У 2020 році, у розпал пандемії, в Україні відкрилося видавництво «Віхола». Це перше видавництво, яке ризикнуло працювати виключно з українськими авторами та фокусуватися виключно на нон-фікшні. Засновницями стали Ольга Дубчак, Ілона Замоцна, Марина Захарчук, Ірина Щепіна, Наталя Шнир та Вікторія Шелест. За півтора року видавництво вийшло у впевнений плюс, але почалася повномасштабна війна. Тоді «Віхола» змінила фокус, почала видавати в тому числі художню літературу та українських класиків. І знову вгадала.
Марина Однорог поговорила з Ольгою Дубчак про бізнес-модель, спадок «Нашого формату», замовлення з тимчасово окупованих територій, рішення видавати класиків і не тільки.
Про старт видавництва після виходу з «Нашого Формату»
У травні 2020 року, через конфлікт із власником, частина команди видавництва «Наш формат» пішла в нікуди. Ольга Дубчак на той момент була головною редакторкою «Нашого формату». «Віхолу», за її словами, «заснували на дивані» й жодного дня не працювали в спокої.
Дубчак розповідає, що Владислав Кириченко (засновник і власник «Нашого формату») розпускав плітки, ніби вони весь цей час планували своє видавництво. Але насправді нічого подібного не було.
«Ми придумали видавництво вже після звільнення. Через пандемію всі процеси налагоджували онлайн. Зустрілися лише раз, коли подавали документи в нотаріуса для реєстрації фірми, яка наразі вже стала ТОВ. У нас постійно якісь виклики — як не пандемія, так війна. Ми не пригадуємо момент, коли працювали в нормальних, стабільних умовах».
З «Нашого формату» тоді пішли ключові працівниці: Ольга з посади головної редакторки, директорка, SMM-ниця, директорка з маркетингу, завідувачка редакції й людина, яка займалася зв’язками з іноземними видавництвами.
Але багато чому довелося вчитися на ходу. Створити сайт для інтернет-магазину (на безкоштовній платформі), опановувати ведення бухгалтерії, особисто оформлювати замовлення. Ольга, наприклад, особисто обдзвонювала перших клієнтів «Віхоли». У будь-який момент будь-хто з команди може замінити одна одну. Наразі з 10 осіб у «Віхолі» лише дві, яких співзасновниці не знали раніше — це піарниця і менеджерка інтернет-магазину. Колектив жіночий.
Врешті, усе, що потрібно для запуску, підприємиці мали. Окрім авторів.
Ольга говорить, що перекладним нон-фікшном у «Віхолі» вирішили не займатися, бо для купівлі прав потрібні гроші, але права на перекладний нон-фікшн куплені у всіх видавництв України на пів року вперед:
«Навіть соватися туди було б великою помилкою. Тому ми поміркували, що займатися саме українськими авторами буде хорошим варіантом, тому що такого просто нема. Оскільки його нема, то можемо ризикнути».
Про те, як окупитися за два роки
«Віхола» — це бізнес, а для бізнесу потрібні гроші. Спочатку засновниці думали знайти спонсорів та навіть мали зустріч із потенційним інвестором. Але його умовою була частка у видавництві та право голосу у всіх процесах. Через травмованість попереднім керівником, спонсору відмовили, а видавництво відкрили власними силами та коштами. У запуск вклали близько 1 мільйона гривень.
«Нас шестеро співвласниць і ми вклалися власними грошима. Хтось десь позичив, у когось були заначки на “чорний день”. Упродовж півтора року всі інвестиції, які ми вклали, були повернуті. Обіг перевищував кілька мільйонів. Ми були супер-супер успішні фінансово. Я остання отримала повернення вкладень уже під час повномасштабної війни».
А потім почалася повномасштабна війна і все повернулося на початок
Про те, що в Україні можна знаходити нових популярних авторів
У «Нашому форматі» не вірили в ринок українського нон-фікшна. Ольга й партнерки настільки переживали, що не зможуть знайти нормальних авторів, що вже планували гострайтити (писати тексти від імені іншої людини, — примітка ред.). Але виявилося, що це не потрібно. Щойно видавництво зробило опен-колл на пошук авторів, відгукнулися десятки тих, хто хотів видатися.
«Виявилося, що авторів просто море і вони всі хочуть писати. Не всі вони вміють добре писати, треба деяких вчити. Але головне, що більшість вміє!».
