Одного разу в Україні: огляд на документальний фільм «День незалежності»

«День незалежності» — це повнометражний документальний фільм Володимира Тихого про те, як відбувся День Незалежності в різних куточках України у 2022 році.

Кінокритик Ігор Кромф подивився стрічку і спеціально для LiRoom описує свої враження.

LiRoom є інформаційним партнером Docudays UA, де був представлений фільм.

Володимир Тихий уже створив документальну мозаїку українського духу спротиву в документальному фільмі «День добровольця», фільмуючи як вчорашні попзірки, науковці, історики, митці та пенсіонери перетворилися на воїнів та волонтерів та проживають 14 березня 2022 року — День добровольця — у прифронтовому Києві.

Тепер Тихий вирішив зробити за таким же планом уже іншу роботу — про те, як українці різного соціального походження, у різних регіонах України зустрічають День Незалежності в умовах повномасштабної війни.

Героями стрічки є львівський дисидент Ярослав Кендзьор, який брав участь у проголошенні Незалежності України 24 серпня 1991 року. Весь день чоловік намагається дати інтерв’ю і поділитися спогадами про ті дні з медіа, але його обривають повітряні тривоги. А в Харкові дівчина Ліза гуляє зі собакою подружки посеред розбомбленого району, а потім йде на підробітки в місцевий паб. Тоді як у центрі ДСНС два чоловіки поміж химерних радянських агрегатів та сучасних ноутбуків оголошують повітряні тривоги.

Десь на Херсонщині командирка протитанкового взводу Тетяна Чорновол маскує ПТРК «Стугна», говорить мотиваційний спіч підлеглим, а потім у дусі італійського застілля (там буквально на столі домашня паста) святкує День Незалежності з побратимами. Тим часом на Донеччині доброволець підрозділу імені Шейха Мансура Володимир Безрукий у проміжку між боями знаходить час для довоєнного заняття — малювання. Наталя Корнєєва в Києві дивитися на спалену російську техніку на Хрещатику, поминає знайому, що померла 24 серпня, та випікає патріотичний пиріг на вечерю.

Варто віддати належне організаторському таланту Володимира Тихого, який одночасно керував кількома операторськими групами в різних містах України, де в більшості він не був присутнім фізично. Однозначно, щоб справитися з такою роботою треба мати великий менеджерський талант. Його ми бачили й у «Дні українського добровольця» і тепер — у «Дні незалежності».

Але який посил дає нам це кіно? Що в Україні, у різних її куточках, живуть різні люди, які по-різному зустрічають День Незалежності України? Так, це здається досить закономірне й очевидне явище. Що попри відмінності (регіональні, соціальні, статеві, вікові) ми всі українці й незалежність для нас усіх важить багато? Теж досить очевидна думка.

Так, кожна з розказаних Тихим історій у цій документальній мозаїці — це цілком собі вартісна окрема короткометражка. Тут вам і в чомусь кумедна історія Кендзьора. І пасторально життєрадісна історія протитанкового взводу. Й урбаністична історія пошкодженого росіянами Харкова. І розмірено філософські, але дуже різні історії про художника на війні та спостерігачів повітряних тривог. Однак у сумі вони дають документальне кіно із занадто простою головною ідеєю консолідації українського суспільства навколо незалежності України. В цілому в цьому немає нічого погано, адже необов’язково вдаватися в надмірні розмірковування і складні метафори, щоб створити цікаве та захоплююче документальне кіно. Однак, на тлі інших учасників основної конкурсної програми Docudays UA, як то «Залізні метелики» Романа Любого чи «Король Лір» Дмитра Гришка, «День незалежності» виглядає трішки старомодним.

Оцінка критика: 7/10

Читайте також: Як будувалася Каховська ГЕС? Розповідаємо про останній фільм Олександра Довженка «Поема про море» і його любов до Нової Каховки