Український зріз: розповідаємо про 11 артпроєктів українських митців

7-9 вересня у Львові відбувся III Конгрес Культури «Ukraine! Unmuted: Україна бере голос». В межах конгресу пройшла низка розмов про українську культуру та мистецтво в контексті війни, а також представили експозицію «Український зріз», яку побудували Олексій Хорошко та Сергій Столярук. Куратори — Володко Кауфман та Сергій Петлюк.

На ній представлені артпроєкти Яни Бачинської, Костянтина Зоркіна, Жанни Кадирової, Алевтини Кахідзе, Миро Клочко та Анатолія Татаренка, Павла Макова, Вячеслава Полякова, Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського, Сергія Савченка, Fantastic little splash, Володка Кауфмана, Юрія Штайда, Ярини Шумської.

22 вересня «Український зріз» відкривають у Любліні, там експозиція триватиме до 10 листопада.

Розповідаємо про проєкт, авторів та їх експозиції.

Про проєкт

Український зріз — триєнале сучасного українського мистецтва. Український зріз розпочав свою історію у 2010 році й передусім був задуманий, як проєкт для репрезентації сучасного українського мистецтва за межами України. За словами команди проєкту, це також процес самодослідження.

Зріз є кураторським проєктом. Його ідея зʼявилася у Львові в середовищі одного із культових культурних осередків Львова й країни – мистецького обʼєднання «Дзиґа». Ідея виникла з бажання вловити й окреслити «українськість» у сучасному мистецтві, зібрати на одному майданчику авторів, для яких Україна – не просто «територія», а «своя, важлива територія», з якою взаємодієш, переживаєш, змінюєшся тощо.

Щоразу у триєнале брали участь митці та мисткині з різних міст України. Спершу команда проєкту стала собі за мету охопити якнайширшу географію авторів. Але згодом головним орієнтиром стали трансформаційні процеси в українському мистецтві — на рівні медій, тем, дискурсів, інтерпретацій, імен, (не)змінності традицій, експериментування тощо.

Цьогорічна експозиція налічувала 11 артоб’єктів.

1 
Яна Бачинська
«Шкіра мого діда» 
2020

Яна Бачинська — художниця, кураторка та режисерка. Підхід авторки полягає в зіставленні власного досвіду з домінуючими поглядами на колективні травматичні події, у намаганні досягти цілісності та створити образ більш безпечного майбутнього.

В межах експозиції було представлене відео мисткині про зв’язок поколінь через насильство та його тяглість — «Шкіра мого діда». Авторка проживає витіснені історії предків, приміряючи на себе військовий костюм діда.

«Все витіснене часто повторюється. Можна йти від конкретного до загального, аби повернутися до забутого, щоб більше не повторювати й побачити причини нашого нинішнього стану. Знаючи причини, ми зможемо прийняти реальність — і змінити», — каже вона.

2
FANTASTIC LITTLE SPLASH
Лера Мальченко, Олександр Ганц
Конкретний і неясний
2019

Лера Мальченко та Олександр Ганц працюють у тандемі. У своїх роботах вони поєднують мистецьку практику та дослідження медіа, серед сфер зацікавленості — утопії та дистопії, колективна уява та її втілення, проєкції, омани та непевності.

У центрі художнього дослідження «Конкретний і неясний» — покинути готель «Парус» у центрі Дніпра та різноманіття інтерпретацій готелю у різних аналогових та цифрових медіумах. Автори намагаються задокументувати стан collective dreaming.

«Парус» мав стати символом грандіозності Дніпропетровська, як батьківщини радянського вождя Леоніда Брежнєва. Але готель так ніколи й не був відкритий — його зведення зупинилося напередодні розпаду Радянського Союзу.

3
Алевтина КАХІДЗЕ
(у співпраці з Петром Армяновським, Олександром Кроліковським, Анатолієм Степаненком, Textv.org.ua, Олексієм Коваленком, Михайлом Журбою, Любою Якимчук, Віталієм Чернецьким, Дзвінкою Матіяш)
Invasions
2021-2022

Алевтина Кахідзе — феміністська та медіа художниця, садівниця, кураторка. У роботах авторка звертається до критики споживацької культури, теми садівництва та рослин, а з 2014 — зображує життя та побут на окупованих українських територіях. 

Invasions — перша велика робота після лютого 2022 року, що обʼєднує фільм доповненої реальності, текст з ілюстраціями, медіадослідження, обʼєкти та гербарії, які Алевтина зібрала у Канзасі (США) та в Музичах (Україна).  Invasions — фільм про російсько-українську війну, яка розпочалася в 2014 році і яку через повномасштабне вторгнення 2022 року почали називати англійською «invasion». А також це фільм про рослинні інвазії.

Алевтина знімала на камеру у форматі 360° і таке бажання зʼявилося із розумінням, що Україна під час війни є різною в кожному сантиметрі дійсності: справа руїни, зліва — діти граються.

«Значна частина моєї мистецької уваги зосереджена на рослинному світі. Для мене це й дослідження поведінки рослин, що відрізняється залежно від їхнього походження є певні немісцеві рослини, які домінують над місцевими видами, — за це науковці визначають їх інвазійними. Проте рослини не вбивають одна одну в одну мить; вони також не тікають у разі небезпеки. Саме цим вони видаються мені незбагненними істотами на тлі неперервної історії людських війн. Коли під час повномасштабного вторгнення, що почалося 24 лютого 2022 року, російські танки підійшли до мого села на відстань пʼяти кілометрів, я написала на дверях своєї майстерні послання до світу: “Беріть приклад із рослин: вони є пацифістами, наскільки це можливо на нашій планеті”».

4
Костянтин Зоркін
Захисний шар 
Саджанці
2022

Костянтин 3оркін — мистецтвознавець, викладач, автор лялькових вистав для українських театрів. Працює самостійно та спільно з іншими артистами під назвою «Лабораторія ненаправлених дій». Автор книги «Ілюстрація. Хроніки курсу». 

Проєкт «Захисний шар» є продовженням творчої практики митця, але зміни реальності, змусили його переглянути значення створених раніше образів та винайдених технік. Наприклад, художній світ, який він створював в останні роки з дерева, несподівано доповнився металом. 

«Для мене метал завжди був агресивним матеріалом, на відміну від дерева. Робота з ним завжди супроводжується небезпекою: зварювання, опіки, іскри, вогонь, іржа, поранення — потенція травмування закладена у металі, бо він твердіший за людське тіло. У представленому проєкті травмуючий і травмований метал стає втіленням почуттів воєнного часу, постійного співвідношення захисту й беззахисності. Я думаю, що моя творчість та цей проєкт не може бути документальним свідоцтвом трагедії у буквальному сенсі, але мистецтво рідко розповідає й описує події прямо. Мені важливо, щоб творчість фіксувала те душевне і фізичне напруження, що зараз поєднує всіх нас у боротьбі з ворогом, та підтримувала віру. Моя художня мова завжди містила у собі тему перемоги над смертю, проте лише тепер ця тема перестала бути абстрактною», — каже Зоркін.

5
Жанна Кадирова
Паляниця
2022

Жанна Кадирова досліджує локальні контексти та інтеракції людина-місце. Одна з основних тем творчості авторки — урбаністика, зміна обличчя міста. Працює із мозаїчними техніками, часто звертається до грубих матеріалів, як-от кахель, бетон, плитка, асфальт. 

У класичному розумінні «паляниця» — це круглий пшеничний хліб великого розміру, випечений у печі. На початку повномасштабної війни слово «паляниця» стало символом, адже росіяни не в змозі правильно його вимовити. Воно стало шифром, що безпомилково відрізняє друга від ворога.

На створення проєкту авторку надихнуло Закарпаття, куди вона переїхала з Києва після вторгнення. Можливість працювати над проєктом дуже допомагала зберігати психіку, 100% коштів, які Жанна Кадирова отримувала за ці роботи — віддавала волонтерським організаціям та друзям, які залишилися в Києві й приєдналися до сил територіальної оборони. 

«Села там захищені Карпатськими горами, є багато гірських річок, води яких швидко біжать і полірують каміння. Ми з Денисом Рубаном почали придивлятися до річкового каміння уважніше…Перші два тижні війни мені здавалося, що мистецтво — це сон, що всі двадцять років мого професійного життя — це те, що я бачила уві сні, що мистецтво абсолютно безсиле й ефемерне порівняно із безжальною військовою машиною, котра знищує мирні міста та людські життя. Тепер я більше так не думаю: я бачу, що кожен мистецький жест робить нас видимими й робить наші голоси почутими».

6
Влодко Кауфман, Юрій Штайда, Ярина Шумська
Відкриття

Співзасновник мистецького обʼєднання «Дзиґа»та куратор триєнале сучасного українського мистецтва «Український Зріз» Володко Кауфман разом з актором й музикантом Юрієм Штайдом і мисткинею Яриною Шумською підготували перфоманс. 

7
Павло Маков
Mappa Mundi (Велика карта)
2020-2021

Член Королівського товариства живописців та графіків Великої Британії Павло Маков зробив об’єкт на основі великої карти.

«Світ згорнувся, став ще меншим та ще більш незахищеним. Ми всі опинилися практично в одній великій комунальній оселі, де умовні двері більше не можливо тримати зачиненими, і фактично нема куди тікати від пожежі чи повені, бо, пробігши через усі кімнати, ризикуєш опинитися в тій самій, звідки почав бігти. Мапа Світу нагадує архітектурний план великої квартири. Всі кімнати прохідні. стіни кожної кімнати межують зі сусідніми так, як межують їх кордони у реальному світі», — каже митець.

8
Миро Клочко, Анатолій Татаренко
Мир і спокій
2022

Кінорежисерка і сценаристка Миро Клочко та співзасновник фото ініціативи «Periscope» Анатолій Татаренко екранізували п’єсу львівського драматурга Андрія Бондаренка.

Він розповідає про те, як життя обірвала повномасштабна війна: зосереджується на житті своєї родини. Мир та спокій які автор знав з дитинства, змінюються революціями, війнами, історичними травмами. І тепер, у дорослому віці, Андрій стикається із загрозою, свідком якої були попередні покоління його родини. Саме ці думки втілилися в одноактній пʼєсі, написаній у відповідь на події, що розгорталися.

Для свого відео автори використовують фотографії з життя Бондаренка, уявляючи людей, які його населяли, і загалом народ України. 

9
В’ячеслав Поляков
|.|.| 2022

Вʼячеслав Поляков займається фотографією з 2012 року, працює у жанрі міждисциплінарного дизайну й поєднує традиційне рисування тушшю з 3D графікою. 

«Я почав знімати цю серію задовго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, але розірвані на шматки тіла людей, з котрих зараз складається моя щоденна стрічка новин, виглядають так, наче вони з моїх фотографій. Тепер я розумію: вони завжди були там. Я фотографував ту саму війну, наслідки її попереднього етапу. Всі покоління моєї сімʼї страждали від безглуздої російської агресії. Тепер моя черга. Але це мій дім, і я люблю свої Помпеї. Мій світ є в постійному стані розпаду, і я використовую його уламки як будівельний матеріал для нових історій. Я хочу залишити речі кращими, ніж я їх знайшов».

10
Даніїл Ревковський, Андрій Рачинський
Брязкання, стукіт, суперечка та булькання
2021

Андрій Рачинський та Даніїл Ревковський — дует харківських митців, що працюють на перетині різних форматів художніх практик, які формують дослідження колективного ландшафту індустріальних ландшафтів України.

Відео «Брязкання, стукіт, суперечка та булькання» — одна з частин проєкту Хвостосховище. У відео зображені два головні герої, які прямують до Хвостосховища та сходять на нього. Хвостосховище — це комплекс спеціальних споруд, призначений для зберігання радіоактивних, токсичних та інших відвальних відходів збагачення корисних копалин. Робота порушує тему відповідальності людини за земні ресурси та химерні форми, яких можуть набути сліди перебування людської цивілізації на Землі.

Відео складається з чотирьох частин, які пародіюють інші частини цього проєкту: брязкання Скіфського навершя; стукіт по трубах директора «Криворіжсталі», який сидів у бомбосховищі; суперечка, як відображення всіх суперечок і непорозумінь нашого часу — між країнами й окремими людьми; булькання станції для видобутку питної води.

11
Сергій Савченко, Володко Кауфман
Земля
2022

Сергій Савченко — львівський художник, учасник та організатор низки Мистецьких акцій і пленерів, засновник незалежно анімаційної студії «Savchenk Studio Production» та Savchenko Callery в Гданську (Польща).

Митець підготував інсталяцію, що є частиною кураторського проєкту «Земля».

«Земля є основою життя, надійним захисним шаром планети, персональною і водночас спільною Батьківщиною, вмістилищем памʼяті про минуле, обʼєктом геополітичних інтересів, сховком від війни, останнім прихистком людського тіла, — і завжди лишається визначальною ментальною структурою. Вона є центром. Із неї все починається. Вона укладає життя, задає свої вітальні цикли, змушує боротися за себе (аж до смерті). Є міцнішою за інші звʼязки, здатна перетривати усе, стає необхідністю», — каже Кауфман.

---

Читайте також: Київський тиждень критики оголосив фільми з програми «Фокус: Україна — Польща»