Спочатку авторів шукали всією командою — вишукували цікавих спеціалістів у певній ніші. Для цього аналізували їхні блоги та публікації, перевіряли на предмет експертності, чи знають їх інші люди, як фахівців та пропонували написати книгу. Зараз письменники знаходять «Віхолу» самі. Відсоток запрошених та тих, хто прийшов самостійно приблизно рівний.
«Коли нас зацікавила якась галузь, то починаємо шукати в ній фахівця. Якщо фахівець нам маловідомий, тоді ми намагаємось віддати його вже відредагований рукопис ще якомусь науковому редактору, щоб він переглянув на предмет того, що все нормально, не перекручені факти. Намагаємось провести цю наукову експертизу, а це дуже марудна штука, яка займає багато часу».
У деяких авторів були готові рукописи або чернетки. За словами Ольги, так було з Олексієм Коваленком, який веде блог «Довколаботаніка». Його рукопис потрібно було просто видати. З колишнього видавництва з ними пішла авторка Наталя Підлісна, книга якої вже готувалася до друку. Згодом засновниці звернулися до психолога Володимира Станчишина, який написав «Стіни в моїй голові. Жити з депресією та тривожністю» (наразі у видавництві вийшло ще дві його книги «Для стосунків потрібні двоє» та «Емоційні гойдалки війни»). Книжки «зайшли» читачам.
«Ще два роки тому взагалі не йшлося про те, що українські автори — це щось класне і круте. Ринок був завалений американським, і все, що можна, уже було написано. Тому ми були дуже здивовані тим, що читачі, виявляється, чекали саме українського нон-фікшну».
Для того, щоб книжки не просто видавати, але й продавати, у «Віхолі» спочатку шукали авторів, які б уже мали аудиторію в соціальних мережах. Так видавництво вийшло на Андрія Сем’янківа — лікаря-анестезіолога та медичного блогера. Автор став одним із локомотивів видавництва. А також отримав визнання критиків, його (вже художня) книжка «Танці з кістками» здобула премію «Книжка року ВВС 2022». За словами Ольги, на виданя прийшло понад 5000 передзамовлень, що дозволило «Віхолі» зібрати навколо себе сталу аудиторію.
Читайте також: Фізіологічна огида таки сильніша за моральну відразу. Рецензія на «Танці з кістками» Med Goblin
Але ще більший успіх спіткав книжку «Матера вам не наймичка, або Чому діти це — прекрасно…» Каті Бльостки — блогерки, що пише про материнство.
«От тоді ми точно сказилися, тому що було 15000 передзамовлень. І це дуже круто. Але це була не наша аудиторія, а авдиторія однієї книжки. Зате вони накрутили страшне охоплення в соцмережах. Після Каті Бльостки ми змогли звертатися до авторів, які були менш відомі. У нас вже були гроші, і ми могли собі дозволити видавати не топ-блогерів».
Про індивідуальний підхід до авторів
У видавництві культивують індивідуальний підхід до авторів. Ольга зазначає, що письменники — як діти: потребують уваги, та дуже страждають, якщо її не отримують. Ті автори, які вже були у великих видавництвах, особливо це цінують.
На видавництво однієї книжки йде багато часу, адже не всі автори вміють професійно писати. Інколи автори надиктовували матеріал на диктофон, інколи надавали доступ до лекцій та дописували передмову. Водночас «Віхола» намагається не економити на гонорарах.
«Нас дивує чому українські видавництва так не люблять платити авторам гроші. Чому вони намагаються зекономити, дають їм маленькі роялті. Від самого початку в нас була домовленість, що ми не будемо жлобкувати, бо якщо автор написав хороший текст, то йому треба за це заплатити. Автор має заробляти гроші на своєму розумі, на своїх книжках».
Ольга додає, що в них немає авторів, за громадянську позицію яких зараз було б соромно. Адже у видавництві відразу заявили про свою проукраїнськість і повну заборону на книжки російською мовою:
«Були автори, які казали: “Книжка буде у двох варіантах: українському й російському, тому що в російському варіанті більше купуватимуть”, то ми відразу говорили “до побачення! Це наша принципова позиція, ми навіть розбиратися не будемо чому ви так вважаєте”. До речі, зі Спартаком Субботою в нас були в цьому плані тьорки, тому що після виходу книжки він почав писати в соцмережах, що розглядає варіант десь її перевидати російською. Ми тоді сказали йому, що про це все думаємо, і щоб він припинив робити такі речі. І він припинив. Нещодавно ми з ним спілкувалися щодо нової потенційної книжки, і тепер це питання навіть не підіймається».
