2 травня в український прокат вийшла мок’юментарі стрічка «Ми були рекрутами» Любомира Левицького про Третю окрему штурмову бригаду, яка фактично стала проєктом медіавідділу 3 ОШБР.
Кінокритик Ігор Кромф подивився фільм та готовий розповісти як працює маркетинг у кіно.
Режисер фільму Любомир Левицький, який до вторгнення намагався стати українським блокбастер-режисером, знявши «Тіні незабутих предків», «#SelfieParty», «Скажене весілля 3», після 2022 року створив короткометражний док про розстріл Андрія Богомаза «Йди за мною», а тепер взявся за фільм про Третю штурмову. При чому взявся з притаманним йому лоском та пафосом робіт до вторгнення. Наприклад, пафосне проїжджання «Хамві» явно натхненне серіалом від НВО Generation Kill. Однак візуальна стилістика фільму нагадує радше рекламний ролик чи відео для YouTube (Третя штурмова, до речі, має свій YouTube з понад мільйоном підписників), а не повнометражний фільм тривалістю півтори години.
Фільм «Ми були рекрутами» — це мокументарі-фільм, або простіше кажучи псевдокументалка. Тут реальні документальні моменти заміксовано з вигаданим сюжетом. Головний герой фільму — вчорашній рекрут 3 ОШБР з позивним Журналіст (його грає актор Борис Савенко) їде на своє перше завдання і дорогою знайомиться з легендами Третьої штурмової: реальними військовими Тохою, Дациком, Істоком, Хельгою, Хмурим, Сходом, Доком та Хатою.
В кожного з них Журналіст бере інтерв’ю, а розповіді воїнів додатково ілюструються вставленими відео, які зняли на гоупро чи телефони під час бойових виїздів воїни 3 ОШБР.
Очевидно, що «Ми були рекрутами» — пропаганда. Цей термін набув негативної конотації, хоча насправді у пропаганді як такій немає ні чого погано, все залежить від того що пропагується. Конкретно «Ми були рекрутами», за задумом авторів фільму, має спонукати молодь вступати до лав Третьої штурмової. В цілому, використання кіно, як інструмента для мобілізаційних потреб — не нове. У США саме завдяки потребі мобілізації у Другій світовій виник персонаж Капітана Америки. А у 1980-х, Пентагон успішно профінансував фільм «Топ Ган» з Томом Крузом і збільшив таким чином охочих підписати контракт. Існує в американській історії й протилежний приклад, а саме пропагандистський фільм Джона Вейна «Зелені берети» про В’єтнамську війну, який досі вважається одним зі зразків того, як не треба знімати воєнну пропаганду. У тому, що «Ми були рекрутами» закладені пропагандистські моменти немає нічого погано. Однак, те, що автори закладали у стрічку не завжди працює.
Стрічка називається «Ми були рекрутами» і це очевидне посилання до «Ми були солдатами» Рендалла Воллеса з Мелом Гібсоном у головній ролі. За ідеєю фільм мав би розповідати власне про рекрутство, однак про це у фільмі майже нічого немає. Кожне інтерв’ю бійця Третьої штурмової — захоплива та варта поваги розповідь. Кожен з них через власний досвід висвітлює якусь важливу тему. Тоха нагадує, що в Третій штурмовій воюють прості хлопці з під’їзду, а не послані боги з Асграду. Ісход та Хельга розповідають, що війна це не лише тіктоки й двіж, а й піт, кров та бруд і нічого романтичного там немає. Док розповідаючи власну історію втрати побратима, нагадує, що війна — це про смерть. Хата, Дацик та Схід зазначають, що хороший воїн не той, що має геркулесівську мускулатуру, а той, хто здатен холодно мислити, концентруватися на завданнях та має загартовані вольові якості.
Кожне таке інтерв’ю — це одночасно портрет особисті, яка здобуває перемогу та визволення, ризикуючи власним життям та один з елементів великої мозаїки обличчя українського захисника. Доповнює ці історії власні відео бійців. І саме ці документальні інтерв’ю та ролики роблять «Ми були рекрутами» фільмом, який хочеться дивитися. В них є драматизм, гумор, екшн та побутова правда. І це різко контрастує з тим, в що загортає цю документальність Левицький на кшталт слоумо проходок чи скриптованих питань Журналіста, який по факту взагалі немає жодної ролі, окрім як проговорення майже ідентичних питань.
Власне, все, що у фільмі було додано режисером, виглядає напрочуд штучно. Журналісту не вистачає якоїсь фактурності, передісторії, яка могла б рухати його між справжніми воїнами та давати відповіді на питання, які дійсно турбують тих, хто є цільовою аудиторією «мотиваційного фільму» — майбутніх рекрутів.
«Ми були рекрутами» абсолютно заслужено звеличує бійців 3 ОШБР, однак його мотиваційна функція виглядає досить сумнівною та незавершеною. З іншого боку, «Ми були рекрутами» чудове кіно вже тому, що до популяризації та пропаганди військової справи в Україні починають підходити більш зважено та використовувати все ширші та цікавіші інструменти інформаційного впливу. Абсолютно не дивно, що першими в цьому стає Третя штурмова, яке вже раніше провела ефектну інформкампанію «Вривайся в двіж», а тепер освоює сферу кіно.
Оцінка: фільм варто подивитися, попри недоліки.
Читайте також: Велика розмова з режисером фільму «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» Тарасом Томенком
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: