подалися, бо їм здалося, наче за умовами ти маєш довести, що залишишся без копійки до кінця березня, до кінця фінансового року. Але при цьому купа організацій, які зазвичай живуть не під парасолею мистецького фінансування, особливо у неакадемічній музиці, гроші отримали. Щодо деяких із них виникали питання. Типу, стривайте, хіба це не компанія, що має величезне забезпечення з Америки? Та я намагаюся лишатися в дзені щодо цього і думати, що кожний фунт, витрачений на такі організації, імовірно означає, що ще хтось не втратив роботу. Для неакадемічної музики отримати визнання і грошову підтримку від держави у способи й масштаби, яких не було раніше — це ж має бути добре, так?

Розумію сумніви, але так, скоріш за все. Повертаючись до Манчестерської фабрики, які джерела фінансування такого проєкту?

Ця будівля — ця надзвичайна нова будівля — обговорювалася вже років десять, і зараз наступила найкраща частина цих десяти років. Гадаю, все почалося з обговорення досвіду Ігор Співдружності (багатовидові спортивні змагання, що проводяться кожні чотири роки між країнами Співдружності Націй, у 2002-му відбулися у Манчестері – прим.), скільки подібні заходи дають економіці міста. Тоді це було частиною державного порядку денного, активних дискусій щодо потужностей півночі Британії, як можна привнести рівність у культурну економіку країни, і що не все має зосереджуватися в Лондоні й на південному сході. Тож проєкт мав хорошу державну підтримку зі старту, і мав її завжди. Що у нас у Манчестері є, так це надзвичайна міська рада, яка справді розуміє цінність культури для економіки. І розуміє історію Манчестера як важливої музичної точки.

У результаті фінансування — як і з Roundhouse — базується на змішаній економіці. Трохи держава, трохи місцева влада, очевидно також деякі приватні донори та трохи комерційного доходу.

Мабуть, проєкт такої цінності й масштабу неможливо втілити без державної участі та приватних вливань.

Саме так.

Манчестерський фестиваль також втілює багато програм підтримки молодих артистів, часто із маргіналізованих спільнот. Зокрема було кілька ініціатив протидії впливу COVID. Які ключові моменти виділяли ці ініціативи з-поміж інших?

У березні ми оголосили три виклики для молодих талантів у Манчестері. Для деякого з них це означало створення чогось цифрового, для інших — підтримка тривалого задуму, який пізніше можна представити наживо. Зокрема програма MIF Sounds мала покрити 10 артистів і проєктів. Аж раптом ми отримали дуже милий імейл від представника громадськості з побажанням долучитися до фінансування, тож у нас вистачило грошей навіть на 11. Ми хотіли зібрати суміш жанрів і підходів, і нам вдалося. 

(Зокрема згідно з врученими грантами гурт Loose Articles записує EP, артист Балраж Самрай створює музичний твір як реакцію на COVID-19, а діджейський колектив All Hands On Deck влаштовує воркшопи з цифрового продакшну для 25 жінок, небінарних і трансгендерних людей – прим.)

І наші пропозиції стосуються не лише музикантів. Молодий промоутер або особа, яка хоче відкрити лейбл — таких ми теж старалися долучати до екосистеми. Амбіція така, щоб усі ці проєкти увійшли до нашої літньої концертної програми — «фестивального квадрату» безкоштовних подій протягом 18 фестивальних днів. Скоріш за все, це будуть заходи з дотриманням соціальної дистанції.

З вашого великого досвіду роботи з музичними грантами та програмами підтримки молодих артистів, які механіки працюють найефективніше?

По-перше, програма повинна мати відчутне фінансове підгрунтя. У випадку з грантами для музикантів, потрібен якийсь презентаційний результат із чітким позиціонуванням. Для решти робітників ринку акцент має робитися на отримання реального робочого досвіду — так ми діємо з програмою Factory Futures.

Що для молодого працівника ринку може означати реальний робочий досвід?

