Ска-панк з іконами і присмаком похмілля. Рецензія на альбом «Мадонна» гурту Жадан і Собаки

Проєкт Жадан і Собаки починався радше як необтяжливий музичний акомпанемент до віршів Сергія Жадана. З кожним новим альбомом гурт дедалі тісніше об’єднував текст та мелодію. Вірші під музику перетворювалися на пісні. Пісні перетворювалися на хіти. Піком цього руху став альбом «Пси», на якому гурт не тільки скоротив назву з «Жадан і Собаки в космосі» до лаконічнішої «Жадан і Собаки», а й вивів докончену формулу власного ска-панку. Мадонна – логічне продовження Псів, але ще більш жорстке, прямолінійне та саркастичне.

Жадан – ледь не найкращий (на мою думку) автор текстів в Україні. Очевидна думка, враховуючи, що Сергій Вікторович вважається живим класиком як серед пересічних шанувальників української літератури, так і серед критиків. Проте писати вірші і писати пісні – це різні речі, які не завжди вдається вдало поєднувати. Схоже, що на Мадонні Жадан взагалі відмовився від концепції мелодекламування та залишив її для інших своїх музичних проєктів – Лінії Маннергейма, «Розділових» та Zhadan&Fima. Тепер це концентрований ска-панк із присмаком похмілля та рефлексією на тему власного бекграунду й долі мешканців нашої неньки. Жадан тут не письменник, а рок-музикант. І він уперто це доводить.

Жадан чи то насміхається із злободенного шансону, яким просякнуте життя простих українців із різних прошарків населення, чи то заздрить його успіхові та соціальній ролі. Взагалі через увесь альбом прослідковується три базових теми: алкоголь, кримінал та незворотність божої кари. За Жаданом, усі ми зустрінемося в пеклі, і, схоже, він із цим давно змирився. Тому все, про що він співає, варто сприймати як неминучу дійсність перед співбесідою із апостолом Петром, яка в будь-якому разі закінчиться провалом.

Біблійні алюзії переслідують слухача протягом ледь не кожної пісні альбому. «Хто ми з тобою, ми з тобою хрещені. Де ми хрещені – у церкві на Троєщині», – так звучить найпотужніший приспів на початку платівки. «Я сам зробився, як апостол Петро», – у якийсь момент зізнається ліричний герой Жадана, який відсидів у трьох країнах. «Шоу закінчилося, побачимося в Пеклі», – так закінчується платівка. Народження – алкоголь – гріховне існування – смерть. Все зрозуміло.

З точки ж зору музики Жадана хочеться порівнювати перш за все із Ляпис Трубецкой. Особливо Мальви, які ніби вистрибнули із періоду Культпросвета культових білорусів. Ска-панк із яскравими трубами, грайливими та жорсткими текстами, а також важкими гітарами популяризував в наших широтах Сергій Михалок. Схоже, що Сергій Вікторович не заперечує його впливу, так само як і його білоруський тезка. BRUTTO співають Середні віки на вірші Жадана, а «Собаки» віддають належне білоруській музиці в кавері на Рок-музикант Лявона Вольського.

Як для альбому, на який чекали три роки, «Жадан і Собаки» не допрацювали. Із десяти треків, які ввійшли до платівки два вже виходили минулого та позаминулого року (Кобзон і Бухло), а ще два – переробки старих пісень (Натаха та Марат). Окрім того майже всі інші пісні вже звучали наживо, зокрема під час презентації програми «Мальви» наприкінці минулого року. Тож Мадонна не викликає відчуття новизни. Але це більше про кількість, а не про якість.

Взагалі «Жадан і Собаки» стали звучати простіше. Але не примітивніше. Вони не лінуються ховати в мелодіях цікаві посилання. Наприклад на Black Eyed Peas у Кобзоні. Або ж ледь на канонічний панківський звук від The Ramones на початку Мадонни. «Собаки» талановиті музиканти, але на повну дають собі волю аж наприкінці альбому в аутро в Аутро. Там прекрасно стає зрозуміло, що цей гурт – не тільки про те, щоб весело ганяти чотири акорди в приспівах, а про вміле поєднання навичок та простоти. На Мадонні менше експериментальності та інструментальності, яка була притаманна раннім альбомам (коли на «Собак» ніхто не ходив). Зате тут набагато більше хітовості та, з хорошої точки зору, попсовості. Це цілком усвідомлений крок не без долі самоіронії. «Жадан і Собаки, чергова хітяра».

Якщо прослідкувати хронологію виходу платівки, можна припустити, що початково вона мала отримати назву «Мальви». Це б цілком логічно лягло в пост-радянську (пост-апокаліптичну) естетику всієї творчості Жадана. До того ж, це був би хороший жарт над традиційною українською естрадою. Саме із такою назвою «Собаки» катали програму, у яку входили майже всі пісні з альбому. Але в останній момент з’явилася назва «Мадонна» та заголовна пісня.

17-річна «Обкурена Мадонна» «справжня суперзірка наших перших концертів» стає ключовим образом платівки. Релігійним і злободенним. Романтичним та депресивним. Поп-культурним та маргінальним. «Я все життя говорю, щоби про неї розповісти» зізнається Жадан і слухач починає бачити в цій пісні дещо більше, ніж чергову грайливу замальовку. На альбомі багато пісень, присвячених жінкам: Тьолка барабанщика, Мадонна, Натаха. Про жінок Жадан співає відчайдушне, хоч і не частіше, ніж про бухло (нехай зазвичай ці два образи йдуть поруч).

Комплексно Мадонна – це весела подорож життям пересічних українців наприкінці якої хочеться чи то напитися, чи то розридатися. Не те, щоб Жадан транслює відчай. Навпаки, він учить приймати дійсність такою як вона є. Він змушує шукати найкраще навіть у найгіршому. «Я люблю цю країну навіть без кокаїну». Його концепція триматися за власну землю просто тому, що це твоє, так добре змальована у романі «Ворошиловград», просочується крізь полотно Мадонни. Ти не розумієш, чому тут добре, але чомусь добре. Бо «квітнуть мальви на маминому ганку».

Мадонна – найкраще висловлювання в українській музиці за цей рік. Злободенне, багатошарове, емоційне й майстерне. Хоча Жадан і виходить на більш мейнстримний рівень, він уникає спокуси стати вітчизняним Шнуровим (хоча важко уникнути порівняння між хриплуватим “як добре горить урядовий квартал” та піснею Москва Ленінграду) та не починає загравати з махровою естрадою. Так само як Вася Обломов в Магадані, Жадан у Кобзоні, Бухлі та Тьолці барабанщика радше знущається над потенційним слухачем, який не розгледить у тексті сарказму. Він співає водночас для креативного класу, для якого вся ця алкогольна естетика – суцільна екзотика, та для героїв своїх пісень, які Жадана, швидше за все, ніколи не почують.

Жадан уже другий альбом поспіль досягає неймовірного рівня лаконічності в поєднанні смислів та драйву. Водночас залишається чужим як для поп-сцени (через свою різкість та саркастичність) та для музичної тусовки (через те, що письменника й досі не хочуть сприймати як музиканта). Таким чином Мадонна цілком може стати найкращим альбомом року, який не вписується ані до андеграунду, ані до мейнстриму. 

8/10

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.