«Музика поза політикою?». Українські артисти про те, чи потрібно висловлюватися на резонансні теми

Головна

Інтерв'ю

Лірум

Інтерв'ю

Лірум

•

16 Червня, 2020

Після колонки нашого головного редактора Олексія Бондаренка «Моральна сліпота. Чому українські зірки ігнорують будь-яке свавілля?», зав’язалася хвиля обговорення в фейсбуці та медіа. Одна із тез, яка часто лунала здебільшого від представників артистів, полягала в тому, що Олексій зробив за зірок висновки ще до того, як їх запитав.

Ми подумали, що це резонне зауваження і запитали популярних українських артистів, що вони думають стосовно позиції «музика поза політикою» та чи вважають, що зірки мають висловлюватися на резонансні теми.

Ми звернулися із запитом до 22 популярних українських артистів і поставили їм чотири запитання:

Чи вірите ви, що публічні люди мають зобов’язання перед своїми слухачами у формуванні морального компаса?
Наскільки артисти є частиною культурної політики і чи може існувати «музика поза політикою»?
Чи ви самі готові говорити про проблеми в Україні? Чи могли б ви прокоментувати такі ситуації, як справа у Кагарлику, обмеження фінансування Центру Довженка та згортання медичної реформи?
Назвіть соціально важливі теми, про які вам цікаво говорити зі своєю аудиторією.

Ось, що вони нам відповіли.

Jamala

Я вважаю, що публічні люди мають брати участь у формуванні відношення до подій у суспільному житті. Але не вважаю, що на них треба перекладати відповідальність. Зрештою, моральний компас людини формують сім’я, освіта та середовище, в якому вона зростала. А публічна людина – це лише людина, яку добре знають через її досягнення в певній сфері.

В сучасному інформаційному потоці неможливо відслідковувати всі новини, ще складніше відрізнити об’єктивну оцінку події від спланованої кампанії на чиюсь користь. Саме для цього існують журналісти та різні експерти. Наївно очікувати, що музиканти можуть оцінити доцільність якоїсь реформи, яка ще не відбулася, або діяльність якогось державного інституту, з яким вони не стикаються.

Звісно, побиття хлопця в поліцейському відділку та зґвалтування дівчини поліцейськими – це жах, який складно уявити, і дуже хочеться, щоб винні отримали по заслугах. Я дуже переживаю через ці події. Але чи має піти міністр у відставку, чи мають піти у відставку якісь інші керівники, або ті, хто його призначав, або всі вони разом, я не можу сказати. Для того, щоб коментувати щось, на мій погляд, треба розібратись і мати думку, яку ти можеш аргументувати.

Тому я, наприклад, висловлююсь лише з питань, в які занурилась достатньо глибоко: дискримінація людини за різними ознаками, руйнування навколишнього середовища, боротьба за права тварин, human traffic, проблеми кримськотатарської спільноти в Криму та на «материку».

Чи є артисти частиною культурної політики? Якщо ми про популярну музику, вона існує сама по собі, держава ніяк не сприяє її розвитку, а часто-густо і заважає. Про артистів згадують лише коли потрібні відомі обличчя для чергової медійної кампанії, якою прикривають відсутність справжньої роботи.

Чи може існувати музика поза політикою? Так. Чи може існувати музикант, як громадянин, поза політикою в країні, яка веде війну? Ні. Але це не означає, що музикант мусить займатися політикою. Достатньо мати громадянську позицію та не боятися висловити її всьому світові.

Женя Галич (O.Torvald)

Чи вірите ви, що публічні люди мають зобов’язання перед своїми слухачами у формуванні морального компаса?

Вони не зобов’язані, але вони мають розуміти, що за ними слідкує велика кількість людей. Їм довіряють і в них є можливість вплинути на хід тих чи інших подій. До того ж, ще велике питання, який саме моральний компас вони сформують. Деяким краще мовчати. А деякі користуються цим і спекулюють.

Наскільки артисти є частиною культурної політики і чи може існувати «музика поза політикою»?