Знаєте, багато хто з нас зростав у цій індустрії. Ми не ходили до спеціального коледжу чи університету, щоб навчитися нашої роботи. Музична індустрія тримається на пристрасних людях, які просто хочуть діяти, і якимось чином вибивають собі роботу початкового рівня.

Приміром, наша програма Factory Futures зібрала 40 інтернів на два тижні, протягом яких вони пробували себе в різних сферах ринку. Бо такі люди можуть бажати працювати в креативних індустріях, але мати розпливчасте уявлення про них, не знати собі призначення — а є ж цілий спектр робіт. Може, ви хочете спробувати івент-менеджмент, чи продакшн, чи зацікавлені в фінансах, піарі, маркетингу? Цим проєктом ми підтримуємо ідею, що кар’єра в креативних індустріях — валідна, вагома річ.

Мені було б цікаво почути ваш досвід, але в Британії, коли я була молодшою, такий вибір не сприймався на рівні з іншими, і з часом він все менше і менше представляється як повноцінні кар’єрні можливості. Держава продовжує прибирати музику, культуру, будь-яку мистецьку освіту з загальноосвітньої програми, напряму впливаючи на відчуття людей, начебто це недійсні способи мати стабільну роботу і варіанти зростання.

У нас така ж нагальна проблема з мистецькою освітою. Вона обговорюється в культурних колах, проте недостатньо, і системних зрушень теж нема.

Гадаю, все вкотре зводиться до завеликої різниці між багатими й бідними. Якщо ти ходиш до приватної школи, там буде необхідне обладнання, щоб вивчати музику чи мистецтво. Якщо ти ходиш до державної школи біля дому — постійно чую історії, як у тій чи іншій школі навіть учителя музики немає. Бо відсутні компетентні люди або ж є тільки 500 фунтів, щоб покрити мистецькі витрати цього року.

У мене в школі вчителька музики існувала буквально пів семестру, і схожі історії в Україні також практично всюди.

Розпачлива, критична ситуація.

Хочу охопити ще кілька тем. Ви вже згадали, що плануєте соціально-дистанційовані заходи на літо. Ви покладаєтеся в роботі на якісь передбачення щодо повернення концертів?

Мені сподобалося, як сказав мій старий босс: «Я більше нікого не слухаю, бо в кожного є думка і ніхто не експерт». Я налаштована схожим чином і досі. Все, що ми можемо зараз — збирати якомога більше інформації про те, що роблять інші.

Наприклад, у Ньюкаслі влітку проходила серія концертів — взяли велетенський відкритий простір, який зазвичай умістив би 30,000 людей, створили окремі стоячі території по шестеро, і так зробили 29 шоу за 26 днів, збираючи щоночі по 2,5 тисячі глядачів (фестиваль Virgin Money Unity Arena прийняв загалом 72,000 відвідувачів, поміж інших виступали The Libertines, Сем Фендер, Supergrass, Maxїmo Park – прим.). Це був успіх, жодного спалаха COVID. Або, скажімо, в манчестерському Вест-енді є зали, відкриті з дистанцією три місця між вами й мною. 

Трохи позитиву додає вакцина, негативу — ймовірність потужніших штамів вірусу. Тим часом ми маємо продовжувати розглядати гібрид швидкого тестування, паспорту вакцинації, соціальної дистанції де можливо.

Як ви ставитеся до результатів тестових концертів без дотримання дистанції? Як в Іспанії, де Primavera Sound провела захід просто неба для 1042 глядачів на території, розрахованій на 1608, і єдиною додатковою мірою безпеки був експрес-тест за 15 хвилин до входу.

Гадаю, спрацює мікс усіх цих підходів, і це буде постійний експеримент. Але одна справа робити концерти у більших залах і на відкритих просторах, та що робити майданчикам на 400 людей і менше? Для екосистеми абсолютно необхідно, щоб вони вижили так само як і ми.

