З 20 до 26 жовтня у Києві відбувся 6-й міжнародний кінофестиваль Київський тиждень критики. До його програми входять фільми з лайн-апів головних міжнародних кінофестивалів цього року, культова ретроспектива та найочікуваніші українські стрічки, а саму програму формують професійні кінокритики.
Кінокритик Ігор Кромф відвідав покази усіх стрічок з програми Українських Ґала-прем’єр і спеціально для LiRoom підготував серію оглядів. У цьому тексті читайте його огляд на фільм «Бачення метелика».
Це один з найсильніших фільмів про нашу війну з Росією
«Бачення метелика» — це дебютна робота режисера Максима Наконечного, яка представляла Україну на цьогорічному Каннському кінофестивалі у секції «Особливий погляд».
Це жорстка та сюрреалістична історія про жінку-воїна, яка не бажає бути жертвою. Після звільнення з ворожого полону аеророзвідниця Ліля намагається повернутися до свого мирного життя в Україні. Біль і травма через пережите повсякчас виринають на поверхню, ніби уві сні, та щось всередині неї не дозволяє забути, чому вона мусить жити далі.
Сюжет «Бачення метелика» заснований на низці історій українських військовослужбовиць, які пройшли російський полон. Ліля з позивним «Метелик» (Рита Бурковська) — українська аеророзвідниця, яка повертається з полону. Під час медичного обстеження Ліля дізнається, що вона вагітна. Батько дитини — це один із бойовиків, який згвалтував Лілю в полоні. Після довгого вибору жінка лишає дитину. Це рішення не подобається її чоловіку, члену однієї ультраконсервативної організації, не дуже схвально сприймається родичами та навіть деякими побратимами. Перебуваючи у посттравматичному шокові після полону, стресі від небажаної вагітності, Ліля також змушена боротися з новими викликами та стресом пов’язаними з її вибором.
Часто про такі фільми, як «Бачення метелика» люблять говорити, що вони наче оголений нерв. Але дебютна стрічка Наконечного — це оголений нерв, який постійно намагаються чимось штрикнути. Взявши уже складну тему — сексуального насилля в полоні, режисер починає нашаровувати одну за одною нові і нові проблеми та виклики для героїні, усе більш загострюючи ситуацію у сюжеті. Іноді здається, що у цьому фільмі просто немає кульмінаційної точки, адже кожен раз, коли видається, що гірше ситуації вже не буде — Наконечний створює новий вимір. При чому, всі ці нашаровування не «висмоктані з пальця», а мають цілком зрозумілих реальні прототипи у житті. Здається, ніби всі резонансні новини останніх років зібрані в одну життєву долю в цій стрічці.
Гру акторів режисер будує на малоемоційності та залишає мало простору у діалогах. Фактично — це півтори години болісного досвіду і соціальної драми, яку актори переживають, але майже не проговорюють у голос. Це дійсно схоже на досвід учасників війни, які повернулись з фронту з ПТСР, але не можуть проговорити свої болі та переживання. У цьому плані виконавиця головної ролі Рита Бурковська відігрує свою роль по максимуму. Її манера та подача у «Баченні метелика» у чомусь нагадує гру Френсіс Макдорманд в «Два білборди з Міссурі» чи «Землі кочівників». Така ж холодна, побудована на напівтонах гра, яка у своїй суворості та певній навіть скупості говорить нам куди більше, ніж це могла б говорити значно емоційніша гра.
Неочікувано ефектно в роль командирки Лілі — «Сороки» влилася режисерка та сценаристка Наталка Ворожбит. У неї вийшла абсолютно тепла роль своєрідної старшої сестри, яка все «знає, може, порішає» будь-це фарбування чуба чи визволення з полону, яка дуже личить Ворожбит. Спостерігати за нею в кадрі (їй відведено не так вже й багато часу) саме задоволення.
Читайте також: «Сподіваюсь, я не зіпсувала стрічку», — режисерка Наталка Ворожбит про роль у «Баченні метелика»
Щоб підсилити малоемоційність цієї стрічки, режисер спеціально обирає досить тьмяну кольорову гаму фільму. У «Баченні метелика» домінують сірий, сіро-синій чи оливовий та гірчичний відтінки, які нагадують військове обмундирування з його строгістю та лаконічністю. Єдині винятки — це сцени, коли Ліля дивиться на себе у дзеркало. Тут виставивши максимальні контрасти світла, сцени стають електрично-білими, нагадуючи якісь фантастичні фільми, де герой приходить у себе після років перебування у комі.
Операторка Христина Лизогуб, яка за роботу над «Баченням метелика» була номінована на нагороду за операторську роботу в Каннах, досить оригінально підходить до фільмування стрічки. Для того, що передати нам максимально реалістичний ефект історії у фільмі використовуються різні операторські прийоми. Частину історії нам показують через призму оператора телеканалу, який знімає новинні репортажі (це блискуче камео Тасі Пугач), ще частину сюжету — подають іноді, як інтернет-стрім на смартфон, а іноді — прямо як ролик з Ютубу. Сфокусувавшися на тому, що Ліля — аеророзвідниця, частина фільму показує нам те саме «Бачення метелика» — зйомку з дрону. Таке розмаїття підходів до подачі історії, робить стрічку значно динамічнішою та всілякою намагається створити «ефект присутності».
Таке поєднання різних, але схожих соціально-політичних проблем, які гармонійно вплетені в одну історію (сценарій режисер писав спільно з колегою по цеху Іриною Цілик) могло легко скотитися в маніпулятивне кіно про актуальні речі, які можуть тригернути та зірвати зайвий гайп. Однак, Наконечний уже у своїй дебютній роботі показує серйозний режисерський підхід. Грамотно працюючи з кадром та грою акторів, вивіряючи темп оповіді, щоб вона не провисала та не була занадто динамічна, змінюючи постійно форму подачі, він створює важку і, як зазначила західна критика, «витверезливу» картину про війну та її наслідки. Про поствоєнне життя та власний вибір.
Читайте також: «Бачення метелика»: що кажуть критики про стрічку Максима Наконечного?
«Бачення метелика» — це та стрічка, яка показує, що щасливий фінал наступає не зразу після обміну полоненими, а через тривалий період лікування та реабілітації. Це стрічка, яку обов’язково треба дивитись, пропустити її ніяк не можна.
Оцінка критика: 9/10
Читайте також:
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: