Затишна вечірка із зірками. Яким був фестиваль UPark 2019

Фестиваль UPark проходив у Києві втретє. І втретє він змінював локацію. Фест 2016 року проходив на НСК «Олімпійському», за участі RHCP та Muse. Із паузою в рік, 2018-го, фестиваль провели на стадіоні «Динамо», його очолили Gorillaz та Massive Attack. Цього року UPark переїхав у Sky Family Park, локацію біля ТРЦ Sky Mall, та збільшив тривалість із двох до трьох днів.

Зміна локації була фестивалеві на руку, попри важчу логістику. Незважаючи на артистів топ-рівня UPark виявився ледь не найзатишнішим українським фестивалем: і за організацією, і за поведінкою аудиторії, і за реакцією артистів.

Нова локація

У Sky Family Park не так просто дістатися. Потрібно їхати до метро «Почайна», звідти брати автобус або маршрутку й тягнутися в традиційному заторі щонайменше 30 хвилин. До того ж, якраз перед початком фестивалю, розпочали ремонт проспекту Бандери, що ще більше ускладнило рух.

Проте варто дістатися локації, як про трафіковий жах швидко забуваєш. На круглому острові розташувалася стандартна фестивальна інфраструктура: різноманітний фудкорт, кілька точок з напоями, розважальні зони від спонсорів, а у VIP-зоні навіть басейн. Те, що острів оточений водою, додає атмосфері помітної легкості.

Перевага UPark (щоправда, і недолік також) у тому, що в нього діє лише одна сцена. Таким чином можна весь бюджет сконцентрувати на ній. Звук був прекрасним, світло – теж цілком на рівні.

Загалом, відвідування кожного дня фестивалю викликало відчуття комфорту, безтурботності та задоволення від побаченого. Нічого не заважало, черги були не критичними, їжа смачною, а пиво – у достатній кількості. Тобто все було зроблено так, щоб відвідувач міг повністю сконцентруватися на виступах.

Виступи

UPark спіткала та ж біда, що й Atlas Weekend у будні дні: усі виступи, які відбувалися до 19:00, збирали напрочуд мало людей. А враховуючи високий рівень артистів, – це дуже боляче. Важко звинувачувати відвідувача, все ж таки роботу ніхто не відміняв, а дістатися в годину пік на фестиваль, через вищезазначені причини, було важкувато. Через це ми й самі пропустили виступи TBPOFT, SWMRS та Pale Waves, у які цілилися від початку.

Nothing But Thieves. Британці стали частим гостями в Україні. Знімають тут кліпи, регулярно виступають, і одразу після UPark оголосили міні-тур по трьох містах. На фестивалі вони виступили на відмінно. Із кожним роком британці виглядають на сцені дедалі більш впевнено. Росте рівень шоу та його виконання. Соліст заводить натовп, музика качає, хіти працюють. Ідеальний поп-рок перформанс із реверансом у сторону альтернативи.

Rag’n’Bone Man. На відміну від NBT цей британець завітав до нас уперше. Для масового слухача він відомий передусім виконанням суперхіта Human. Проте я категорично проти називати Rag’n’Bone Man музикантом одного хіта. До Human він ішов напрочуд цікавим шляхом змішування хіп-хопу із блюзом та поп-музикою. А після успіху не склав руки, а вже на початку цього року випустив ще один суперхіт – Giant.

У Києві британець виступив із великим лайв-бендом. Лаконічно з позиції шоу, але яскраво з позиції емоцій. Rag’n’Bone Man підкупає своєю щирістю та харизмою. «Я хочу зіграти нову пісню. Одразу вибачаюся, я знаю багато людей не люблять нові пісні», – напівжартував, напівсумував артист. Найбільш очікувану Human він розбавив трихвлинним речитативом, який продемонстрував, що цей музикант у першу чергу репер, котрий пройшов непрості періоди у своєму житті і зміг сублімувати їх у чудову музику. Потужний виступ від яскравого артиста.

Missio. Американський поп-дует виявився не таким уж «поп» на сцені. Потужний бас, агресивно-веселий соліст, яскраві пісні. Це був цілком гідний виступ цікавого гурту. Головна проблема Missio – пісні аж надто одноманітні, а та інтимність, яка є, наприклад, у цьому лайві, у повнозвучному форматі втрачається. Але за можливості, я би ще раз на них пішов.

MØ. Данка неймовірна, щира, яскрава, чесна і незабутня. Я не можу стримувати себе в позитивних відгуках на її виступ. Мені пощастило побувати на MØ двічі, і кожного разу я дивувався, як їй удається встановлювати настільки потужний зв’язок із аудиторією. 

Через ранній час виступу на неї зібралося зовсім небагато людей, але данка відпрацьовувала так, ніби перед нею щонайменше «Олімпійський». Більшу частину виступу вона провела курсуючи натовпом. Здається кожний, хто хотів зробити її фото поближче, отримав таку можливість.

MØ або прекрасна артистка, або направду щира людина. Вона дякувала Києву так, що реально здалося, ніби це був один із найкращих концертів у її житті. І нехай вона каже це у кожному місті, їй дуже хочеться вірити і обов’язково побачити наживо ще раз.

Іван Дорн. Визначити, що саме зараз робить Дорн доволі важко. Останній раз він давав великий фестивальний концерт на Atlas Weekend, коли презентував програму Джазі Фанкі Дорн. Після цього було скандальне інтерв’ю, переїзд в США, англомовний альбом та Masterskaya. Чого варто було чекати від Дорна на UPark – ніхто не знав. Схоже, й сам Іван не знав.

На сцені ми побачили хуліганську банду, яка виробляла, що хотіла. Дорн відверто знущався з пісень, які зробили його знаменитими, та всім виглядом показував як вони йому набридли. Зокрема «Северное сияние» віддав співати своєму аранжувальникові Сурену Томасяну. Можливо, це був такий реверанс у бік Мака Демарко, який віддає мікрофон учасникам гурту, щоб ті поспівали Radiohead або Oasis. Дорн же пішов ще далі – і переспівав сам себе. Коли справа доходила до пісень з альбому OTD, Іван помітно активізувався та веселішав. 

Дуже неоднозначний виступ закінчився виконанням «Мишка виновен» і двоїстою реакцією натовпу: половина була в захваті, інша – не розуміла, навіщо взагалі це все.

Хедлайнери

Основна сила UPark – сильні хедлайнери. Це єдиний фестиваль в Україні, який привозить артистів настільки високого рівня. Цього року обличчями фесту стали Bring Me The Horizon, Thirty Seconds to Mars та Die Antwoord, що замінили The Prodigy. Їхні виступи було навдивовижу різними та викликали неоднорідні емоції.

Bring Me The Horizon

Британський гурт заслужив собі слави шаленими лайвами, популяризацією металкору, та взагалі виводом альтернативного року у поп-площину. Останній альбом викликав радше розчарування серед прихильників через надто «попсовий» звук. Утім на UPark BMTH показали рівень, та позбавили усіх сумнівів щодо їхньої крутості.

BMTH не намагаються вдавати із себе рокерів. Вони прекрасно розуміють, що вони стаом популярним стадіонним гуртом. Вони одягають поп-музику в костюм альтернативного металу й подають в обгортці яскравого шоу. На сцені – світлові декорації, шоу-балет, піротехніка та Олівер, який носиться між музикантів, виходить у натовп та витягає фанатів співати разом.

Якщо перестати шукати у виступі BMTH чисту рок-музику, то їхній лайв виявляється прекрасним шоу, у якому є все необхідне, щоб запам’ятати його надовго: і емоційний зв’язок із залом, і яскрава картинка.

Thirty Seconds To Mars

Більшість моїх друзів були на виступах гурту Джареда Лето щонайменше один раз. «Марси» приїжджали до нас ще дев’ять років тому, і з того часу повертаються з чіткою періодичністю. Для мене цей концерт Thirty Seconds To Mars був першим. І я розчарувався.

30STM – один із тих гуртів, які формували звучання альтернативного року нульових. Перший та другий альбоми змусили не одну сотню людей взятися за гітари. А сам Джаред примудрився стати культовою особою не тільки в кіно, а й у музиці. На сцені культ залишився, а от виступу – ні.

Зараз Thirty Seconds To Mars – це дует братів Лето, до яких зрідка приєднується сесійний гітарист/басист. Більшу частину концерту Джаред ходить сценою в екстравагантному одязі та влаштовує караоке. Здається, він не заспівав повністю жодної пісні. Але то таке. Набагато сумніше, що він не доспівував не заради того, щоб уберегти сили абощо. У моменті, коли з’їхав плейбек і йому довелося співати пісню a capella Лето показав, що насправді він все прекрасно вміє, і «тягне» всі свої партії. Просто, схоже, він не дуже хоче. 

Куплет-приспів на From Yesterday з ремаркою «просто хотіли трохи згадати наші старі пісні» був апогеєм цього знущання над фанатами. А найбільш щирим та приємним моментом концерту стало виконання пісні Remedy Шенноном, який хоч і не може повихвалятися вокальними даними брата, проте принаймні співає щиро.

Загалом, богоподібного Джареда на сцені цілком достатньо, щоб зловити релігійний приход. Можна хором поспівати нові й старі пісні, це все приємно. Але до того, наскільки цей гурт справді робить свою роботу, є багато запитань.

Die Antwoord

Ми вже двічі описували концерти Die Antwoord, і вони не змінилися – це все таке ж свято шаленства та психоделічного рейву. Схоже Йоланді та Ніндзя вподобали Київ. Гурт зіграв нову пісню, і загалом – зарядив годинний сет, повністю набитий власними хітами. Після південноафриканців важко було стояти на ногах, але хотілося ще.

Напрочуд приємним моментом була спроба Йоланді подякувати словом «Спасибо», коли Ніндзя виправив її, крикнувши «Дякую» (попередньо уточнивши правильність у оператора на сцені).

Загалом

UPark – унікальний фестиваль із точки зору співвідношення рівня виконавців, кількості відвідувачів та затишності локації. На жаль, він збирає відносно невелику аудиторію, яка не вимірюється десятками тисяч людей. Проте саме через це з’являється унікальна можливість ледь не обійматися з улюбленою зіркою під час виступу. В принципі, реально було зробити селфі й із MØ, і з Олівером Сайксом, а також потримати Ніндзя на руках. Навіть попри лінощі Джареда Лето, він чудово доповнив це свято – коли витягнув на сцену пів «Ешелону». Ті ж артисти на фестивалях на кшталт Sziget збирають такий натовп, що підібратися до сцени напрочуд важко.

Після переїзду у Sky Family Park виявилося, що стадіон для UPark і справді не так уже й потрібен. Нова локація, рівень професіоналізму та відкритості артистів створили атмосферу триденної ледь не домашньої вечірки, на яку запрошені всі, включно із зірками. І це кайфове відчуття, заради якого хочеться повертатися.