Колись у своїй кар’єрі ви багато працювали з гастрольними графіками артистів типу Radiohead та New York Dolls. Як гадаєте, чи повернеться концертна індустрія до тих масштабів?

Я мушу в це вірити. Так. Я маю мислити оптимістично, що в якийсь момент усе це закінчиться на позитивній ноті, і як тільки це буде безпечно, люди матимуть сильний стимул і жагу ходити на концерти. Коли б це не сталося.

Наступне питання може прозвучати зажрано в контексті пандемії, проте ви колись втомлювалися від концертів? Було відчуття, що з вас досить? І якщо так, яке шоу повернуло віру в лайви й запам’яталося як видатне?

Це дуже хороше питання. Адже до пандемії я б відповіла — так, звісно, я знуджуюся. Бо працюю з сотнею концертів на рік, і якихось артистів ти любиш, якихось не дуже, на майданчику знаходишся всі офісні години з десятої до шостої, а потім на концерті до одинадцятої, працюючи, застаючи події краєм вуха — тож все змазується. Та тепер моя відповідь — ні, я ніколи не втомлюся бачити живу музику.

Був час у Roundhouse на початку літа 2018-го, коли я страшенно зморилася. Та одного вечора ми з моєю половиною вирішили вибратися на вечерю і концерт. І бідна ж моя половина — в ресторані я сиділа напроти, читаючи стопку з двадцяти резюме. Безумство якесь. Але того ж вечора ми пішли в Hammersmith Apollo на Девіда Бірна з шоу «American Utopia» — і це було наче переливання крові. Це виклики нормам рок-н-рольного концерту, які абсолютно змінюють життя. Це більше театр, танцювальна вистава, аніж концерт, і це було неймовірно. Та зараз уже будь-яка жива музика була б неймовірною. 

«American Utopia» справді виняткова програма, перша настільки амбітна з часів «Stop Making Sense» 84-го, якщо не амбітніша. Ви ж працювали з Девідом Бірном, коли він був куратором фестивалю Meltdown…

Так, він був останнім перед тим, як я пішла.

У вас є улюблені концертні моменти за ваші роки на фестивалі?

Їх так багато! Перше, що завжди згадую — Патті Сміт грає «Horses» (дебютний альбом 1975 року від початку до кінця на честь його 40-річчя – прим.), просто фантастика, дуже емоційна ніч із багатьох причин. New York Dolls були надзвичайні на фесті, який робив Морріссі у 2004-му. Є один концерт, який я не застала, та він в історії як найлегендарніше шоу фестивалю Meltdown: у рік, коли кураторствував Нік Кейв, на його вмовляння погодилася Ніна Сімон. Очевидно, що це було незабутньо.

Питання наостанок. Це ваш другий форум Selector PRO — минулого разу, рік тому, нам пощастило побачити вас у Києві особисто. Які висновки з тієї події ви забрали собою?

Перше, про що я думаю — яке неймовірно красиве місто, і яка неймовірно розмаїта музична сцена. Я була в Києві лічені дні, але хотіла б провести більше часу, побачити більше. Та нас і так поводили по місцях, якраз сьогодні згадувала. Мене вразила локація на місці фабрики, де був і концертний майданчик, і техно-клуб (Closer – прим.). І взагалі те, як місто використовує простори для культури. 

І презентації з більш як десятка країн — Східна Європа, Центральна Азія, Західні Балкани. Перше, про що я могла говорити з колегами вдома після форуму — як нам пощастило, що нас не намагається прикрити поліція. У світі є люди, які мають категорично інші щоденні виклики, боряться за культуру в жорсткіші способи. Тож не варто жалітися, що промоутер накричав на тебе — люди працюють у цій самій індустрії у значно жахітливіших умовах.

Побачимося онлайн 12–14 лютого на Selector PRO 2021. Не забудьте зареєструватися, щоб отримати деталі.

---

Читайте також: Що хорошого було у 2020? Думки українських та закордонних професіоналів