Артисти – невід’ємна частина культурної політики. Хочуть вони того чи ні, але це реалії, у яких існує не лише український культурний простір, а й світовий. Ми бачимо як на заході артисти, актори, культурні діячі все більше підтримують соціальні та політичні акції (або навпаки – засуджують), бо для них важливо бути не тільки людиною з екрана, але й особистістю, яку цікавлять різні процеси в країні, і яка не боїться висловлювати свою думку.

Згадайте всі великі імена в музиці, всі вони за щось боролись та відстоювали. У нас взагалі простіше і безпечніше промовчати. «Мало ли…». А питань занадто багато. Не всі готові впрягатися. «Не кусай руку, яка тебе годує» .

Чи ви самі готові говорити про проблеми в Україні?

Ми готові. Проте для багатьох це виглядає, як хайп. У цьому році випустили кліп Ненавиджу Вас Всіх, на який YouTube поставив вікове обмеження 18+. Він як раз про проблеми та катастрофи в Україні та світі. І шо? Гімна порцію отримали.

Чи ви самі готові говорити про проблеми в Україні? Прокоментуйте ситуацію у Кагарлику та заклики звільнення міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

Це піздєц. Для мене відносини з силовиками – окрема тема.

Людина отримуючи владу, перетворюються на неадеквата. А особливо, якщо ця людина з комплексами, або просто бидло. І тим більше, якщо все це покривається і лишається не покараним. А розмова з бидлом одна…

Це далеко не другий\десятий\сотий випадок. Про яку кількість жертви просто промовчали, а яку кількість заяв щодо зґвалтування просто не взяли до уваги і відкинули зі словами «сама винна»?

Говорячи про ситуацію в Кагарлику, дуже сподіваюсь, що винним це не зійде з рук, а ЗМІ будуть це питання контролювати, замість того, щоб розповідати особисті дані постраждалої! Дівчині та її сім’ї потрібен спокій та допомога.

До міністра багато питань. У поліції повний хаос. Коли ти бачиш правоохоронця, ти маєш почувати себе у безпеці, а у нас всі намагаються їх обходити десятою дорогою. Значить, хтось таки недопрацьовує на своєму робочому місці. Потрібні радикальні дії. Щоб боялися зробити зайвий крок. Навіть, щоб думки не виникало.

Чи ви самі готові говорити про проблеми в Україні? Прокоментуйте обмеження фінансування Центру Довженка

Думаю, що для кожного, хто причетний до культурної сфери України, ця новина – як ще один ніж в серце за час карантину. Будувати та виховувати культуру потрібно роками, а знищити можна всього за кілька місяців. Центр Довженко – це важливий елемент української культури, іншого такого просто не має. І те, що депутати не хочуть ніяк на це реагувати і вирішувати це питання ще раз доводить, що культура потрібна тільки людям, а не правлячій владі. Що доволі іронічно.

Чи ви самі готові говорити про проблеми в Україні? Прокоментуйте згортання медичної реформи, яка була розпочата за попереднього президента.

На це питання мають відповідати лікарі.

Назвіть соціально важливі теми, про які вам цікаво говорити зі своєю аудиторією.

Важливо говорити, а не мовчати. Питань багато. А відповідей немає.

Alyona Alyona

Чи вірите ви, що публічні люди мають зобов’язання перед своїми слухачами у формуванні морального компаса?

Зобов’язані? У разі, якщо це визначено законом. Але якщо хочеться сказати – треба говорити. Проте й слухач має свою голову на плечах.

Наскільки артисти є частиною культурної політики і чи може існувати «музика поза політикою»?

Так ментально склалося, що політика музиці не подружка. У свій час в Україні (скільки я себе пам’ятаю) спекулювали творчістю та політпоглядами, викривлюючи співвідношення одного до іншого. Хоча всі артисти різні і хтось дійсно виражав щиру думку. Тому зара якось так «все, сказане вами, БУДЕ використано проти вас», і говорити не хочеться.

Чи ви самі готові говорити про проблеми в Україні? Чи могли б ви прокоментувати такі ситуації, як справа у Кагарлику, обмеження фінансування Центру Довженка та згортання медичної реформи?

Я про них говорю ще з треку Рибки. І для мене дивно, що саме ваше видання вважає одні проблеми «проблемами», а інші ні. Ясна річ, що є щось більш актуальне на сьогодні, проте є і щось ближче до серця.

Так само як і проблема расизму – вона в Україні є, допоки на вулицях міста чути слова «хач, ара, циган, вузькоокі, нігер» тощо. І я не досить гарно вчинила, сказавши про свавілля поліції саме в той четвер, але побачене мною у всіх стрічках соцмереж в той день просто шокувало і ближчою для мене все ж стала безпека того ж самого афроамериканця в Україні.

За Центр Довженка також щемить. Бо скрізь, де я бувала в Європі, уся культурна спадщина на долонях тобі під ніс виставлена. А в нас так багато всього занепадає і часто круте те, що нове.

За реформу мені складно щось сказати. Я не відчула змін, бо не стикалася з тим. Формувати думку без досвіду не хочу.

Назвіть соціально важливі теми, про які вам цікаво говорити зі своєю аудиторією.

Я говорила, говорю і буду говорити про шеймінг в різних проявах, булінг в різних проявах, насилля над дітьми, людьми, тваринами, екологічну просвіту та багато інших питань, які щиро відгукуються в серці.

Руслана Хазіпова (DakhDaughters, Ragapop)

Можна сказати, що мистецтвом плотно займаюсь 17 років і всі вони напряму пов‘язані із ДАХом і Владом Троїцьким. Багато було пройдено, створено і сказано вистав і різних перформативних висловлювань. Переважно, ми говоримо тільки на гостро соціальні, політичні і актуальні теми, але звісно крізь призму образів звертаючись до найвищого людського, до духу.

У 2004 ми майже жили на Майдані, утворили невеличкий штаб, або скоріше точку збору біля театру Франка і звітам рушали в гарячі точки з піснями і підручною перкусією. Зробили декілька ключових подій, такі як «Повітря свободи», де всі бажаючи долучились до надування 52 тис. кульок, а ще водили помаранчевого змія по площі, скинули з пішохідного мосту 1 км помаранчевої тканини, поїхали разом із потягом дружби Україною, де на центральних площах ми влаштовували перформанси самі і разом із запрошеними поляками і все це без символік, бо виступали за об‘єднання України, а ще писали великого листа всі разом на Майдані.

Зробили фантастичний проєкт із ДахоюБрахою, який називався «Україна містична», як на мене це сучасна, гідна і дієва популяризація українського вдома і за кордоном. Серія актуальної, європейської драматургії, де піднімались питання офісного планктону, роботичності життя і, де людина губить свою сутність, бо вже не має власного ставлення ні до чого, питання ксенофобії, дитячих психологічних проблем і сексуальних неврозів їх батьків.

Створили надважливу виставу, яка стала пророчою, «Собача будка» на основі трагедії Софокла «Цар Едіп» в перекладі Івана Франка та тексту Кліма, який було написано спеціально для цієї вистави. Просто в мініатюрі продемонстрували реальність і можливий вихід. З 2007 і по цей рік мультидисциплінарний фестиваль ГОГОЛЬФЕСТ. Стратегічно важливий крок в історії України, на мою думку.

У 2013 ми вийшли на маленьку імпровізовану сцену Євромайдана як Дах Дотерс і вже тоді сказали про війну і Крим, хоча все ще було зовсім спокійно і ніхто навіть гадки не мав, що це станеться з нами. І після цього ми не злякались і далі вже кодуємо свідомо. Ми багато гастролювали і мали незлічену кількість інтерв‘ю, бо Україна тоді була дуже в інформаційному полі, тобто займались напряму культурною дипломатією, такі собі міфо- і миротворці.

Для нас важливо було передати меседж, шо ми не дивлячись на війну і корупцію, не є жертвою і все ж можемо бути конкурентно спроможними на світовому, культурному ринку, хоча це дуже складно. Для нас надважливим є питання людяності, саме про це всі наші висловлювання.

Я вважаю, що митець, не може бути осторонь від важливих питань сьогодення, він і є провідник, сталкер. Проте зараз, в такому насиченому різною інформацією просторі, це звучить утопічно. Ми ще не віднайшли орієнтири, нам важко мислити далекоглядно і нам не вистачає об‘єднуючого фактору, бо ми потопаємо в свавіллі, незаконних діях, корупції з боку влади та і простого люду. В стоянні «проти» є деструктивна енергія, а нам потрібно гуртуватись «ЗА» для будівництва нової держави, нової України.

Олег Михайлюта та Олександр Сидоренко (ТНМК)

Чи вірите ви, що публічні люди мають зобов’язання перед своїми слухачами у формуванні морального компаса?

Фагот: Зобов’язання – це дуже пафосне слово як для цього, бо ніхто нічого нікому не винен, але, в той самий час, треба усвідомлювати, що на тебе дивляться трохи уважніше і тому твої дії завжди формують світ навколо тебе трохи потужніше, ніж іноді здається.

Фоззі: Кожен коваль власного оргазму в даній ситуації. Практика доводить, що найрозумніші займають позицію «за все хороше», дистанціюючись від будь-яких питань, які здатні обмежити коло потенційної аудиторії. Ми – не найрозумніші, нам свербить.

Наскільки артисти є частиною культурної політики і чи може існувати «музика поза політикою»?

Фагот: Ми маємо багато історичних прикладів того, як політика легко знищувала людей, котрі намагалися від неї відсторонитися. Якщо не хочеш, щоб політика зацікавилася тобою – треба хоча б спробувати щось зрозуміти, бо ховати голову в пісок і не бачити очевидного – це під час війни те саме, що активно ставати на бік ворога.

Фоззі: Нічого не може існувати поза політикою – ані спорт, ані музика, ані кіно. Тут вже маркер простий: хто не з нами – проти нас. І той, хто мовчить – скоріш за все, теж.

Фагот: У будь-якому цивілізованому світі керівництво держструктур, особливо силових, має нести відповідальність за своїх підлеглих та їх дії, але в нас навіть тут бєзпрєдєл, не говорячи вже про абсолютно дику справу по ділу Шеремета, де люди сидять вже пів року без жодного доказу!

Фоззі: Змінність влади – головний принцип демократії. Не треба вигадувати велосипед – треба подивитися, як реагують на подібні скандали в країнах, на які ми хочемо бути схожі. Систему характеризує не помилка, а реакція на помилку. Справа Шеремета – яскравий приклад помилок в реакції на помилки.

Фоззі: Мені подобається Супрун, це був один з маленьких шансів на просування вперед. Медики, звичайно, проти, бо «обілити» їхні доходи наразі неможливо. Загалом, ця справа показала, що населення боїться змін, ведеться на чорний піар, а подолати спротив мафії в одній окремій галузі неможливо – треба душити скрізь.

Назвіть соціально важливі теми, про які вам цікаво говорити зі своєю аудиторією.

Фагот: Те, що ми взагалі дозволяємо реваншистам робити свою справу, говорить про тотальне неусвідомлення суспільством політичних процесів. І згортання медреформи, на жаль, лише один з таких прикладів.

Фоззі: Перетворення самих себе з мешканців УРСР на громадян України.

Марко Галаневич (ДахаБраха)

Чи вірите ви, що публічні люди мають зобов’язання перед своїми слухачами у формуванні морального компаса?

Зобов‘язань немає. Але публічна особа, хоче вона того чи ні, має вплив на людей, що стежать за нею, цікавляться її життям, творчістю, поглядами на певні явища і події.

Наскільки артисти є частиною культурної політики і чи може існувати «музика поза політикою»?

На жаль, все наше життя політика. І якщо музикант декларує, що він поза політикою, то це вже теж є певний політичний меседж.

Проблеми в Україні – це мої особисті проблеми, тому я готовий про них говорити і сприяти їх вирішенню. Я б волів менше про них думати і звертати на них уваги, але не виходить.

Ви назвали дуже болючі для мене теми, сюди б ще додав справу Шеремета. Усе це дуже складно і болісно коментувати.

Зміна правоохоронної системи одна з основних, які ми очікували, будучи на Майдані. Зміни і надії були, але сьогодні людина залишається безправною і беззахисною перед державною системою. Так як і в Росії, але ж у них Майдан не перемагав. Росію зрозуміти можна, а нас – ні.

Реформи Супрун навпаки ж були зрозумілими і послідовними. Була чітка візія, до чого ми можемо прийти в кінцевому результаті. І те, що їй не дали можливості довести справу до кінця, то великий біль.

Центр Довженка одна з найуспішніших державних культурних інституцій. Те, що новий міністр культури, наскільки мені відомо, певним чином поновив фінансування центру, це єдина добра новина з цього переліку.

Назвіть соціально важливі теми, про які вам цікаво говорити зі своєю аудиторією.

Мене турбують не тільки соціальні, а й екологічні, національні теми, питання свобод і рівності. Готовий ділитися своїєю думкою, якщо вона комусь цікава.

Олександр Положинський

Чи вірите ви, що публічні люди мають зобов’язання перед своїми слухачами у формуванні морального компаса?

Ні, публічні люди не мають такого зобов‘язання. Але вони так чи інакше впливають на публіку – у тому числі, у формуванні смаків та моральних принципів. Тому зобов‘язання немає, а відповідальність є. Але ця відповідальність лежить не лише на самих публічних особах, але й на їхньому професійному оточенні та на всіх публічних платформах, які цих публічних осіб, умовно кажучи, розміщують, транслюють та ретранслюють.

Наскільки артисти є частиною культурної політики і чи може існувати «музика поза політикою»?

Будь-яке мистецтво є частиною політики. Це не значить, що кожен митець є безпосередньою частиною якоїсь політичної сили, але мистецтво відображає стан суспільства і також впливає на нього. У більшості випадків, умовно кажучи, які пісні слухає (книжки читає, фільми дивиться, виставки відвідує тощо) народ, так він і голосує.

Я про них постійно говорю. Звісно, не про всі, бо їх надто багато і вони особливо нікуди й не зникають. Але, коли є що сказати, я не мовчу.

Нема сенсу коментувати якісь конкретні випадки, якщо ти постійно говориш про системні проблеми.

Перший випадок [Кагарлик] – результат показухи, якою замінили реальне й докорінне реформування правоохоронної системи та хронічна безкарність представників цієї системи.

Другий [Довженко Центр] – ще одне підтвердження того, що українська культура завжди пасла задніх у списках на фінансування.

Щодо медичної реформи, яку проводила команда Уляни Супрун, то зрозуміло, що проти неї виступили всі, кому ця реформа заважала заробляти на різноманітних схемах та відкатах.

Назвіть соціально важливі теми, про які вам цікаво говорити зі своєю аудиторією.

Три ми вже згадали, але їх є дуже багато. Починаючи з екології, продовжуючи обороною, а далі ще багато-багато інших важливих і цікавих тем.

Саша Кольцова (Крихітка)

Чи вірите ви, що публічні люди мають зобов’язання перед своїми слухачами у формуванні морального компаса?

Хороше вічне питання. Я думаю, якщо живеш коштом монетизованої любові аудиторії, роби в щось для оздоровлення соціуму. Більше розслаблених, щасливих, натхненних людей – більше тих, хто готовий впускати культуру і музику в своє життя та приходити до тебе на концерти. Я не претендую на моральний компас, це хибна місія – хотіти бути зразком для когось. Треба просто знайти своє покликання і реалізовувати його, намагаючись одночасно лишатись в адекваті. Якщо виходить гідно поводитись публічно і тримати відповідальну позицію – чудово.

Наскільки артисти є частиною культурної політики і чи може існувати «музика поза політикою»?

Я не думаю, що артисти, які претендують на масове споживання свого продукту населенням можуть удавати, що не в курсі, як справи у населення.

Ні, не може, тому що культура є формою політичного самовизначення. Кожен ідентифікує свою приналежність до часу, території, цінностей саме через продукти культури. Ти те, що ти цитуєш, те, що співаєш, над чим смієшся, те, на що посилаєшся. Є різниця між світоглядними моделями людей, у яких «душа розвертається» від «Вєтєр с моря дул» та «Алюмінієвих огурцов» і тих, хто співає Wonderwall чи Лану Дель Рей з друзями під гітару.

Справи Гандзюк, Шеремета, Кагарлик, нападів на активістів, перекваліфікація з самозахисту на умисне вбивство Стерненка та інші, менш гучні, але від того не менш показові випадки вказують, що в МВС криза сенсів і кадрів. Вони надміру політизовані, не виправдовують очікування населення і не виконують своїх зобов’язань перед ним. Ймовірно, що вони знімають головний біль з керівників держави, чим надміру користуються, але самі по собі стають головним болем для суспільства. На них не можна покластись простому мешканцю.

За результатами кількох останніх років мені очевидно, як виборцю, що Аваков має піти у відставку, реформа поліції має бути перезапущена.

Чи ви самі готові говорити про проблеми в Україні? Прокоментуйте обмеження фінансування Центру Довженка

Це дуже показовий кейс невдалого ручного керування і недбалого поводження з успішною та важливою інституцією. Сподіваюсь, що вони вистоять, оскільки банкрутування настільки важливого культурного центру означало б повне нерозуміння засад культурної політики керівництвом держави.

Як паціент, я вірю в те, що реформу треба продовжувати так, як вона була запланована, попри ремствування корупціонерів від медицини. Служба здоров’я та «Медичні закупівлі» показують прекрасний і, головне, прозорий результат. Первічка – зручна.

У мене декларація з сімейним лікарем. Вона виглядає задоволеною, я маю безкоштовні щеплення. Я все одно постараюсь інвестувати максимально у профілактику, аби не хворіти і користуюсь деякими послугами приватної медицини, але цій галузі давно потрібні прозорі правила, людське обличчя і кошти, які будуть бачити керівники лікарень та спеціалісти.

Назвіть соціально важливі теми, про які вам цікаво говорити зі своєю аудиторією.

Я не боюсь стати на одній площині з своєю аудиторію і перейматись тим, що болить їй. Зацікавленість культурною політикою, екологією і здоровим способом життя, соціальна відповідальность, участь у справдженні прав жінок є частиною мого уявлення про себе, тому мені не потрібні штучне позиціонування. Я пишу про те, що мене дійсно турбує.

Monatik

«Ми вдячні за пропозицію і те, що так уважно слідкуєте за культурно-соціальними питаннями. Усе, що Діма хоче та планує сказати, він робить у творчості та соціальних мережах», – пресслужба Monatik.

Макс Барських

«Громадянська позиція Макса Барських виявляється у благодійних вчинках, але ця частина його життя закрита від сторонніх очей. Хай ми і працюємо над тим, щоб афішувати цю сторону своєї активності, як соціальний приклад. Інколи нам вдається, інколи – не дуже», – прокоментувала пресслужба співака.

Оля Полякова

Пресслужба музикантки відмовилася від коментарів.

Тарас Тополя (Антитіла)

Пресслужба музиканта відмовилася від коментарів.

Юлія Саніна (The Hardkiss)

Пресслужба гурту проігнорувала запит.

Дмитро Шуров (Pianoбой)

Пресслужба музиканта відмовилася від коментарів.

Сергій Бабкін

Пресслужба музиканта проігнорувала запит.

Тіна Кароль

Пресслужба співачки проігнорувала запит.