Про роботу після 24 лютого та рятівну Агєєву
У перші два місяці повномасштабного вторгнення підприємиці зупинили роботу «Віхоли».
«Прилетіло в район, де в нас склад. У нас повилітали вікна на складі. А це був березень, погода жахлива, не найкращий для книжок стан. Десь під квітень депресивні думки розвіялись, коли ми побачили, що книжка Віри Агєєвої “За лаштунками імперії» дуже добре продається. Ми не пішли в мінус, здатні платити зарплатню, і навіть можемо здавати в друк те, що планували».
«За лаштунками імперії» наштовхнула «Віхолу» на думку, що люди зараз хочуть україноцентричної літератури, щоб їм пояснювали, що відбувається, чому це відбувається, чому взагалі так сталось.
«Я навіть пропонувала дівчатам у наш логотип (там літера «О» з хвостиком) вмістити невеличкий портрет Віри Агєєвої, тому що фактично вона нас вивела з депресняка»
Далі вийшла книга Володимира Станчишина «Емоційні гойдалки війни» та оповідання Владислава Івченка «Після 24». І якщо Станчишин «залетів» у топ, то Івченко — ні.
Тоді «Віхола» пішла на неочевидний крок і вирішила перевидати українську класику. Так з’явилася серія «Неканонічний канон». Першим видали — Миколу Хвильового «Повість про санаторійну зону. Сентиментальна історія… Я (романтика)». За словами Ольги, уже на передзамовленнях його розкупили. Наступним — «Місто» Валеріана Підмогильного. Ця книжка теж стала успішною.
«Ми вирішили, що люди зараз почали наново відкривати класиків. І подумали, чому б не почати її видавати. Микола Хвильовий був перший, і вже по передзамовленню була якась шалена цифра. Ми знали, що є запит на класику, але не очікували, що аж такий».
Читайте також: «Класика потребує сучасних інтерпретацій» — Віра Агеєва про серію «Неканонічний канон» у видавництві «Віхола»
Ольга зізнається, що пробувати нові формати — страшенно ризиковано. Важко вгадати, що матиме попит. Окрім того, папір неминуче дорожчає, тож вартість експерименту також збільшується. Дісталося і за мінімалістичний дизайн серії. В уяві критиків «Віхоли» класиків можна друкувати «лише в золоті».
Водночас українськими ж авторами почали цікавитися за кордоном, і це ще одне джерело прибутку. У «Віхолі» вже продали права в німецьке видавництво на дві книги. Одна з них — усе та ж Віра Агєєва. Окрім цього авторами «Віхоли» цікавляться польські, британські та іспанські видавці.
Про підтримку читачів
Від початку повномасштабної війни видавництво почали активно підтримувати їхні ж читачі. Особливо за кордоном. У березі замовляли на величезні суми та іноді навіть купували весь асортимент. Ольга зізнається, що це не особливо вирішувало фінансову проблему, але надзвичайно підтримувало морально.
Та найбільше Ольгу розчулили замовлення з тимчасово окупованих територій:
«Особливо зворушували люди, які писали з окупації. Це щось таке, коли зараз говорю, то сльози навертаються на очі. Це фантастичне, тому я не знаю кого там росіяни збираються перемагати. Люди з-під окупації замовляють книжки».
Про подорожчання цін на книги та плани на 2023 рік
Якщо раніше в середньому книга у видавництві коштувала 150 гривень, то зараз ціна зросла майже вдвічі. Причин кілька:
- подорожчання ціни на папір (вдвічі-втричі),
- стрибки долара та євро,
- оплата за роботу спеціалістам-фрілансерам та
- друк книг постійними відключеннями світла значно розтягується.
«Ми розуміємо, що підняття цін боляче для наших читачів, але ми мусимо це робити, бо інакше видавництво просто піде в мінус і закриється. Великі видавництва, у яких зараз запас міцності на роки вперед, можуть собі дозволити піднімати ціни поступово. Маленькі, такі як ми, страждають найбільше».
Попри це у «Віхолі» активно планують наступний рік. Основна фінансова мета — вийти хоч трохи в плюс. Тематичний фокус — класична українська література, воєнна література (але над цим ще думають) та історія України. Нон-фікшн у планах теж залишається, адже багато ще не видали.
Читайте також: «Ми заморочуємося — це наш девіз», — письменник Макс Кідрук про відкриття видавництва «Бородатий Тамарин»
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: